Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Донецький національний університет

Кафедра української мови та прикладної лінгвістики

Реферат на тему:

Інтерактивне навчання

Виконав

Качура Олександр,

студент V курсу, спеціаліст

Донецьк 2012

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи інтерактивної моделі навчання

Розділ 2. Методи і форми організації інтерактивного навчання

Висновки

Список літератури

Вступ

Педагогічні інновації пов'язані сьогодні із застосуванням інтерактивних (від англ. inter - взаємний, act - діяти) методів у навчальній та виховній діяльності вчителя, в управлінській діяльності керівника навчального закладу.

«Інтерактивний» означає: здатність взаємодіяти в процесі бесіди, діалогу з чимось (комп'ютером), або кимось (людиною). Отже, інтерактивне навчання - це насамперед діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня. Які ж основні характеристики інтерактивного навчання? Передусім - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності. Вона передбачає конкретні завдання. Одне з них - створення комфортних умов навчання, за яких кожен учасник процесу відчуває свою інтелектуальну спроможність. Це робить продуктивним і сам процес навчання.

Суть інтерактивного навчання: навчальний процес організований так, що всіх учасників залучено до процесу пізнання, формування висновків, створення певного результату, де кожен робить індивідуальний внесок, обмінюється знаннями, ідеями, способами діяльності. Відбувається цей процес в атмосфері доброзичливості та взаємопідтримки. Це дозволяє не тільки отримати нові знання, а й розвиває пізнавальну діяльність, переводить її в більш високі форми кооперації та співробітництва.

Інтерактивне навчання дозволяє розв'язати одразу кілька завдань: розвиває комунікативні вміння й навички, допомагає встановленню емоційних контактів між учасниками процесу, забезпечує виховне завдання, оскільки змушує працювати в команді, прислухатися до думки кожного. Використання інтерактиву знімає нервове напруження, дає можливість змінювати форми діяльності, переключати увагу на основні питання.

Найбільш відомі форми інтерактивних методів - «велике коло», «карусель», «акваріум», «дебати», «розумовий штурм», «Джиг-соу».

Розділ 1. Теоретичні основи інтерактивної моделі навчання

Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. (за А. Рівіним)

Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

Такі підходи до навчання не є повністю новими для української школи. Частково вони використовувались ще в перші десятиріччя минулого століття і були поширені в педагогіці та практиці української школи в 20-ті роки - роки масштабного реформування шкільної освіти. Застосовувані в той час бригадно-лабораторний та проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі та трудові екскурсії й практики були передовим словом не лише в радянській, а й у світовій педагогіці. Застосування цих методів та форм навчання в окремих школах давало разючі результати.

Для прикладу можна розглянути досвід організованої А. Рівіним (1878-1944) у 1918 році в м. Корін (між Києвом та Житомиром) школи, в якій учні різного віку, навчаючись у парах змінного складу, проходили за один рік програму трьох - чотирьох років навчання. В школі навчалось одночасно близько 40 дітей віком від 11 до 16 років. Уроків як таких у школі не було. За гарної погоди діти навчались в саду, на свіжому повітрі. Під час занять вони вільно рухались, розмовляли один з одним. В основу методики Рівіна була покладена ідея «навчаючи інших, навчайся сам».

Незважаючи на те, що ці нові методи навчання знайшли підтримку в учителів, вони запроваджувались у школах без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення та експериментальної перевірки. Вже перший досвід їх застосування виявив певні проблеми та складності: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу учіння. За умов поступового переходу суспільства до тоталітаризму в сталінські часи вони виявились непотрібними і постановою ЦК ВКП (б) «Про навчальні програми й режим у початковій і середній школі» були піддані нищівній критиці. Уже на початку 30-х рр. українська школа перетворилась на авторитарну, репродуктивно-орієнтовану, з пануючою стандартизацією та уніфікацією засобів, форм і методик навчання.

Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В. Сухомлинського, творчості вчителів-новаторів 70-80-х рр. (Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкової та інших), теорії розвивального навчання. Однак у радянські часи, в умовах нав'язування комбінованого уроку, творчість окремих педагогів була скоріше винятком ніж правилом.

У перспективному баченні інтерактивного навчання важливим є не те, як багато діти знають, а як багато вони дізналися і що робитимуть зі своїми знаннями. З огляду на це специфіка викладання в режимі інтерактивності вимагає двох речей:

• вибору і поєднання багатьох способів як засобу оптимізації з наявністю моменту саморефлексії;

• визначення моментів, що вважаються найоптимальнішими.

Викладання предметів з урахуванням нових підходів є важливим кроком у демократизації школи. Разом з тим пов’язані з інноваціями зміни привносять дискомфорт через неврівноважений тиск багатьох чинників. Найсуттєвіші з них:

• могутній вплив навчальних традицій;

• почуття дискомфорту і збентеження, викликані перемінами;

• обмежені мотиви до перемін;

• недостатність моделей і суттєвої інформації щодо ефективності навчання [7].

Учитель досягне успіху в застосуванні технологій або ж фрагментарних моделей інтерактивного навчання, якщо володітиме основними принципами, що забезпечують їхню ефективність:

• мотивація;

• індивідуальні можливості;

• наявність минулого і теперішнього досвіду;

• атмосфера взаємоповаги і комфорту.

Для того, щоб мотивувати вибір альтернативних методик і дотримуватися його, необхідно знати випадки, коли вчителям варто вводити в роботу нові підходи до організації навчального процесу. Більше того, за твердженням доктора педагогічних наук професора Олени Пометун, їх необхідно застосовувати і до оцінювання знань учнів. Щодо останніх, то вартісність введення реалізується, коли:

-для досягнення результатів необхідно вирішити складні колективні завдання;

- учитель спонукає учнів до висловлювання ними розуміння ідей, а не - відтворення фрагментів певної інформації:

- учитель переходить від простої перевірки знань і вмінь до оцінки вмінь, що необхідні для створення демократичних інститутів суспільства :

- потрібно спонукати як учителя, так і учнів до роздумів над якістю навчання і над тим, як його можна підвищувати;

- треба надати можливість оцінити сам процес навчання, тобто те, як школярі працюють;

- потрібно оцінювати досягнення учнів, незалежно від того, значні вони чи скромні, якщо вони є результатами справжніх зусиль дитини;

- оцінюється старанність, яку учні вкладають у співпрацю; і заохочують дітей допомагати один одному в роботі. Завдяки цьому школярі самі навчаються, впорядковують і структурують свої знання;

- треба надати учням можливість замислитись над власним способом навчання, зосереджуючи увагу на емоціях і взаємостосунках з іншими, які виникають під час роботи [2].

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, щоб кожний учень на уроці був поставлений у навчальну ситуацію процесу учіння, пізнання. Спільна діяльність у таких умовах вносить свій, нехай і дуже малий вклад у вирішення спільної мети через обмін знаннями (інформацією), ідеями, способами діяльності тощо. Важливим у такому режимі роботи є дотримання комфортності, атмосфери доброзичливості й взаємопідтримки. Це сприяє розвитку пізнавальної активності, переводить її на вищий рівень кооперативної співпраці. Активні методики на вищому рівні — рівні інтерактивності – забезпечуються індивідуалізацією процесу навчання. У його основі – поняття дитячої можливості, задатків, потреб чи бажань. Інтерактив виключає номінативну перевагу як одного виступу, так і однієї ідеї; ураховує різновиди виконуваної діяльності, фрагментарний та цілісний результати. Більше того, дає можливість оцінити навчальну діяльність з фіксуванням індивідуальних можливостей кожного.

Створення атмосфери комфортноcті навчання за методиками інтерактивної роботи сприяє розвитку комунікативних умінь і навичок, формуванню громадянської позиції, допомагає встановленню емоційних контактів на обох площинах взаємодії (учитель-учень, учень-учень), виконує виховну функцію, тобто привчає працювати в команді, беручи до уваги позиційну думку тих, хто поряд.

За авторитетним твердженням практиків, що багато років поспіль будують освітню роботу, спираючись на застосування інтерактивних методик, останні, в умілому їх використанні на уроках, знімають нервове навантаження, дають можливість міняти форми діяльності, зосереджуватися на вузлових проблемах, які потребують повсякчасної уваги [8].

Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Розділ 2. Методи і форми організації інтерактивного навчання

У сучасній педагогіці вирізняють чотири форми навчальної діяльності учнів:

• Парну (робота учня з педагогом чи однолітком один на одного).

• Фронтальну (учитель навчає одночасно групу учнів або весь клас).

• Групову або кооперативну (всі учні активно навчають один одного).

• Індивідуальну (самостійну) роботу учня.

Інтерактивне навчання використовують в разі застосування фронтальної й кооперативної форми організації навчальної діяльності учнів передбачає навчання однією людиною групи учнів або цільового класу. Всі учні в кожен момент часу завданням із подальшим контролем результатів.

Кооперативна форма навчальної діяльності учнів – це найскладніша, дуже специфічна форма організації навчальної діяльності учнів.

За кооперативної форми організації навчальної діяльності учнів провідну роль відіграє спілкування і взаємодія учнів один з одним. Продуктивною кооперативна робота може бути лише тоді, коли склад груп постійно змінюється і кожен учень так чи інакше спілкується з усіма іншими учнями. Можна виокремити такі ознаки колективної роботи:

• Наявність у всіх її учасників спільної мети.

• Поділ праці, функцій і обов’язків.

• Співпраця і товариська взаємодопомога.

• Суспільно корисна діяльність усіх і кожного зокрема.

Обсяг роботи, що її виконала група, завжди більший за обсяг роботи, виконаної кожним її членом чи часткою групи зокрема.

Кооперативне навчання сприяє активному засвоєнню матеріалу. Спільні дії у малих, обговорення матеріалу з іншими, навчання один одного дають можливість краще зрозуміти, опанувати матеріал.

Чому інтерактивне навчання можна розглядати як сукупність технологій.

Технологія інтерактивного навчання – це така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть у процесі пізнання: або кожен учень має конкретне завдання, за виконання якого він має публічно відзвітуватися, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою завдання.

Кооперативне навчання – це форма організації навчання у малих групах, об’єднаних спільною метою. Зарубіжні дослідження кооперативного, конкурентного й індивідуального навчання доводять, що співробітництво зумовлює:

• вищий рівень досягнень і більшу продуктивність;

• панування турботливіших, чуйніших і найвідданіших взаємин;

• міцніше психологічне здоров’я дітей, соціальну компетентність і самоповагу.

Найважливіші елементи кооперативного навчання: позитивна взаємозалежність, особистісна взаємодія, індивідуальна і групові підзвітність, розвиток навичок міжособистісного спілкування та спілкування у невеликих групах.

Оптимальною вважають групу з 3-6 осіб. Групи з 2 осіб (пара) забезпечують високий рівень обміну інформацією і низький рівень розбіжності думок. Розбіжності думок складніше подолати у групах з парною кількістю членів. Найчастіше пару і групову роботу проводять на етапі застосування знань. Це може відбуватися одразу після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування. На спеціальному уроці, або бути частиною повторювально-узагальнюючого уроку.