Економічна оцінка основних видів природних ресурсів України
В економічній науці питання оцінки природних ресурсів розглядається, як правило, диференційовано за окремими видами: земля, вода, ліс, корисні копалини. Всі дослідження пов'язують завдання з оцінки із забезпеченням максимального ефекту в галузях економіки при використанні певного природного ресурсу.
Завданням економічної оцінки об'єкта природокористування є оптимальне використання просторового обмеженого комплексу (ПОК), тобто створення найбільш раціональної (оптимальної) системи водокористування, водоспоживання і землекористування з урахуванням економічних та соціальних факторів на певний розрахунковий рівень (період).
Предметом економічної оцінки об'єкта природокористування є його суспільна споживча вартість як просторового базису розміщення виробництва, засобів виробництва і предмета праці, скарбниці корисних копалин та сировини, джерела води і біологічних ресурсів.
Методологічні основи економічної оцінки природних ресурсів встановлюють завдання оцінки, критерії, показники оцінки та методи їх розрахунку. Все це формує певний, чітко окреслений напрям в оцінці природних ресурсів, що називається методологічним підходом.
В економіці досліджуються різноманітні підходи до оцінки природних ресурсів і встановлення розмірів плати за їхнє використання, їх класифікують за такими групами:
Затратний підхід. За ним оцінка природних ресурсів проводиться за розміром затрат на їх добування, освоєння чи використання.
Результативний підхід. Відповідно до нього, економічну оцінку (вартість) мають тільки ті природні ресурси, які дають дохід. Інакше кажучи, вартість ресурсу визначається грошовим вираженням первинної продукції, яку одержують від експлуатації природного ресурсу, тобто різницею між одержаним доходом і поточними витратами.
Затратно-ресурсний підхід. Відповідно до нього, за визначення вартості природного ресурсу поєднуються затрати на його освоєння та дохід від використання.
Рентний підхід. Використання теорії ренти під час оцінки природних ресурсів визнається найдоцільнішим:
за рентних оцінок „кращий" ресурс (використання якого дає більший дохід при однакових затратах) одержує більшу вартість;
затрати на освоєння ресурсу зорієнтовані на деякий середній рівень і, отже, їх оцінка більш об'єктивна;
обґрунтована необхідність розрізняти власника ресурсу та його користувача для виникнення категорії рентних платежів;
рентні оцінки враховують фактор обмеженості природного ресурсу.
Відтворювальний підхід. Це порівняно новий підхід, оскільки пов'язаний з необхідністю відтворення природних ресурсів та екологічною кризою. Суть його полягає в тому, що сукупність утворюючих середовище (відновлювальних і не відновлювальних) природних ресурсів на визначеній території та стан навколишнього середовища, наближені до природного (заданого) рівня, розглядається як деякий стандарт, відправний рівень. У такому разі використання будь-якого природного ресурсу має передбачати його відновлення у попередній якості (для відновлювальних ресурсів) і кількості чи компенсації (для не відновлювальних) з урахуванням не погіршення стандарту якості довкілля в цьому місці. Вартість природного ресурсу буде визначатися як сукупність затрат, необхідних для відтворення (чи компенсації втрат) ресурсу на визначеній території. Цей підхід передбачає потенційний дефіцит природних ресурсів і, в багатьох випадках, може призвести до їх завищених оцінок.
Монопольно-відомчий підхід є різновидом затратного, бо розмір платежів за використання природних ресурсів має відповідати потребам фінансового забезпечення діяльності спеціалізованих державних служб, які в цей час проводять монопольне розпорядження (управління) природними ресурсами. У Законі України " Про охорону навколишнього природного середовища" цей підхід знайшов відображення в поділі плати за використання природних ресурсів на два види — плата за право використання і плата на відтворення і охорону природних ресурсів. Другий вид - це компенсація затрат спеціальних відомств, які проводять відтворення й охорону природних ресурсів.