74. Проголошення зунр, її зовнішня і внутрішня політика.

Західноукраїнські землі до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Напередодні її поразки національно-визвольний рух пригнічених народів посилився. Українські політичні діячі почали готуватися до створення власної держави. 19 жовтня 1918 р. вважається днем проголошення на західноукраїнським землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка. Наміри українських політиків суперечили планам поляків, котрі вели підготовку до утворення польської держави, до складу якої планували включити західноукраїнські землі. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з'єднання, що були в складі австро-угорської армії, взяли під контроль Львів, наступного дня — інші міста Галичини.

Керівниками нової влади були Євген Петрушевич та Кость Левицький діячі поміркованого, ліберально-демократичного спрямування, які прагнули Демократичних реформ із збереженням класового миру в суспільстві. Було запроваджено 8-годинний робочий день, оголошено про початок аграрної реформи. Національні меншини дістали широкі права, їхнім представникам у майбутньому парламенті було обіцяно 30% депутатських місць.

Йдучи назустріч загальнонародному прагненню возз'єднання всіх українських земель у межах незалежної держави, керівники ЗУНР і УНР пішли на переговори про створення єдиної держави. 22 січня 1919 р. у Києві на площі біля Софійського собору було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. ЗУНР дістала назву Західна область УНР (ЗО УНР) і одержала повну автономію.

Зовнішня політика ЗУНР, як і внутрішня, була надзвичайно складна. З перших днів свого існування Республіка опинилася в стані війни з Польщею. Спроби добитися міжнародного визнання ЗУНР закінчилися невдачею. Представники Антанти натомість визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. Під натиском польських військ в кінці травня Галицьких уряд спочатку переїхав до Тернополя, а потім — до Станіслава і нарешті змушений був податися в напрямі до р. Збруч, що розділяла Галичину й Велику Україну. Нарешті президент Петрушевич дав наказ своїй армії перейти р. Збруч і з'єднатися з частинами військ Директорії. Це сталося 16 липня 1919 р.

Таким чином, через 9 місяців свого існування ЗУНР була ліквідована, а народ опинився в польській неволі, далеко гіршій за австрійську.

Як і УНР, ЗУНР формувалася в надзвичайно несприятливій зовнішній обстановці. З перших днів свого існування вона опинилася в стані війни з Польщею, яка прагнула встановити контроль над Західною Україною.

21 листопада, після тритижневих боїв, українські війська залишили Львів. Столицю ЗУНР перенесли до Тернополя, а потім до Станіслава. Одночасно йшла організація регулярного війська ЗУНР, яке дістало назву Українська Галицька Армія (УГА). Деякий час УГА стримувала наступ поляків. Але сили були нерівні. ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції. Антанта погоджувалася на передачу Галичини Польщі, щедро допомагаючи їй озброєнням і спорядженням, перекидаючи в Західну Україну найбоєздатніші польські війська. В 1919 р. УГА була проведена блискуча наступальна операція, що ввійшла до історії як Чортківська офензива. 25 тис. українських солдатів і офіцерів примусили відступати 100-тисячну польську армію. Проте наприкінці червня українські війська відступили до Збруча, де з'єдналися з частинами армії УНР.

ЗУНР увійшла до історії як героїчний епізод у боротьбі українського народу за незалежність, вільний, демократичний розвиток.