16. Монолітні і монолітно-каркасні стіни. Стінові панелі.

Технологія зведення стін з монолітного бетону – безпосередньо на будмайданчику монтуються спеціальні форми – опалубки, що повторюють контури майбутнього конструктивного елемента, (колони, стіни..), у які встановлюється по проекту арматура й заливається конструкційний бетон. Після затвердіння бетону виходить готовий конструктивний елемент будинку. Опалубні елементи або демонтуються (при застосуванні збірно-розбірних опалубок) або стають частиною стіни (при використанні незнімної опалубки).

Переваги такого будівництва: можливість створення вільних планувань, будь-яких криволінійних форм, що розширює палітру архітекторів при створенні унікальних образів будинків; стіни практично не мають швів, і відповідно не виникає проблем зі стиками й з їхньою герметизацією; можливість зведення монолітних стін і перекриттів меншої товщини зменшує навантаження на фундамент, і відповідно витрати на його зведення. Дана технологія дозволяє зводити будинку різного призначення різної поверховості, тому що несучий каркас із монолітного залізобетону здатний витримувати більші навантаження.

Недоліки: виробничий цикл перенесений на будівельний майданчик під відкрите небо, особливі складності виникають у холодну пору року, тому виникає необхідність прискорення твердіння бетону при мінусових температурах.

Витримування бетону до досягнення необхідної міцності – один з важливих етапів. При підвищенні температури хімічна активність води збільшується, що приводить до прискорення твердіння. При зниженні температури хімічна активність води падає, а при температурі 0 гр. – відбувається перехід у тверду фазу – лід. Замерзаюча вода збільшується в обсязі, що приводить до порушення структури бетону, зниженню його фізико-технічних характеристик і, насамперед, міцності. При цьому морозостійкість і водонепроникність монолітного виробу може знизитися в кілька разів. Тому застосування спеціальні в'язкі і протиморозні добавки.

Попередній розігрів бетонної суміші перед укладанням в опалубку. Бетонна суміш розігрівається, укладається в опалубку, ущільнюється, укривається теплоізоляцією й витримується до досягнення бетоном необхідної міцності.

На протязі останніх 5 років на Україні активно розвивається монолітно-каркасне будівництво, яке прийшло на зміну панельному.

Залізобетонний монолітний каркас будинку й плита перекриття створюються прямо на будівельному майданчику за допомогою опалубки. Бетон заливається в попередньо встановлену опалубку, і каркас росте поверх за поверхом. Зовнішні стіни можуть бути будь-якими – цегельними, пінобетонними, навісними.

Перевагами є всі пункти, що і в монолітному будівництві. Проте найголовнішою перевагою обох методів будівництва є те, що конструкція є надзвичайно міцною (стійкою до землетрусів), а каркас будинку вистоїть навіть при повному руйнуванні стін (при вибуху газу).

Стінові панелі (зокрема типу «сандвіч») – крупно габаритні будівельні конструкції в виді легких багатошарових елементів, які поєднують в собі високі теплоізолюючі якості з іншими властивостями, характерними для огороджувальних конструкцій (механічна міцність, надійний захист від атмосферних впливів, довговічність, вогнестійкість і висока декоративність).

Зазвичай стінові панелі роблять у вигляді трьох шарів з масою 1 м² не більшою 20 кг (панелі, що складаються з дерев’яного каркасу в нашому випадку не розглядаються).

У всіх розглянутих стінових елементах знаходиться теплоізолюючий сердечник, виконаний із сучасних високоефективних теплоізоляційних матеріалів, мінераловатних плит або поропластів (пінополістиролу, пінополіуретану) із середньою щільністю <30 кг/м³ і теплопровідністю <0,035 Вт/(м*К).

27. При яких умовах відбувається конденсація вологи на поверхні і в середині будівельних конструкцій (стінах, кутах, вікнах) і як вона впливає на їх теплотехнічні та інші властивості огороджуючих конструкцій.

Згідно діючих будівельних норм термін ефективної експлуатації термоізолюючої оболонки повинен складати не менше 25 років. Тому для забезпечення довговічності і надійності експлуатації зовнішньої огороджувальної конструкції важливо провести вологісну оцінку режиму її експлуатації, тобто визначити зону можливої конденсації водяної пари в товщині шарів огороджувальної конструкції, яка залежить від розподілу температури, парціального тиску водяної пари і насиченої водяної пари в найбільш холодний період.

Конденсат утворюється, коли t=t_s – точка роси;

Величина t_s залежить від відносної вологості і t всередині приміщення.

Тобто, точка роси – температура, при якій повітря досягає стану насиченості при даному вмісті водяної пари.

Для визначення точки роси складені таблиці, та графіки (рис.1). По горизонталі вказана вологість повітря, а по вертикалі – температура. Напр., при t=20 °C і вологості 55%, точка роси має 10,69 °C (на даному рис. неточно проведені лінії).

Рис. 1

Звідси випливає, що чим нижче вологість, тим точка роси нижче фактичної температури. Чим вище вологість, тим точка роси вище і ближче до фактичної температури. Якщо відносна вологість становить 100%, то точка роси збігається з фактичною температурою.

Якщо в будь якому перерізі огороджувальної конструкції парціальний тиск пари досягає значення парціального тиску насиченої пари, тоді в конструкції виникне конденсація вологи, що в свою чергу приведе до зниження теплозахисних властивостей, а в подальшому і руйнування огороджувальної конструкції. Тому слід враховувати також дифузійний опір.

19