5. Філософія Просвітництва.

Просвітництво – це ще один напрямок новочасної філософії. Воно виникло у Франції XVIII ст., а згодом поширилось на всю Європу. Просвітництво об’єднало всіх прогресивно мислячих представників суспільства. Просвітники критикували феодальний лад, вимагали встановлення нових суспільних порядків, виступали на захист народних мас, за їх право на освіту та культуру. Вони вірили в людину, її розум і високе покликання, продовжуючи в цьому традиції Відродження.

Просвітники були раціоналістами і вважали розум основним джерелом знань і основою для побудови щасливого життя як окремої людини, так і суспільстві в цілому. Ця віра ґрунтувалась на переконанні, що наука, освіта і технічний прогрес створять рай на землі.

Найвідомішими просвітниками були Ф, Вольтер, Ш. Монтеск’є, Ж. –Ж. Руссо, Д. Дідро, Ж. Ламетрі, К. Гельвецій, П. Гольбах. Вони сприяли тому, що наукові знання почали поширюватись в суспільстві і залучали до них навіть правителів – монархів, сподіваючись, що ті сприятимуть втіленню «принципу розуму» в своїх країнах. Ратуючи за науку просвітники одним з основних своїх завдань вважали боротьбу з релігією і церквою.

У поглядах на світ вони були механіцистами. Наприклад Д. Дідро заявляв, що світ не є Богом, а машиною з колесами, приводами, пружинами і гирями. Світ – це матерія, що рухається в просторі і часі й має причинні зв’язки. А Ламетрі навіть людину зводив до машини, високоінтелектуального механізму.

Але основою в їх творчості була суспільно-політична тематика, а головними проблемами були людина і суспільство. П. Гольбах заявляв, що людини є творінням природи і підлягає її законам, а тому має «природні права» на яки повинні ґрунтуватись державні закони.

Ф. Вольтер одним із перших розглядав людину, як суспільну істоту і вважав, що всі люди рівні перед державою і законом. Суспільство повинно забезпечувати людині право на життя, свободу і приватну власність.

Жан - Жак Руссо досліджував проблему нерівності між людьми та шляхи її подолання. Руссо ввжав, що нерівність між людьми не споконвічна, що в первісні часи люди перебували у «природному стані», були рівні і незалежні.

Він обстоював теорію „суспільного договору”, започатковану Гоббсом. Яка поянювала виникнення держави не вищими силами, а договором, які уклали між собою люди, які передали частину своїх прав державі, щоб та слідкувала за порядком. Незважаючи на ідеалістичність такої концепції, в ній була дуже важлива думка, що джерелом влади є народ.

Згодом, вчення про «природні права» людини було покладено основу концепції демократичної правової держави, яку проголосили американська і французька «декларації прав…», які стали основою конституцій майбутніх демократичних держав.

Висновки

Епоха Нового часу, наслідуючії наростки нового, що зародилися в епоху Відродження, здійснила революційні зміни в усіх сферах суспільного жит­тя, але перш за все це була епоха формування та утвердження буржуаз­них суспільних відносин, перетворення окремого індивіда на автономну са­модіяльну одиницю суспільного життя, становлення -засад індустріального виробництва; це була також епоха панування механістичного світобачен­ня та мислення "здорового глузду ".

® За умов бурхливого розвитку наукового пізнання методологічним пошукам у філософії Нового часу належало вагоме місце; філософи цієї епохи вва­жали, що прагнення мати істинні знання може бути задоволене лише наукою, а для науки найпершого значення набуває проблема пошуку істин­ного методу пізнання; у методології Нового часу на першому плані опини­лися емпіризм та раціоналізм, які, фактично, окреслювали засади мислен­ня "здорового глузду".

® Гносеологія Нового часу чітко визначила найперші джерела пізнання та прийшла до висновку, що шляхи істинного пізнання повинні проходити через врахування так званих "первинних якостей "речей - їх геометрико-мате-матичних характеристик; у такий спосіб філософія Нового часу підводи­ла ідейний фундамент під механістична налаштовану науку.

® В онтологічних дослідженнях Нового часу провідне місце належало кон­цепціям субстанції, які окреслились у вигляді монізму та плюралізму, ідеа­лізму та матеріалізму.

® У філософських осмисленнях людини епоха Нового часу також постала су­перечливою: з одного боку, тут панувало бачення людини в окресленнях механістичного світобачення або ідей Просвітництва, але, з іншого боку, тут чітко виявилися симптоми, що засвідчували розуміння того, що лю­дину не можна туди вписати, що людина постає відстороненою від того світу, де панують фізичні закони природного буття; в той же час ця епо­ха піднесла на новий рівень дослідження суспільних процесів та історії.

(§) Для розвитку філософії епоха Нового часу була досить плідною, оскільки філософія досягнула тут нового рівня деталізації власної проблематики, нового рівня систематизації знань; у цю епоху виникла ціла низка нових філософських наук та напрямів.