6. Інші екологічні права громадян.

На відміну від права на безпечне для життя та здоров'я довкілля інші екологічні права мають характер похідних від нього та реалізуються з метою його забезпечення. Так, право громадян на участь упублічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності нанавколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи (ст. 9 Закону«Про охорону навколишнього природного середовища») передбачає різні форми його реалізації, щоналежать до участі громадян у проведенні громадської екологічної експертизи. Ця експертиза можездійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань (ст. 16 Закону України «Про екологічну експертизу»). Правові засади залучення громадян до обговорення матеріалів планування, будівництва та/або реконструкції різних об'єктів, у тому числі об'єктів підвищеної небезпеки, визначені й законами України «Про планування та забудову територій», «Про об'єкти підвищеної небезпеки».

Згідно зі ст. 11 Закону «Про екологічну експертизу» участь громадськості в процесі екологічноїекспертизи здійснюється у формах: виступів у засобах масової інформації; подання письмових зауважень, иропозицій і рекомендаций; включения представників громадськості до складу експертних комісій, груп по проведению екологічної екс­пертизи.

Громадська екологічна експертиза об'єктів може проводитись пе­ред державною експертизою, одночасно з нею, після її проведения, тобто у будь-який час, коли виникає інтерес у громадськості для визначення оцінки впливу об'єкта на навколишнє природне середо­вище.

3 метою інформування населення та узгодження дій з іншими об'єднаннями громадян суб'єкти громадської екологічної експертизи оголошують через засоби масової інформації заяву про проведения і громадської екологічної експертизи, в якій зазначаються відомості про склад громадського еколого-експертного формування, перелік спеціалістів, залучених до участі в експертизі, об'єкт екологічної екс­пертизи, строки її проведення. 3 метою врахування вимог Орхуської конвенціїщодо всебічного сприяння участі громадськості в прийнятті рішень доцільно захищати в судовому порядку відмови засобів масової інформації від опублікування заяви про проведения громадської екологічної експертизи, якщо така відмова недостатньо обгрунтована.

Заява про проведення громадської екологічної експертизи подається також до відповідної ради, органів державної виконавчої влади та державної екологічної експертизи (ст. 41 Закону «Про екологічну експертизу») та виступає гарантією того, що громадським експертам буде надано повне сприяння у проведенні експертизи, ніхто не втрутиться у процес їх перевірки будь-яких об'єктів тощо(статті 28—30 Закону «Про екологічну експертизу»). Тому відповідна рада, орган державної виконавчої влади та державної екологічної ек­спертизи повинні формально прийняти таку заяву, погодитися на проведення громадської екологічної експертизи, сприяти у її проведенні. Залишення заяви про проведення громадської екологічної ек­спертизи без розгляду, незадоволення заявних вимог, відмова у прове­денні громадської екологічної експертизи може бути оскаржено до суду, доорганів прокуратури. Оскарженню підлягають і інші протиправні дії: незаконне втручання будь-кого у проведення екологічної експертизи; надання свідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об'єктів екологічної експертизи; порушення по­рядку проведения екологічної експертизи(статті 33—46, 50 Закону «Про екологічну експертизу»).

Частина друга ст. 42 Закону «Про екологічну експертизу» передбачає, що висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися при проведенні державної екологічної експертизи, а також органами, що приймають рішення про реалізацію об'єкта експертизи. Проте з урахуванням вимог Орхуської конвенції, а також статті 11 Закону «Про екологічну експертизу» висновки громадської екологічної експертизи як відповідна форма громадської думки щодо об'єкта експертизи обов'язково мають бути враховані при прийнятті остаточного рішення щодо такого об'єкта.

При цьому доцільно враховувати, що Орхуська конвенція передбачає участь громадськості й на більш ранніх стадіях екологічної екс­пертизи, а саме: на стадії оцінки впливу об'єкта, що підлягає реалізації, на стан навколишнього природного середовища. Така оцінка впливу викладається у заяві проекологічні наслідки діяльності відповідно до вимог, встановлених статтями 35 та 36 Закону «Проекологічну екс­пертизу». Запровадження такої процедури базується насамперед на принципі гласності екологічної експертизи (ст. 10 Закону «Про екологічну експертизу») та принципі гарантування безпечного для життя та здоров'я навколишнього природного середовища (ст. 6 цього Зако­ну). Недодержання цих вимог також може бути оскаржено громадськістю до вищих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування чи безпосередньо до суду.

Відповідно до вимог ст. 13 Закону «Про екологічну експертизу» представники громадськості, а саме фахівці у відповідних сферах знань, можуть залучатися до проведения державної екологічноїекс­пертизи.

Право громадян на об'єднання в громадські природоохоронні формування. Це право виступає гарантією багатьох інших екологічних прав: права на участь у проведенні громадської екологічноїекспертизи; права на участь у розробці та здійсненні природоохоронних заходів; права на участь вобговоренні будь-яких проектів, рішень, державних програм тощо.

Громадські природоохоронні формування відповідно до своїх статутів, положень можуть брати участь в екологічному вихованні та екологічній освіті, в екологічному інформуванні, у здійсненнігромадського контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, виступати позивачами у справах щодо захисту екологічних прав їх членів.

Принципи реалізації цього права базуються на положениях Конституції та Закону України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян», а саме: на добровільності громадян об'єднуватись у такіформування; на рівноправності їх членів; на єдності екологічних інтересів членів такого формування; на свободі вибору напрямів екологічної діяльності; на спільності реалізації та захисту екологічнихправ громадян.

Реалізується це право шляхом волевиявлення певного кола громадян на об'єднання в екологічнеформування. Здійснюється це на загальних зборах, на яких схвалюються мета, завдання такогооб'єднання, що в свою чергу фіксується в статуті чи положенні про нього.

Легалізація екологічних об'єднань громадян здійснюється шляхом повідомлення через засоби масової інформації про заснування та державної їх реєстрації. При цьому на органи держави покладаєтьсяобов'язок сприяти громадянам у легалізації та реєстрації їх об'єднань, а також у реалізації напрямів екологічної діяльності. Відмова у реєстрації таких об'єднань без поважних на те причин підлягаєоскар­женню в судові органи.

В Україні існує кілька загальнонаціональних громадських приро­доохоронних організацій, яківпливають на реалізацію державної екологічної політики. Серед них Українське товариство охорони природи (УТОП), Українська екологічна асоціація «Зелений світ», політична Партія зелених Українита інші.

Право громадян на здійснення загального та спеціального використання природних ресурсів.  Засвоїм змістом це право складається з двох відносно самостійних можливостей громадян: право загального використання природних ресурсів та право спеціального використання природнихресурсів. Правовими формами таких можливостей виступають право землекористування; право водокористування; право лісокористування; право надрокористування тощо.

Правовими ознаками права загального використання природних ресурсів є:

—загальнодоступність усіх природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб людини — оздоровчих, рекреаційних, естетичних, культурно-освітніх, виховних, матеріальних та інших;

—відсутність спеціальних дозволів на таке користування та його безоплатність;

—відсутність необхідності закріплення природних ресурсів чи їх частин за конкретними особами.

Так, на засадах права загального використання природних ресурсів людина дихає свіжим повітрям; купається, здійснює любительське та спортивне рибальство у водоймах загального користування, відпочиває на берегах водойм, задовольняє питні потреби; вільно перебуває в лісах, збирає для власних потреб лікарські рослини, гриби, ягоди, горіхи, іншу лісову рослинність там, де це не заборонено; на земельних ділянках, що знаходяться на праві власності чи праві користуван­ня, використовує загальнопоширені корисні копалини (пісок, глину, гравій); переміщається дорогами загального користування, відпочиває у парках, скверах тощо. Такі можливості передбачені насампередст. 13 Конституції України та нормами природоресурсного права: Земельним, Водним, Лісовимкодексами України, Кодексом України про надра, законами України «Про тваринний світ», «Пророслинний світ», «Про курорти» та іншими.

Гарантіями захисту цих прав є заборони щодо недопущения їх порушення шляхом влаштування перешкод у доступі до водойм загаль­ного користування, забудові шляхів загального користування,зміни цільового призначення парків, скверів, інших об'єктів рекреаційного призначення тощо. 3 часів римського права відомі земельні сервітути, які й у сучасний період застосовуються в цивільному праві і означають право обмеженого користування чужою земельною ділянкою для забезпечення проходу і проїзду через сусідню земельну ділянку до власної, або з метою доступу до природних ресурсів загального кори­стування. У деяких країнах заборонено паління цигарок у місцях загального користування, оскільки цигарковий дим шкідливіший для тих, хто не палить, ніж для любителів куріння. Інколи на практиці для захисту права загального використання природних ресурсів може бути застосований так званий негаторний позов, який доцільно розглядати як засіб усунення перешкод, що перешкоджають громадянам — власникам цього права користуватися ним для задоволення своїх численних потреб у галузі екології. При цьому важливо в судовому процесі обгрунтовувати захист цього права саме з позиції необхідності його реалізації на засадах загальнодоступності природних ресурсів кожному громадянину, безпосереднього його зв'язку з правом на безпечне довкілля.

Право спеціального використання природних ресурсів характеризується:

—наявністю спеціальної правосуб'єктності, тобто: досягнення віку, згідно з яким за законодавством досягається повноліття (18 років, хоч у окремих випадках може бути й 16 років — для членаселянського (фермерського) господарства); реєстрація особи як суб'єкта підприємницької чи іншої діяльності тощо;

—платністю використання природних ресурсів (у випадках, визначених законодавством —безплатність);

—відособленістю використання природного ресурсу (виділення його в натурі (на місцевості), закріплення за конкретною особою);

—обов'язковістю одержання спеціальних дозволів (ліцензій, лісорубних квитків (ордерів), лісових квитків, відстрілочних карток, державних актів на право власності чи право користування тощо);

—державною реєстрацією таких дозволів;

—метою права спеціального використання природних ресурсів є здійснення господарської та іншої діяльності.

Право спеціального використання природних ресурсів здійснюється у двох формах: на праві власностіта на праві користування природними ресурсами. Відповідно до цього залежить режим вико­ристання тих чи інших природних ресурсів.

За своїм змістом право спеціального використання природних ресурсів — це сукупність прав таобов'язків природокористувачів, які визначені відповідно у земельному, водному, лісовому,надровому, фауністичному, атмосфероохоронному та іншому законодавстві.

Порушеннями права спеціального використання природних ресурсів можуть бути різні протиправні дії чи бездіяльність:

—порушення строків розгляду заяв громадян і вирішення питань про передачу та надання земельнихділянок;

— самовільне зайняття земельних ділянок, що перебувають на праві власності чи праві користування громадян;

—псування сільськогосподарських та інших земель громадян, забруднення їх хімічними тарадіоактивними речовинами, виробничими відходами і стічними водами;

—знищення межових знаків (ст. 211 Земельного кодексу України);

—самовільне захоплення водних об'єктів, що перебувають у користуванні громадян;

—забруднення та засмічення таких вод;

—пошкодження водогосподарських та інших споруд і пристроїв, що належать громадянам, порушення режиму їх експлуатації та встановлених режимів їх роботи (ст. 110 Водного кодексуУкраїни);

—знищення або пошкодження лісу, що перебуває у користуванні громадян внаслідок підпалу абонедбалого поводження з вогнем, або знищення або пошкодження лісу внаслідок його забрудненняхімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами,іншими шкідливими речовинами, підтоплення такого лicy, осушения та інші види шкідливого впливу (ст. 105 Лісового кодексу України);

—порушення порядку надання об'єктів тваринного світу в корис­тування та інше.

Правовими методами захисту такого права виступають:

—визнання за суб'єктом його права, наприклад, приватизації зе­мельної ділянки;

—відновлення становища, яке існувало до порушення права, припинення дій, які порушують право;

—присудження до виконання обов'язку відшкодувати шкоду в натурі;

—припинення або зміна правовідношення;

—стягнення завданих збитків з осіб, які порушили право;

—визнання незаконним акта державного органу управління або органу місцевого самоврядування, коли таким актом порушено право.

Право на одержання екологічної освіти. Вирішення багатьох екологічних проблем неможливе без розуміння особливостей процесів, які відбуваються у сфері взаємовідносин суспільства і природи. Тому в сучасних умовах одним із напрямів державної скологічної політики є посилення екологічної, в тому числі правової, освіти, культури і на­уки, яке передбачає розширення мережі спеціальних закладів освіти, спроможних організувати одне з екологічних прав громадян. Це пра­во є складовою конституційного права на освіту (ст. 53 Конституції України) та закріплене у Законі «Про охоронунавколишнього при­родного середовища». Механізм реалізації цього права визначено у спеціальних законах освітянської сфери: «Про освіту», «Продошкільне виховання», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту» та інших.

Право на екологічну освіту може бути реалізоване на формально­му (в дошкільних виховних закладах, у школах, ліцеях, коледжах, інститутах, університетах, академіях тощо), неформальному (шляхом самоосвіти, через засоби масової інформації, бібліотеки, клуби, гуртки тошо) та контрактному рівнях.

Право громадян на участь у розробці та здійсненні заходів щодо охо­рони навколишнього природного середовища. Це право реалізується у ба­гатьох формах, визначених законодавством. Так,відповідно до ст. 6 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» центральні тамісцеві органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування під час розробки державних екологічних програм залучають громадськість до їх підготовки шляхом оприлюднення проектів державних екологічних програм для їх вивчення громадянами, підготовки громадськістюзауважень та пропозицій щодо запропонованих проектів, проведения публічних слухань стосовно екологічних програм.

Відповідно до Указу Президента України від 6 серпня 1998 р. «Про День довкілля» громадяни можуть брати участь в озелененні населених пунктів, очищенні територій від сміття, проводити роботи звідновлення, відтворення природних ресурсів у випадках аварій, ка­тастроф, здійснювати інші природоохоронні заходи.