Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України
Миколаївський національний університет ім.. В.О. Сухомлинського
Науково – навчальний інститут історії та права
Кафедра політології
Індивідуальне науково – дослідне завдання:
Вплив традиційних сфер господарства на ментальні риси німецького населення України.
Виконала
студентка 534 групи
Нещадова Ольга
Перевірила
Козирєва М.Е.
Миколаїв - 2011
Зміст
Вступ
1. Розселення німців на території України
2. Господарський розвиток та статус колоністів
3. Культура та релігія німців
Висновки
Список використаної літератури.
Вступ
Поселення німців в Україні має свою історію. Так, перші сільські німецькі поселення появились на початку XVIII ст. на Закарпатті (поблизу Мукачева та Сваляви), а згодом в Галичині, Буковині, на півдні Волині. На західноукраїнські землі німці прибували в міста, створювали свої колонії в сільській місцевості. В другій половині XVIII ст. німці при сприянні царського уряду селилися в Східній Україні, зокрема в Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях, Криму.
В післявоєнні роки та в час війни значна частина німців з Східної України була депортована в східні райони колишнього Союзу РСР. З центральної та західної частини німці переїхали в 1943 р. до Німеччини (до 350 тис. осіб). Депортовані на схід німці частково повертаються в Україну після здобуття нею незалежності. Але внаслідок невиконання програми переселення, багато німців, що повернулися, виїхали до Німеччини. Зараз в Україні налічується 33.3 тис. німців.
Зараз німці проживають у 18-ти областях та АР Крим. Найбільша їх частка зосереджена на території Дніпропетровської (16.9%), Донецької (16.7%), Одеської (9.4%), Закарпатської (9.2%), Запорізької (6.2%), Луганської (5.2%) областей, АР Крим (6.2%). Значно менша кількість німців проживає в межах Харківської, Херсонської, Миколаївської, Житомирської областей, в м. Києві. Понад 50% німців України проживають в Причорномор’ї та Приазов’ї.
1. Розселення німців на території України
Згідно з переписом населення 2001 р., в Україні проживає 33 302 німці (1989 р.— 37 849), розселені переважно у Дніпропетровській, Одеській, Донецькій обл. Вважають рідною мовою російську 64 %, українську — 22 %, німецьку — 12 % (1989 р.— 23,2 %). Упродовж останніх років до України повернулися 2 тис. німців, які поселилися переважно у південних областях, але загальна чисельність скоротилася за рахунок еміграції до ФРН.
Перші згадки про німців в Україні датуються кінцем Х ст. Починаючи з ХІ ст., невеликі групи німців із Майнца, Відня, Любека засновують торговельні колонії в Києві, Володимирі-Волинському, Луцьку. Після монголо-татарської навали на запрошення галицько-волинських князів німецькі майстри приїздять для відбудови міст, розвитку ремесел та торгівлі. З кінця XIV ст. німецька колонізація поширюється на міста Волині і Поділля. Перші католицькі єпископи Перемишля (Еріх фон Віндзон), Львова і Кам`янця-Подільського були німці.
Значно слабшою була німецька сільська колонізація, яка у XIV – XV ст. обмежувалась переважно Надсянням й Львівщиною. Вихідців із германських земель можна було зустріти серед українських козаків у Запорозькій Січі. За часів Б.Хмельницького, І.Виговського та П.Дорошенка вони брали участь у військовому будівництві.
В другій половині ХVІІІ ст. стався масовий переїзд німців в Україну з «височайшого» повеління імператриці Єлизавети Петрівни (1759 р.), яка запросила німців для колонізації українських земель, Катерина ІІ в 1762 р. перевершила Єлизавету тим, що запросила в Російську імперію сільське населення всіх європейських країн переселятися на вільні землі.
Перші 6 поселень німців виникли на Чернігівщині в 1763 – 1774 рр. В 1788 р. в Україну втекли від утисків католицької церкви щ 228 лютеран і менонітів з Данцига, які заснували свої колонії на священних для кожного українця землях о. Хортиця, а також в Херсонській, Таврійській, Волинській, Київській, Харківській та Чернігівській губерніях. Після російсько – турецької війни в 1791 р. німецькі переселенці були «запрошені» й до Криму.
На Закарпатті німецька колонізація почалась ще з XII ст. на українсько-словацькому пограниччі – на Спіші. Частина німецьких колоністів з міст Левоча, Бардіїва, Кошиці, Пряшева оселилась у XIII ст. в містах Закарпаття – Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Хусті, а з XIV ст. – у Тячеві, Вишкові, Довгому Полі. На західноукраїнських землях німецька колонізація посилилась після зайняття Галичини Польщею, а Волині і Поділля – Литвою.
З кінця XIV ст. німецька колонізація поширюється на міста Волині і Поділля. Перші католицькі єпископи Перемишля (Еріх фон Віндзон), Львова і Кам`янця-Подільського були німці.
Значно слабшою була німецька сільська колонізація, яка у XIV – XV ст. обмежувалась переважно Надсянням й Львівщиною.
Починаючи з XIX ст. зростає приплив німців на Південну Україну. Прибували вони переважно з південно-західної аграрно перенаселеної Німеччини: з Бадену, Вюртемберґу, Ельзасу, Фальцу, Надрейнщини та з околиць Данцігу і Західної Пруссії. Перша колонія Альт-Данціг була заснована 1787 р. під Єлисаветградом німцями, що приїхали з Пруссії. 1803 р. звідти ж прибули переселенські депутати з проханням дозволити їм колонізувати Чорноморське узбережжя і, насамперед, Одеський повіт. Згоду було отримано і того ж року під Одесою з`являється перша колонія Марієнталь. У 1804 р. в Одеському повіті було вже 5 колоній: Ґросс-Лібенталь, Клейн-Лібенталь, Люстдорф та ін., а в Херсонському – 3 колонії. Згодом, після 1804 р. в Одеському повіті було засновано ще 31 німецьку колонію. Великі німецькі колонії виникли у південній Бессарабії, головно в Аккерманському повіті, де поселилися німці переважно з Королівства Польського, у Херсонській губернії, переважно в Одеському, Тираспольському та Херсонському повітах, Катеринославській та Таврійській губерніях. Великими німецькими колоніями були в Бердянському повіті Олександеркроне, Альтенау, Вальдгейм, Вердер, Гальбштадт, Гіршау, Гнаденталь, Ґнаденфельд, Клефельд, Контіусфельд, Ландскроне, Ліхтенау, Мунтау, Нейґофнунґ, Миколайдорф, Петерсґаґен, Пранґенау, Ріккенау, Фрідріхсфельд, Фюрстенау, Шенау, Шпаррау, Штейнфельд; в Мелітопольському повіті: Ольґофельд, Пришиб (Молочно, центр Молочанської округи німецьких колоній), Рейхенфельд, Ґейдельберґ, Дармштадт, Кронсфельд; в Маріупольському повіті: Кіршвальд, Ґрунау, Крондсфорф, Розенберґ, Розенґартен, Рундевізе, Тізенґоф, Шенбаум; в Верхньодніпровському повіті: Ґрінфельд; в Херсонському повіті: Клостендорф, Кронау, Фюрстенталь; в Олександрівському повіті: Нижня Хортиця; у Феодосійському повіті: Ґермізенберґ; в Євпаторійському повіті: Ґернданк; в Сімферопольському повіті: Кроненталь, Нейзац, Розенталь, Фріденталь; в Перекопському повіті: Ґрюненталь та інші.
З початком війни (за розпорядженням від 2 лютого 1915 р. та 13 грудня 1915 р) німецькі колоністи були виселені у Сибір та на Поволжя. Частина з них повернулась до своїх осель у 1919-20 рр.
1916 р. російський уряд видав ліквідаційний закон, на підставі якого німці позбавлялись землекористування на всій території Росії. Значних втрат завдали німцям погроми Махна у 1919 р., зокрема на Катеринославщині, голод 1921-22 рр. Чимало німців виїхало з півдня України до Німеччини та емігрували до Америки, частина переселилися в міста. Внаслідок подій 1914-22 рр. число німців на українській етнічній території зменшилось. Проявом уваги до потреб національних меншин в УРСР слід вважати утворення у 1920 рр. Національно-територіальних одиниць: районів, селищних та сільських рад. У місцях компактного проживання німців у 1924 р. існувало 5 районів, у 1927 р. – 7 (у Мелітопольській, Маріупольській, Миколаївській, Одеській, Херсонській, Житомирській округах), сільських рад – відповідно 98 та 251. Крім того, в районах УРСР налічувалось 156 німецьких колгоспів.
Наприкінці 1980-х рр. в Україні проживали майже 40 тисяч німців, з них понад 70 % - в містах, переважно на сході та півдні республіки. Більше 12 тисяч українських німців були жителями Дніпропетровської та Донецької областей, по 3,5 тисячі проживали в Одеській та Закарпатській областях.