Зародження нового стилю – бароко

Бароко – важливий етап всієї загальнолюдської культури 16-17 століть. Бароко прийшло на зміну Відродженню. Світобачення 17 століття пройняте відчуттям трагічної суперечливості людини і світу,в якому вона займає зовсім не провідне місце. Дійсність у майстрів бароко викликає як захоплення, так і печаль.

Риси бароко:

• Неспокій

• Поривання

• Почуття потужності і ніби недовершеності

• Намагання поєднати протилежності, суперечності

• Песимізм

• Поєднання неможливого

• Віра в те, що зло сильніше за добро, а смерть сильніша за життя

• Образа за людей. охоплених марнославством, марнотою марнот

Живопис

Перевага віддається мальовничості. Світлотіньовим контрастам. У релігійних сюжетах виявляється інтерес до чудес, мучеництва. Характерні гіперболічність(перебільшення) і патетика (схвильованість, пристрасть)

Художники 17-18 століття ще довго трималися традицій і стримано ставилися до пишності і динамічності бароко. Це помітно у ікон описанні.

Ікона (з грецької – “образ, зображення”)– в церквах так званої апостольської традиції – зображення Ісуса Христа та Діви Марії, священних персонажів старозавітної та новозавітної історії (апостолів, патріархів, царів, пророків), християнських святих і сюжетів, які пов’язані з їхніми діями.

Але ламання старих традицій було неминуче.

У 16-17 столітті в Україні виникає декілька шкіл церковного монументального живопису та іконопису. Школа художників виникла у 17 столітті у київському монастирі. Художники працювали в жанрах гравюри. графіки та іконопису.

Відомі художники: Федір Сенькович, Микола Петрахнович, Іван Руткович, Йова Кодзелевич та інші.

Вони відмовились від традиційних середньовічних канонів. Їхнім роботам притаманна реалістичність і життєрадісність. Це помітно у розписах соборів і церков. Їхні святі веселі, радісні, красиві. Вони набувають рис земних людей.

З’явилися і нові іконографічні сюжети: “Пелікан”, що кров’ю зі своїх грудей годує пташенят, “Спас виноградар”(“Спас – дитя – недремне око”), сцени “Страстей Христових” тощо

Московське духовенство такого не схвалювало.

У живописі з’являються нові жанри:

• Портрет;

• Історичний живопис;

• Пейзаж

Частиною храмового розпису став портрет. У розписах храмів зображали історичних осіб. Наприклад, Успенський собор має 85 портретів – від князя Володимира до Петра І.

Перехідну роль між іконописом і світським портретом займали парсуни. Козацька старшина масово замовляла свої портрети. Модним стало мати власну картинну галерею.

Портрет поруч із гербом став ознакою приналежності до суспільних верхів. Це було підкреслення престижу. Ознака портретного живопису – урочиста поза, жести, стриманість у зображенні емоцій, що підкреслювало гідність людини.

Згодом набув поширення домовинний портрет, де на звороті писалась біографія небіжчика.

Портретам козацької старшини не властива була пиха чи бундючність. Це – звичайні люди. А портрет передавав складність їхньої душі.

У ІІ половині 18 століття панує світський портретний живопис.

Парсуни – портрети, виконані прийомами іконописної техніки.

Гравюра – вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком малюнка, який нанесений на дошку малярем-гравером.

Гравюра виокремилась у самостійний жанр живопису у ІІ половині 17 століття. Гравери оздоблювали книги, зокрема “ Києво-Печерський патерик ”, Євангеліє. Псалтир.