Висновки

Німецька класична філософія за часом входить у філософію Нового часу, проте вона змогла ввібрати в свої теорії провідні проблеми всієї поперед­ньої філософії, надати їм нового вирішення, а тому постала завершенням і найвищим досягненням європейської класичної філософії.

® І.Кант, засновник німецькоїкласичноїфілософії, поклав в основу своєїфіло­софії принцип активності, згідно з яким знання виникають внаслідок інте­лектуальної конструктивної діяльності: людина лише тоді здатна угле­діти щось у дійсності, коли вона збудує в своїй свідомості певну її модель;

завдяки послідовному проведенню цього принципу. І.Кант розробив струн­ку та деталізовану карти ну людського пізнання, а також зробив вагомі вне­ски у цілу низку філософських дисциплін.

(І) Після 1. Кант а у німецькій класичній філософії, з одного боку, був підсиле­ний момент активності (І.-Г.Фіхте), а, з іншого боку, ця активність була переведена в ранг дії світового інтелекту (Ф.Шеллінг).

® Синтезом усіх попередніх пізнавальних досягнень німецької класичної філо­софії постала філософська система Г.Геїеля; в її основу був покладений принцип поступового розгортання змісту та визначень Абсолютної ідеї', яка, як єдина основа усякого сущого, немала ніяких зовнішніх чинників свого руху, а тому постала в окресленнях саморуху, внутрішньої активності; за Геїелем виходило, що джерелом усякого руху поставали внутрішні супереч­ності речей та явищ; ці міркування Гетель поклав в основу нової розробле­ної ним діалектичної логіки.

® Останній представник німецької класичної філософії Л.Фейєрбах зробив спробу перевести усі ідеї своїх попередників у русло людського самовизна­чення та самоутвердження, поклавши в основу своєї філософії антропо­логічний принцип. Його філософія справила великий вплив на європейську думку XIX ст. та постала своєрідним містком між класичною та некла-сичною філософією.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

* АПРІОРНИЙ ТА АПОСТЕРІОРНИЙ - дослівно: "переддосвідний " та "післядосвідний ":

поняття філософії І.Канта, який вважав, що задля пізнання людському розуму потрібні його власні форми, які передують пізнанню, а тому постають апріорними: все, що проходить через досвід, набуває рис не просто інтелектуальних форм, а знання, яке, отже, завжди апо­стеріорне

РОЗВИТОК - за Гсгслем, такий тип зв 'язку, який резюмує, підсумовує усі можливі зв 'язки та взаємодії дійсності, тобто це є "зв 'язок усіх зв 'язків "; тому лінія розвитку найбагатша за з.иістом від будь-яких інших типів зв 'язку, а тому пізнання розвитку ущільнює пізнання, ро­бить його більш насиченим та ефективним.

* СИСТЕМА ЗНАННЯ - за Гегслем, будь-яке знання, що претендує на істинне, має бути системно впорядкованим, адже лише при цьому воно постане позбавленим однобокості та ви­падковості: взаємний зв 'язок усіх компонентів знання не лише робить знання надійнішим, а й доступним для перевірок.

^ Я і ТИ - відношення, яке у філософії Л.Фейєрбаха постає єдиною справжньою основою

та умовою людського спілкування: лише тоді, коли ми бачимо у співбесіднику "Ти", тобто

принципово рівне та споріднене нашому "Я", можливий справжній, виправданий діалог між

людьми.