2. Баланс, як система відображення фінансового стану підприємства

Бухгалтерський баланс являє собою спосіб гру­пування та відображення у грошовому вимірнику стану ресурсів, джерел їх утворення на певну дату. За допомогою бухгалтерського балансу ресурси підприємства групуються у двох розрізах — за їх складом та розміщенням, за джерелами їх утворення та ці­льовим призначенням. Таке групування дозволяє виявити, якими активами володіє підприємство (ма­теріали, пальне, грошові кошти, готова продукція то­що), а також з яких джерел вони отримані (банківський кредит, бюджетне фінансування тощо).

Групування ресурсів у двох розрізах показує, від кого, скільки та з якою метою отримані засоби, а також у чому саме вони виражаються, в якій формі представлені, де використовуються. За допомогою таким чином згрупованих господарських засобів керівництво підприємства здійснює контроль за їх наявністю та використанням.

Баланс підприємства складається з двох частин. Ліва частина балансу називається активом, а права — пасивом. В активі показуються склад, розміщення та викорис­тання засобів, у пасиві — джерела утворення засобів та їх цільове призначення (горизонтальна форма балансу). В окре­мих країнах, наприклад в Японії, використовується вертикальна форма балансу, коли статті активу та пасиву відображаються в одній колонці.

Ресурси та джерела їх утворення у бухгал­терському балансі показуються у розрізі статей. Стаття ба­лансу — це складова частина балансу (активу або пасиву), що характеризує групу економічно однорідних елементів балансу або джерел їх утворення. Так, у балансі є такі статті: в активі — "Основні засоби", "Сировина та матеріали", "Готова продукція" тощо; у пасиві — "Статутний капітал", "Прибутки та збитки" тощо.

Основні елементи, що впливають на фінансовий стан підприємства, — це акти­ви, зобов'язання та капітал.

Активи — це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих по­дій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигід у майбутньому. Втілені в активі майбутні економічні вигоди очікувано можуть сприяти надхо­дженню на підприємство грошових коштів чи інших активів, необхідних для про­ведення діяльності.

Надходження майбутніх економічних вигод на підприємство може здійснюва­тись шляхом:

— використання активів у виробництві продукції, виконанні робіт чи наданні послуг;

— обміну на інші активи;

— використання для погашення заборгованості;

—розподілу між власниками при ліквідації підприємства.

Усі активи підприємства поділяють на необоротні, що використовуються в пе­ріод більше від 1 року (або операційного циклу діяльності підприємства), та обо­ротні (використовуються до 1 року або 1 операційного циклу). До необоротних активів відносять основні засоби, нематеріальні активи, незавер­шені фінансові інвестиції, довгострокову дебіторську заборгованість та інші.

Довгострокові (необоротні) активи придбаваються підприємством з метою ви­користання, а не для продажу. Віднесення окремих об'єктів до довгострокових або поточних активів залежить не від можливого терміну використання, а від призна­чення. Наприклад, якщо підприємство купує автомобіль для перепродажу, воно від­ображає його в складі товарів (поточних активів), для використання — в складі ос­новних засобів (довгострокових активів). Окремі види довгострокових активів за­знають фізичного та морального зносу, тому підлягають амортизації та переоцінці.

Амортизація — це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необо­ротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Більшість активів підприємства мають матеріальну форму, яку в процесі вироб­ництва в окремих випадках навіть можна змінити. При цьому підприємство визнає також нематеріальні активи, вартість яких визначається правами та привілеями, від використання яких підприємство очікує отримання майбутніх економічних вигід. Наприклад, це ліцензії, торгові марки, право на оренду земельних ділянок чи при­міщень та ін.

До оборотних (поточних) активів відносяться грошові кошти та їх ек­віваленти, не обмежені у використанні, виробничі запаси, дебіторська заборгова­ність за товари роботи та послуги, дебіторська заборгованість за розрахунками таін.

Операції, які очікуються в майбутньому, не приводять до появи активів на під­приємстві. Наприклад, укладання угоди на придбання запасів і навіть здійснення попередньої оплати за них не є підставою для їх визнання. Однак якщо підприємст­вом було оплачено попередньо витрати, які відносяться до майбутніх звітних пері­одів, то воно визнає особливий актив — витрати майбутніх періодів. Прикладом таких витрат є наперед сплачена орендна плата, страховка та ін. Витрати майбутніх періодів можуть бути оборотними і необоротними, залежно від часу віднесення ви­знаних активів на витрати. Наприклад, підприємство, що орендує приміщення, за­платило орендну плату в грудні 2003 року за 6 місяців 2004 року в сумі 12 000 грн. При складанні фінансової звітності за 2003 рік воно визнає у складі витрат майбут­ніх періодів 12 000 грн. У міру надання послуг з оренди у 2004 році витрати майбу­тніх періодів зменшуються, і пропорційно зростають витрати на оренду. Станом на 31.03.2004 витрати майбутніх періодів становитимуть 6 000 грн. (12 000- (Зміс. х х 2000 грн)), витрати на оренду відповідно 6 000 грн. (З міс. х 2 000 грн).

Зобов'язання — заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємст­ва, що втілюють економічні вигоди.

Зобов'язання виникає внаслідок фактичного отримання підприємством матеріа­лів, товарів, робіт чи послуг, нарахування витрат чи податків, які слід оплатити в майбутньому.

Отже, погашення зобов'язання означає відплив майбутніх економічних вигід, які можуть здійснюватись способами:

— сплати грошових коштів;

—передачі інших активів (за бартерними угодами);

—надання послуг (за бартерними угодами);

—заміни одного зобов'язання іншим;

—перетворення зобов'язання на капітал.

Усі зобов'язання підприємства можна поділити на довгострокові, поточні та та­кі, термін виплати яких точно не визначений. Останні називаються забезпеченнями.

Поточними вважаються зобов'язання, що повинні бути погашені протягом два­надцяти місяців з дати виникнення (одного операційного циклу), необоротними — всі, що не відносяться до оборотних.

До поточних зобов'язань відносять короткострокові кредити банків, кредиторську заборгованість за товари, роботи і послуги, кредиторську заборгованість за розрахун­ками, за умовами оплати за якими не визначається термін більше від одного року (одного операційного циклу діяльності) підприємства. Як правило, очікується, що ці зобов'язання будуть погашені за рахунок поточних активів підприємства, і тому слід періодично здійснювати порівняння між ними. Різниця між поточними активами та зобов'язаннями підприємства визначається як кого робочий капітал.

Зобов'язання відносяться до довгострокових, якщо є обумовлені угодами термі­ни їх погашення, які становлять понад 1 рік (один операційний цикл). До дов­гострокових зобов'язань відносять довгострокові позики банків, довгострокові фі­нансові зобов'язання, відстрочені податкові зобов'язання та інші.

Забезпечення— це зобов'язання з невизначеними сумою та або часом погашення на дату балансу. Забезпечення створюється при виникнення внаслідок минулих подій зо­бов'язання, погашення якого, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів, які втілюють у собі економічні вигоди, та його оцінка може бути визначена шляхом проведення ана­літичних розрахунків. До забезпечень можна віднести резерви виплат відпусток, дода­ткове пенсійне забезпечення, забезпечення гарантійних зобов'язань та ін. Не можна створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків або втрат.

До обліку та відображення у фінансовій звітності приймаються лише теперішні (на­явні) зобов'язання. Рішення підприємства в майбутньому придбати активи на умовах відстрочення платежу чи одержати позику в банку, навіть за умови укладення угоди на здійснення цих операцій, не приводить до виникнення зобов'язання.

Особливим видом зобов'язань є доходи майбутніх періодів. Вони виникають при отриманні підприємством грошових коштів, які визнаються як доходи майбут- ніх облікових періодах. Наприклад, наперед отримана від орендаря орендна плата, попередня оплата за квитки для проїзду в пасажирському транспорті та ін.

Капітал — це залишкова частка в активах підприємства за вирахуванням зо­бов'язань.

Розмір власного капіталу залежить від величини оцінки активів і зобов'язань підприємства. Якщо активи та зобов'язання підприємства оцінені відповідно, то розмір капіталу повинен дорівнювати сумі, яку можна отримати від продажу чис­тих активів підприємства.

Відображення наведених елементів фінансової звітності здійснюється з викорис­танням рівності:

АКТИВИ = ЗОБОВ'ЯЗАННЯ + КАПІТАЛ.

Таку рівність називають основним балансовим рівнянням. Звідси:

КАПІТАЛ = АКТИВИ - ЗОБОВ'ЯЗАННЯ.

Чим більшими є активи підприємства і меншими його зобов'язання, тим біль­ший його капітал і кращий фінансовий стан.