Українська лексикографія кінця 18 ст. – 1917 р.
З появою нової української літератури та літературної мови на народній основі починається новий період в українській лексикографії її основою в 19 ст. стала українська жива розмовна та літературна мова. Збільшується кількість видаваних словників. До «Енеїди» І. Котляревського 1798 Й. Каменецький додав укладене ним «Собраніе Малороссійскихъ словъ, содержащихся въ ЭнеидЂ, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарЂчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ», що мало 972 слова. У 3-му вид. «Енеїди» 1809 І. Котляревський до цього словника додав ще 153 слова і змінив його назву на «Словарь Малороссійскихъ слов, содержащихся в „Энеиде..."».
У другій половині ХІХ ст. починають виходити в світ вже окремі зібрання українського лексичного матеріалу, серед яких варті на увагу «Словарь малороссійскаго наречія» О.Афанасьєва-Чужбинського (1855), «Словарь малороссійскихъ идіомовъ» М.Закревського (1861), «Словниця української мови» Ф.Піскунова (1873).
Розвиток української літератури і культури вимагав створення докладного загального україгського словника. Тому й на Наддніпрянщині, і на Наддністрянщині з поч. 19 ст. значно активізується лексикографічна робота: укладанням перекладних — переважно укр.-рос., українська-польська, німецько-український словників займаються не тільки філологи, а й письменники, історики, вчителі, громад, діячі. Першими з’являються (проте ще не окремі виданнями) «Краткій малороссійскій словарь» О. Павловського як окремі глава 2-ї частини його «Грамматики...» (1818) та «Собраніе словъ малороссійскаго нарЂчія» І. Войцеховича в «Трудах Общества любителей росийской словесности при Московском университетЂ» (1823).
У 1873 вийшла «Словниця української (або югово-руської) мови» Ф. Піскунова, у реєстрі якої біля 8 000 слів, серед них чимало штучних та вигаданих типу дадій «датель», дадійка «дательница». Реєстр 2-го вид. цього словника під назвою «Сповнюсь живої народної, пісьменної і актової мови руськихъ югівщанъ Російської і Австрійско-Венґерської цесарії» (1882) розширено до 15 000 слів переважно за рахунок «актової мови», взятих із словника М. Закревського. Першим рос.-укр. словником був «Опыть русско-украинскаго словаря» М. Левченка (1874, 7600 слів). Він зіграв важливу роль у культур. житті укр. народу.
Набагато більший за реєстром і використанням лексичних джерел був виданий у Львові М.Уманцем та А.Спілкою чотиритомний «Словарь російсько-український» (1893—1898). Реєстр російських слів сягав 40 тисяч, але в українській частині цього словника було багато діалектної та архаїчної лексики.
Наприкінці 19 століття українські словники класичних мов виходили тільки в Галичині, де не лише в початкових, а й у середніх школах викладання здійснювалося українскою мовою.
«Дитяча мова» представлена в словничках «О детском языке» Л. Ященка («Основа», 1861, кн. 8; 45 слів), «Еще о детских словах» І. Новицького («Основа», 1862, кн. 9; 37 слів), «Дітські слова в українській мові» І. Франка («Світ», 1881, № 7; 61 слово).
Першими українськими діалектними словниками були збірки слів гуцульських та бойківських говірок, які І.Вагилевич помістив у своїх етнографічних нарисах «Huculowe. Obywatelй Wэchodniho pohoшi Karpatskйho» (1838 — 39), «Bojkowe. Lid ruskoslovenskэ w Haliиich» (1841).