4. Право на участь у прийнятті еколого-значимих рішень.

До екологічно значимих рішень можна віднести:

• закони, постанови Верховної Ради України (у тому числі планові та програмні документи), що регулюють екологічні відносини;

• акти Президента України з питань охорони навколишнього природного середовища;

• акти прямого народовладдя з питань охорони довкілля (рішення референдуму, акти органів самоорганізації населення, рішення загальних зборів громадян за місцем проживання);

• управлінські рішення:

а) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та відомств, інших органів виконавчої влади, що регулюють екологічні відносини (постанови, інструкції, розпорядження тощо);

б) акти індивідуального характеру органів державного управління, що підтверджують, встановлюють, змінюють або скасовують юридичні права чи обов’язки окремих суб’єктів в екологічній сфері. Наприклад, висновки державної екологічної експертизи щодо певного проекту; рішення про призупинення діяльності підприємства;

• акти органів місцевого самоврядування, що регулюють екологічні відносини (нормативного та індивідуального характеру). Наприклад, рішення міської ради про затвердження Положення про благоустрій міста; рішення про надання земельної ділянки у користування підприємству;

• господарські рішення підприємств, установ, організацій різних форм власності, реалізація яких пов’язана з впливом на довкілля;

• рішення (ухвали) суду при вирішенні спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Право громадян на участь в обговоренні проектів екологічно значи­мих рішень. Правовими формами цього екологічного права є:

—участь в обговоренні та внесения пропозицій до проектів нормативно-правових актів;

—участь в обговоренні матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;

—внесения пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань (п. «б» ст. 9 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Механізм реалізації такого права визначений Законом України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», згідно з яким обов'язок виносити питания екологічного характеру на рефе­рендум покладено на ради відповідних рівнів. Громадськість також може ініціювати обговорення екологічно важливих рішень. Але в Україні явише не є поширеним.

Орхуська конвенція вимагає вдосконалити процедури участі гро­мадян у прийнятті екологічних рішень. Зокрема, передбачається залучення громадськості до дозвільної діяльності компетентних органів у галузі охорони довкілля, до формування екологічних планів і програм, а також захист такого права у суді.

Основними формами участі громадськості у прийнятті екологічно значимих можна вважати:

• референдум;

• звернення громадян та юридичних осіб (скарги, зауваження, пропозиції);

• громадське обговорення проектів екологічно значимих рішень;

• робота в складі експертних та робочих груп, комісій, комітетів з розробки програм, планів, стратегій, проектів нормативно-правових актів, оцінок ризиків;

• збори громадян за місцем їх проживання;

• місцеві ініціативи;

• громадська екологічна експертиза, участь у проведенні державної екологічної експертизи;

• здійснення громадського екологічного контролю;

• звернення до суду;

• збори, мітинги, демонстрації, вуличні походи, пікетування;

• інші форми, передбачені законодавством України.

Даний перелік не є вичерпним. У міру формування повноцінної демократичної держави та становлення ефективної системи місцевого самоврядування виникатимуть й інші форми участі громадськості у прийнятті політико-управлінських рішень, в тому числі екологічного характеру.

5. Право на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права на безпечне довкілля. Це активнеправо особи реалізується шляхом звернення до суду з позовом до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди не лише здоров'ю, а й майну внаслідокнегативного впливу на навколишнє природне середовище (ст. 9 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Інколи в літературі таке право називають процесуальним правом.Підставою виникнення цього права є склад екологічного правопорушення, тобто: протиправність дії (бездіяльність); заподіяння шкоди такими діями (бездіяльністю) здоров'ю та/або майну громадян; причинний зв'язок між протиправними діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою; суб'єктивніознаки правопо­рушення — вина у формі умислу чи необережності. Для осіб, які володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, вина може й не встановлюватися, якщо вони не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих (ст. 69 Закону).

Про відшкодування шкоди здоров'ю громадян, заподіяної негативним впливом на навколишнєприродне середовище, в юридичному значенні прийнято говорити з деякою мірою умовності. Більшість законів, які закріплюють таке право, містять норми бланкетного ха­рактеру. Тому з урахуванням прогалин у цій сфері законодавства, особливостей екологічної шкоди, що заподіюєтьсяздоров'ю людини (масштабності, латентності, невідтворюваності, віддаленості прояву тощо), влітературі визначається доцільним прийняття спеціального закону про відшкодування шкоди,заподіяної здоров'ю громадян несприятливим впливом навколишнього природного середовища.

Відповідно до чинного законодавства шкода здоров'ю людини, яка спричинена несприятливим впливом навколишнього природно­го середовища, може бути відшкодована (компенсована) різнимиспособами, в тому числі:

—оформленням листа тимчасової непрацездатності працівника у випадках захворювання, спричиненого забрудненням навколишньо­го середовища, в тому числі виробничого середовища;

—оформленням інвалідності з причин, пов'язаних з впливом на здоров'я людини несприятливого навколишнього природного сере­довища;

—наданням громадянам, які постраждали від несприятливого впливу забрудненого довкілля, заходів соціально-економічного захисту, пільг та компенсацій;

—страхуванням ризику заподіяння шкоди здоров'ю або майну громадян від забруднення навколишнього середовища;

—відшкодуванням шкоди здоров'ю та майну громадян за рішенням суду.

Суб'єктами відповідальності за заподіяння шкоди здоров'ю і май­ну громадян екологічнимипорушеннями можуть бути як юридичні особи і громадяни-підприємці, так і державні органи та їх посадові особи за протиправні дії чи бездіяльність, у тому числі в результаті прийняття рішень, що невідповідають вимогам закону та порушують скологічні права громадян. Такі положення випливають зі змісту ст. 9 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», який закріпив нове право громадян — оскаржувати в судовому порядку рішення, дії або бездіяльність органів державноївлади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав гро­мадян у порядку, передбаченому законом.

Шкода, заподіяна протиправною дією чи бездіяльністю органів держави та їх посадових осіб, у томучислі внаслідок прийняття рішення, що не відповідає вимогам закону, відшкодовується за рахунок державного або місцевого бюджетів.