3.Рух, простір і час як спосіб і форми існування матерії

Рух.

Ще античні мислителі звернули увагу, що все в світі постійно змінюється, щось виникає і щось зникає ізнову з’являється і при цьому світ в цілому зберігає свою цілісність і єдність.

Питання про природу руху завжди цікавило мислителів. Геракліт в VI ст. до н.е. казав « Все тече, все змінюється. Але були і такі, хто не визнавав руху – Пармені , Зенон та ін.(Він вважав, що ми сприймаємо рух почуттями, а вони завжди вводять нас в оману).

У нові часи XVII - XVIII ст. завдяки розвитку механіки більшість вважали, що рух – це переміщення в просторі. Але завдяки розвитку природознавства на руб. XVIII – XIX ст. сформувались нові уявлення про рух – це будь-яка зміна явища чи предмета ; він охоплює всі процеси, які відбуваються в Всесвіті починаючі від простого переміщення і закінчуючи мисленням.

З’ясувалось, що матерія весь час змінюється і рух є її властивістю. Матерія не може існувати поза рухом, це її вічний атрибут.(Навіть в умовах, близьких до абсолютної нульової температури матеріальні об’єкти не перестають змінюватись ). Таким чином, рух – це загальна властивість матерії, спосіб її існування.

Як атрибут матерії рух має такі самі властивості: він об’єктивний, тобто існує незалежно від свідомості; загальний, тобто притаманний всьому; абсолютний, що пов’язано з поняттям спокою.

Рух і спокій розглядають як протилежні. Але спокій – є моментом руху, він є тимчасовим, минущим, відносним в той час як рух – постійний вічний . Спокій може бути тільки відносно тих, чи інших об’єктів, а не всієї матерії. Будь яке тіло перебуває у спокої лише в якомусь певному відношенні, а в інших відношеннях воно змінюється. Наприклад, тіло , яке лежить на землі, перебуває в спокої тільки відносно земної поверхні; у самому ж тілі відбуваються різноманітні фізичні, хімічні та ін. перетворення.

З давнини філософія шукала також джерело руху. Сучасний матеріалізм стверджує, що джерелом усіх форм руху є внутрішні суперечності, притаманні всім об’єктам. Наприклад, суперечності між усталеністю і змінністю, складним і простим, старим і новим, прогресом і регресом. Таким чином, рух не обумовлений чимось надприродним, він фактично є саморухом.

Філософія звертає увагу на те, що рух взагалі – це абстракція, яка насправді не існує. Реальне існування мають конкретні форми руху, причому різним видам матерії притаманні свої форми руху:

• Механічна – це просторове переміщення різних тіл від найдрібніших частинок до космічних об’єктів;

• Фізична – охоплює електромагнетизм, гравітацію, теплоту, світло, звук, агрегатні стани;

• Хімічна – різні хімічні реакції, процеси хімічного синтезу в неорганічній та органічній природі;

• Біологічна – біологічні процеси в живих організмах;

• Соціальна – охоплює різні суспільні зміни, а також процеси мислення.

Всі ці форми руху пов’язані між собою. Більш складна форма виникає на основі більш простих, попередніх. Наприклад, біологічна форма руху виникає на основі простіших за неї фізико-хімічних форм руху, включає їх в себе, але є якісно новою. Подібно до цього, соціальна форма руху (виникнення і розвиток людського суспільства) включає і біологічну і відповідно всі попередні форми руху.

На сучасному етапі розвитку науки ця класифікація потребує доповнення і уточнення. Наприклад, пропонують виділити ще такі форми руху, як інформаційно-кібернетичний, астрономічний внутрішньо галактичний, міжгалактичний тощо.

Простір і час.

Всі тіла і явища в світі перебувають не тільки в русі, але й мають певну довжину і тимчасову тривалість, тобто просторові і часові форми свого існування. Тому одною з важливих проблем вчення про матерію є вчення про простір і час.

В Історії філософії є дві головних концепції:

Перша – субстанційна або абсолютна, коли простір і час розуміють як особливі субстанції, які існують поряд з матеріальною і незалежно від неї ( Декарт, Епіку, Ньютон). Наприклад Ньютон вважав, що є абсолютний простір незалежний від небесних тіл, тобто порожнеча або пустота.

Разом з ним існує і абсолютний час. Таке розуміння домінувало до XIX ст.

Друга – реляційна або відносна теорія. Її прихильники ( Арістотель, Декарт, Лейбніц, Гегель) вважали, що простір і час – це форми, в яких існують матеріальні об’єкти.

Цю концепцію розвинув марксизм і підтвердила фізика ( Ейнштейн ). В наш час вона є більш визнаною.

Згідно з нею простір і час невід’ємні від матерії, вони не є зовнішніми щодо неї, а є її атрибутами, формами її існування.

Простір – це форма буття матерії, яка характеризує її протяжність, структурність, розташування матеріальних об’єктів.

Час – це форма буття матерії, яка характеризує тривалість існування та послідовність змін її станів.

Простір і час мають і загальні і відмінні властивості. Загальні:

• об’єктивність, тобто незалежність від свідомості людини;

• все загальність, тобто немає жодного явища, яке існує поза простором і часом;

• вічність, нескінченність і відносність, тобто залежність одне від одного, від швидкості.

Але є і відмінності: Наприклад, простір тримірний, а час одномірний; простір обернений, а час - незворотній; простір різнозначний у всіх напрямках, а час – одно направлений, від минулого до майбутнього.

Крім цих концепцій існують і інші, які стверджують, що простір і час мають суб’єктивний характер. Наприклад, І. Кант вважав, що простір і час – це вроджені форми людського пізнання за допомогою, яких людина впорядковує структурує інформацію про зовнішній світ.