3. Структура норми права
Хоча норма права є первинним елементом системи права, вона, власне, є доволі складним утворенням, що має свою структуру. Специфічна структура норми права є одним з напрямів втілення такої ознаки норм права, як формальна вираженість.
Структура правової норми — внутрішня будова правової норми, її розподіл на складові елементи та зв'язок цих елементів між собою.
Для досягнення функцій правового регулювання норма права повинна містити у собі такі компоненти: умови, за настання яких норма починає діяти, зміст правової норми (правило поведінки), наслідки, які настають у разі невиконання вимог правової норми.
Відповідно до цих завдань будується структура норми права, яка складається з трьох структурних компонентів: гіпотези, диспозиції та санкції.
Саме правило поведінки, що містить права та обов'язки учасників правовідносин, передбачене диспозицією, але це не є підставою до ототожнення понять «диспозиція» та «правова норма», диспозицію не можна протиставляти іншим елементам правової норми. Кожен із перерахованих елементів має у структурі правової норми особливе місце та призначення. І лише в результаті цілісного об'єднання трьох структурних компонентів норми права ми можемо говорити про можливу ефективність її застосування. Таким чином, норма права у своєму загальному вигляді може бути виражена формулою: якщо - то - інакше.
Гіпотеза - передумова дії норми права, в якій вказуються ті юридичні факти, з настанням яких норма права починає діяти, тобто на основі яких виникають, змінюються або припиняються правовідносини. За допомогою гіпотези передбачений диспозицією абстрактний варіант поведінки пов'язується з конкретними особами, з тим чи іншим життєвим випадком, подією або дією, місцем, часом тощо.
Гіпотези поділяються на види за різними критеріями.
Гіпотези залежно від структури бувають прості, складні та альтернативні. Проста гіпотеза передбачає одну умову, через яку реалізується правова норма. Складна - це та гіпотеза, яка пов'язує дію норми з настанням декількох (двох або більше) обставин. Альтернативна гіпотеза - різновид складної гіпотези, особливість якої полягає у тому, що для дії норми права необхідним є настання будь-якої умови, зазначеної у складній гіпотезі.
За наявністю або відсутністю юридичних фактів гіпотези поділяються на позитивні та негативні. Позитивні пов'язують реалізацію правового припису з настанням певних умов. Так, для укладення шлюбу необхідними умовами є досягнення шлюбного віку та інші умови. Негативні передбачають, що застосування норми права здійснюється у разі відсутності зазначених у гіпотезі умов (ненадання допомоги хворому особою, яка була зобов'язана надати таку допомогу).
За ступенем визначеності гіпотези бувають визначеними та відносно визначеними. У визначених вичерпно називається умова, з настанням якої правило поведінки вступає в дію (договір займу на певну суму - письмова форма). (якщо позов поданий недієздатною особою, то суд залишає його без розгляду).
Відносно визначені містять формулювання у загальній формі, наприклад: «з причин, що визнані судом незадовільними». (усиновлення, що проводилось без згоди батьків, у випадку якщо таке було необхідне, може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам).
(усиновлення, що проводилось без згоди батьків у випадку якщо таке було необхідне - визначена гіпотеза.
може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) – невизначена гіпотеза.
За формою виразу гіпотези поділяються на абстрактні (загальні) та казуїстичні (конкретні). Абстрактні - умови застосування норми визначаються загальними, родовими ознаками. Ця гіпотеза пов'язує дію норми з настанням конкретних обставин певного виду, абстрагуючись від окремих випадків. Це дозволяє охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків Норми з абстрактною гіпотезою є стабільними внаслідок того, що родові ознаки, які містить у собі гіпотеза, є стійкими явищами.
Казуїстична (з лат. «казус» - випадок) гіпотеза визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, видові ознаки. Тому норма поширює свою дію на більш вузьке коло відносин, внаслідок чого є менш стабільною. Історично казуїстична гіпотеза виникла раніше, але у сьогоденні практично зникла з нормотворчості, її застосування призводить до збільшення кількості юридичних складів і одночасно не дає можливості досягти повноти юридичного визначення.
Диспозиція - структурний елемент норми права, який визначає правило поведінки, згідно з яким повинні діяти учасники правовідносин, закріплює права та обов'язки сторін, визначаючи межу дозволеної поведінки. Диспозиція є центральним структурним компонентом норми права регулятивного характеру, що дозволяє при настанні умов, передбачених гіпотезою, врегульовувати суспільні відносини. Саме диспозиція містить у собі модель правової поведінки.
За характером приписів диспозиції бувають уповноважуючими (надають право, визначають варіант дозволеної поведінки) зобов’язуючими (визначають обов'язок суб'єкта, варіант належної поведінки), забороняючими (містять у собі заборону скоєння певних протиправних дій або бездіяльності).
За ступенем визначеності виділяють визначені (закріплюють однозначне правило поведінки, можливість вибору іншого варіанта поведінки не надається) та відносно визначені (вказують на певні ознаки поведінки, у межах яких суб'єкти уточнюють свої права та обов'язки) диспозиції.
Розрізняють наступні види диспозицій:
1.Визначені диспозиції – ті, які чітко та вичерпно визначають права та обов’язки суб’єктів ( при встановленні душевного захворювання, “то” особа визнається неосудною).
2.Альтернативні диспозиції – ті, які надають суб’єктам можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки, з встановлених нормою, який найбільш повно відповідає їх інтересам (у випадку відміни усиновлення, суд визначає - чи дитина підлягає поверненню батькам чи передається до органів опіки та піклування).
3.Прості діспозиції – ті, які лише формулюють правила поведінки не конкретизуючи деталей (ст. КК про ненадання лікарем допомоги потерпілому ).
4.Розвернуті диспозиції – ті, які детально характеризують правило поведінки визначаючи його риси.
За формою виразу розрізняють абстрактні та казуальні диспозиції, при цьому під абстрактною мають на увазі ту, яка розкриває тип поведінки, а казуальна перераховує конкретні дозволи та заборони. Так, російське «Уложення про покарання» містило казуальні гіпотези та мало 2034 статті.
За способом викладення правил поведінки диспозиції поділяються на прості, описові, відсильні та бланкетні.
Проста диспозиція називає варіант поведінки (дозвіл чи заборону), не деталізуючи його.
Описова диспозиція описує всі основні ознаки правил поведінки.
Відсильна диспозиція не містить повного описання правила поведінки, а відсилає для ознайомлення з ним до іншої статті певного нормативно-правового акта.
Бланкетна диспозиція для ознайомлення з правилами поведінки відсилає до інших нормативно-правових актів (інструкцій, правил) тієї або ж іншої галузі.
Санкція - заключний елемент норми права, який передбачає певні небажані наслідки матеріального, фізичного, психічного характеру, що настають для особи, яка порушила диспозицію норми.
Саме санкції демонструють зв'язок норми права з державним примусом.
Санкції є найгнучкішою частиною правової норми і саме санкції найбільш чутливо «реагують» на зміну суспільних відносин, змінюючи вид та межі відповідальності за порушення правової норми, соціальна значущість якої змінилася.
Санкції класифікуються, насамперед, за галузевим призначенням: кримінально-правові - являють собою ступінь державного примусу, що застосовується до осіб, визнаних судом винуватими у вчиненні злочинів (позбавлення волі, штраф, позбавлення права займатися певними видами діяльності тощо); адміністративно-правові - застосовуються адміністративними органами та судами до осіб, винуватих у скоєнні адміністративних проступків (штраф, позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт); дисциплінарно-правові санкції передбачені нормами трудового права та військового законодавства, застосовуються адміністрацією організації (командирами у Збройних силах) за порушення трудової (військової) дисципліни (зауваження, догана, звільнення, попередження); цивільно-правові - застосовуються до порушників норм цивільного законодавства з метою відшкодування завданих наслідків та поновлення порушених прав (відшкодування порушником заподіяної шкоди, вилучення майна з незаконного володіння, відшкодування збитків, примусове виконання невиконаного обов'язку).
За характером наслідків санкції бувають правовідновлюючі - пов'язані з відновленням порушених прав та законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, не мають на меті покарати особу-правопорушника (відшкодування збитків, сплата аліментів, сплата пені тощо), застосовуються у цивільному, господарському праві; штрафні (каральні) - активний примусовий засіб, спрямований на покарання правопорушника (позбавлення волі, штраф, виправні роботи), застосовуються у кримінальному, адміністративному праві; превентивні (догана, попередження, привід, арешт майна, примусове лікування) - спрямовані на подальше недопущення протиправної поведінки після скоєння особою правопорушення, а також на забезпечення можливості подальшого відшкодування завданих збитків. Застосовуються у кримінальному, адміністративному, трудовому праві.
За ступенем визначеності санкції поділяються на: абсолютно визначені - вказують вид державного впливу, який застосовується у разі порушення норми (штраф за проїзд, у цивільному праві — повне відшкодування збитків); відносно визначені - встановлюють нижчу та вищу межу державного впливу на правопорушника (від-до); альтернативні - правозастосовець обирає з двох або більше варіантів державного впливу один, який застосовується до правопорушника (у санкції декілька видів несприятливих наслідків, перерахованих з використанням сполучника «або»); кумулятивні - ті, які передбачають одночасне настання декількох наслідків несприятливого характеру (у санкції декілька видів несприятливих наслідків, перерахованих з використанням сполучника «та»).
Структура норми права — це логічно узгоджена внутрішня будова правової норми, що характеризується наявністю взаємопов'язаних логічно елементів.