Тема № 4 : Філософія Середньовіччя

(VI-XVII ст. до н.е.)

Філософія Середньовіччя утворившись у суспільстві і однозначною орієнтацією ни духовні абсолюти, із суцільним пануванням релігії, зай­няли специфічне місце в європейському духовному житті того часу:

вона обслуговувала богослов'я. Але водночас середньовічна філософія зробила неоціненний внесок в освоєння паачуттсвих сутностей, сприяла нагромадженню нових знань. Тому вона є особливо плідною для вивчення "внутрішньої людини" (Августин) та духовних процесів су­спільного життя.

План

1. Зміни у світогляді при переході від античності до європейського Середньовіччя.

2. Вихідні ідеї апологетики і патристики.

3. Схоластика і містика.

1. Філософія Середньовіччя почала формуватися ще у надрах язичницької Римської імперії I-II ст. н е з появою християнської релігії. Але умовним початком її вважають падіння Римської імперії у V ст. н е, коли християнство утвердилось як панівна релігія, яка пройняла усі сфери суспільного життя і свідомість людей. Саме тому Філософія Середньовіччя є теоцентричною (teo – з лат. Бог), тобто в центрі уваги не світ, космос як в античності, а Бог. В античності вважалось, що боги, як і люди живуть в єдиному для всіх космосі. Середньовіччя мислить Бога як того, що існує за світом, як абсолютно перший.

Проблема походження світу вирішувалась у дусі біблейського креаціонізму (від лат. – творити): світ створений з нічого Богом; він подвійний, тобто поділений на справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, грішний). Природа як творіння Бога втрачає свою самоцінність, я існує завдяки Богові. Земля – центр Всесвіту – геоцентризм. Світ в цілому сприймається як розумний, сповнений доцільності витвір Бога.

Людина ставиться в центр світу як «вінець творіння», «образ і подоба Божа» - антропоцентризм. Головна відмінність людини від світу природи – це її духовність, яка розуміється як міра причетності до Бога).

На відміну від античного культу тілесності людини, захоплення її красою, в середньовічному світогляді людське тіло розглядається як джерело гріховності, тому його потрібно постійно приборкувати, умертвляти.

Джерелом всіх знань вважалась Біблія. Метою пізнання вважалась перебудова душі за допомогою слова Божого.

Носіями філософії в цю епоху було вузьке коло служителів церкви.

2. Розпочинається становлення філософії Середньовіччя періодом так званої апологетики (apologia – захист) II-IV ст. , коли християнство боролось з язичництвом і відкидало античну філософію. Апостол Павло казав: «Філософія у Бога глупота ».

Головне це віра в Божественне одкровення. Відомий апологет Тертуліан казав «Вірую, бо це абсурдно» стверджуючи тим самим приймати віру не розумом. Але були і інші, які вважали, що грецькі філософи ішли шляхом істини (Юстин Мученик, Оріген та ін.).

З утвердженням християнства і проголошенням його офіційною релігією Римської імперії (імператор Костянтин в 323р) необхідність в захисті відпала. Постала задача систематизувати і обґрунтувати, роз’яснити християнські ідеї людям. Це й робили отці (лат. pater) Цей період назвали патристикою (IV-VII ст. н е). Християнські мислителі стали використовувати античну філософію і наблизили її до релігії.

Августин Блаженний (354-430рр н е) проголосив: «Розумій, щоб вірити, вір, щоб розуміти».

Спираючись на античну філософію Августин систематизував християнську філософію. Він пристосував теорію ідей Платона, доводячи, що світ ідей Платона – є думки Бога, що передують акту створення світу. Головними темами його роздумів були проблеми буття, часу, руху історії, а також особливості людини, її волі і розуму. Наприклад, час у Августіна – це людське поняття, бо наш розум розкладає події на «до», «зараз» і «після». Час існує лише у людський свідомості.

Історію Августін спрямовував не по колу, як у греків, а лінійно – від «земного града» до «града Божого», до царства Христа. Августін відкрив новий предмет дослідження – переживання людини, внутрішню духовну особу. Він доводив, що кожна людина прагне щастя, яке полягає в Богопізнанні; до Бога можна прийти через розум, віру і здатність робити вільний вибір між добром і злом. Віру і волю він вважає набагато віщим за розум.

3. Наступний період (XII – XVII ст. н е) – схоластика (схоле – з грец. школа)

В цей час в Західній Європі поширюється освіта, яка зосереджується при монастирях і церквах. В них почали викладати античну філософію. Певну роль також відіграло знайомство європейців з передовою арабською філософією і наукою.

Схоластика практично вирівнює в значущості віру і розум, релігію і і філософію.

Перший видатний представник схоластики Еріугенна (810-877) казав, що «Справжня релігія і є справжньою філософією, а справжня філософія - релігією».

Найвидатнішим з схоластів був Фома Аквінський (1225-1274), який захоплювався Аристотелем і пристосував його вчення до католицизму. В цей час вже розвивалось виробництво, торгівля, а тому зростав інтерес до природи, вчення про яку краще розроблене у Аристотеля. У вчені просвіт Фома виділяє 4 ступені буття:

• «царство мінералів»

• «рослинне царство»

• «тваринне царство»

• «людина і її розумна душа»

При цьому, природа, матерія – це нижчий ступінь буття, а вищим є Бог, абсолютна свідомість «форма всіх форм». Але розумом він не пізнається. А тільки через «Божественне одкровення» однак «докази» буття Бога можна знайти шляхом осмислення «ідей» закладених Богом у природу.

Завдання схоласти вбачали в пізнанні Бога (через природу). А тут розум і віра не виключають, а допомагають одне одному. Істина – одна, але до неї 2 шляхи: шлях віри, одкровення – короткий, а другий – шлях розуму, науки – довгий з багатьма доказами.

Вчення Фоми – Томізм називають «симфонією віри та розуму»(симфонія - співзвучність). Томізм став офіційною ідеологією католицької церкви.

Ще одним напрямком Середньовічної філософії була містика. Найвідомішими містиками були Франциск Асизький, Дж. Бонавентура. Вони наполягали на тому, що розумування тільки шкодить християнському благочестю, тому в пошуках шляхів до Бога слід покладатись на почуття, віру, любов та самозречення.