3. Принципи і методи районування

Вихідною методологічною основою природно-сільськогосподарського районування України є визначення його об'єктивного характеру. Воно проведене з урахуванням агрогрунтового й агрокліматичного районування, гідромеліоративного, ерозійного та інших прикладних його видів, а також комплексного фізико-географічного районування. Було прийнято єдину систему виділення таксономічних одиниць - природно- сільськогосподарська зона (гірська область), провінція, округ, район.

Слід мати на увазі, що всі господарства, а також адміністративні райони повинні бути зашифровані в одній системі, яку можна застосовувати для інших видів землеоцінювальних робіт.

Всього в Україні виділено 197 природно-сільськогосподарських районів, які відрізняються за агрокліматичними, геоморфологічними і ґрунтовими показниками. Назви районів дані по назвах головних населених пунктів. Границі зон, провінцій, округів проведені по границях господарств. Кожний з районів має агрокліматичну (кількість опадів за рік і вегетаційний період, сума температур вище +10°С, континентальність клімату тощо), геоморфологічну характеристику і характеристику четвертинних відкладів.

При дрібномасштабному районуванні великих територій (наприклад, всієї країни) важливо враховувати клімат, оскільки, як найважливіший фактор географічного середовища, він функціонально пов'язаний з більшістю його компонентів. Наприклад, від клімату залежить ґрунтова зональність і розподіл рослинності. У свою чергу, клімат змінюється залежно від рельєфу, близькості до водоймищ тощо.

Найбільш досконала форма обліку кліматичних умов - природно-кліматичне районування території, яке враховує наступні показники: теплозабезпеченість, вологозабезпеченість, ступінь континентальності клімату, умови перезимівлі рослин, особливість природної рослинності, рельєф місцевості, повторюваність несприятливих явищ, які наносять збитки сільському господарству (пилові бурі, град, зливові дощі тощо).

Теплозабезпеченість території характеризується сумами температур вище 0 або 10° С. При цьому суми температур вище 10° С відображають фізіологічно діючу частину тепла, сонячної радіації (радіаційний баланс) і служать показниками можливої тривалості вегетаційного періоду та потенціальної біологічної продуктивності клімату.

Вологозабезпеченість території характеризується показником атмосферного зволоження у формі відношення річної суми опадів до випаровування. Межі зон за вологозабезпеченістю добре узгоджуються з межами ґрунтових зон.

Зі зменшенням території, а значить і зменшенням різноманітності районованої території, великого значення набуває врахування ґрунтового покриву. Тому середньомасштабне районування окремих частин території країни у межах області слід проводити з урахуванням не тільки клімату, але й особливостей ґрунтового покриву, що забезпечує диференційований підхід до окремих частин території, що визначається.

При районуванні земельного фонду країни використані матеріали ґрунтово- географічного, агрокліматичного, геоморфологічного, геоботанічного, сільськогосподарського та інших видів районування, проведених у попередні роки, а також літературні дані.