Книгодрукування і література

Однією із яскравих сторінок української культури 16-17 століття є друкарство. Як відомо, книгодрукування народилося у Німеччині у 1440 році. Його авторство належить Йоганну Гуттенбергу.

В Україні поштовх для розвитку книгодрукування дав Іван Федоров у 60-х роках 16 століття. Існування друкарства до І.Федорова в Україні наукою не доведено, хоча існують різні версії.

У 1553-153 роках І.Федоров керував будівництвом державної друкарні у Москві. У ній разом з Петром Мстиславцем у 1564 році надрукував першу російську книгу – “Апостол”. Потім через релігійні переслідування вони тікають до Литви, де відкривають друкарню і видають “Євангеліє учительне” і “Псалтир”.У 1572 році І Федоров перебирається до України

У 1573 році у Львові за допомогою меценатів він створив першу в Україні друкарню. Тут друкує друге видання “Апостола”. Незабаром Львів’яни отримують “Азбуку” з граматикою – перший у східних слов’ян друкований буквар. Це підручник слов’янської мови, де багато уваги приділяється вихованню молоді у патріотичному дусі. (зберігся лише один примірник, знаходиться у Гарвардському університеті в США)

Згодом І.Федоров через фінансові труднощі перейшов на службу до К.Острозького. Той готував до друку Біблію церковнослов’янською мовою у Острозі. Саме сюди і переїхав І.Федоров. Він став керівником друкарні К.Острозького і надрукував буквар для потреб заснованої в Острозі школи

В Острозі І.Федоров починає співпрацювати з Г.Смотрицьким. За завданням К.Острозького вони зайнялися виданням Біблії. У 1581 році з’явилась “Острозька Біблія”. Біблія мала 1256 сторінок. Це перше повне видання Біблії церковнослов’янською мовою. Тут вперше з’явились друковані поетичні рядки на українській мові, присвячені К.Острозькому. Це перша друкована Біблія серед усього слов’янського світу! Вона призначалась для всього православного люду і стала відома у Західній Європі.

Наступного року через конфлікт з К.Острозьким І.Федоров залишає Острог і повертається до Львова, де і помер у злиднях.

Після І.Федорова друкарнею у Острозі займався Василь Суразький, який видав 25 книг за 1528-1598 роки. Ця друкарня була на той час найпродуктивнішою у Східній Європі. Після Василя друкарнею керував рідний брат Северина Наливайка Дем’ян Наливайко.

У Львові друкарню започаткував єпископ Гедеон Балабан. Він дав на її відкриття частину своїх коштів. Він видавав церковні книги. А коли помер, то друкарнею завідує типограф і гравер Памва Беринга.

Виникнення друкарства на Чернігівщині пов’язане з іменем Кирила Ставровецького, який організував власну пересувну друкарню. Він друкував не лише релігійні твори, а й видав збірку власних поезій та статей.

Перша друкарня у Києві з’явилась у 1615 році, її заснував Єлисей Плетенецький у лаврі, а невдовзі вона стала найбільшою. Біля друкарні він також відкрив папірню, яка постачала папір. Першою київською книжкою став “Часослов”.

До речі, перша папірня була заснована у 1541 році на Львівщина. До кінця 16 століття їх налічувалось вже 7. А після переяславської ради з України в Росію завозили не лише хліб, а й папір.

У першій половині 17 століття в Україні нараховувалось близько 20 друкарень. Найбільша містилась у Києво-Печерській лаврі. Усі вони створювались на кошти меценатів. Займались цим і братства.

Друкарні були стаціонарні і пересувні. До середини 17 століття їх було близько 40. Видавались релігійні твори, наукові трактати, довідники, календарі, підручники.

Роль друкарень у той час не обмежувалась розмноженням літератури. Друкарні були не тільки майстернями, а й важливими осередками освіти, тогочасної української культури взагалі. Навколо них об’єднувалися гуртки вчених та інших освічених людей. Друкарні відігравали значну роль у полеміці між католицькою та православними церквами.

В частині України, яка перебувала під владою Москви, у 18 столітті царський уряд проводив політику щодо книгодрукування українською мовою. У 1775 році воно зовсім занепало.

Автором першої друкованої книжки, виданої українцем за кордоном, є Юрій Дрогобич, доктор медицини, перший українець, який почав робити розтин людського тіла, щоб виявити причини хвороб і знайти засіб лікування, читав лекції у Болонському університеті.

У 1483 році у Римі латинською мовою він видав книгу “Прогностична оцінка поточного…”,яка містить перші відомості про Україну у друкованому виданні

Розвиток книжної справи став поштовхом для розвитку літератури.

Українська література 14-15 століть не мала сприятливих умов для розвитку. А У наступні періоди на перший план виходить перекладна література.

Розвивається перекладна література. У 16 столітті були перекладені наукові трактати, довідники (медичний “Аристотелеві врата”), здійснені переклади Святого письма, Пересопницького Євангелія (поклавши руку на цю книгу присягали на вірність народу й Україні президенти Л.Кравчук, Л.Кучма, В.Ющенко) з болгарської мови.

Пересопницьке Євангеліє багато оздоблене. За графічним оздобленням воно посідає перше місце серед східнослов’янських рукописів. Текст написаний на пергаменті каліграфічним на півуставом. В оформленні використані ренесансні орнаментальні мотиви і композиції. Декор відображає природу України. Гарно виконані мініатюри із зображенням євангелістів, наявні розкішні заставки, кінцівки, ініціали. Євангеліє оправлене у дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом.

У 16 столітті відмічається розквіт українського епосу – думи, балади, історичні пісні. У них оспівується героїзм і лицарство, братство і вірність православ’ю.

Жанр полемічної літератури виник як реакція на експансію католицької церкви в Україні.

Полеміка – аргументована суперечка при обговоренні або з’ясуванні чого-небудь.

Полемічна література – церковно-теологічна і публіцистична література 16-17 століть в Україні та Білорусі, яка спрямовувалась проти інших конфесій поширити свій вплив на православне населення. Була важливою зброєю у боротьбі за соціальне і національне визволення народу.

Полемісти боролися з наступом католицизму, порушували питання реформи православної церкви і соціально-політичні проблеми (М.Смотрицький, І.Вишенський).

У 16-17 столітті вірші пишуть мандрівні дяки – учні духовних шкіл з метою заробітку (Лазар Баранович, Дем’ян Наливайко та інші). Найбільші досягнення у поезії 18 століття зробив Г.Сковорода.

У 17 столітті популярною стає драматургія. Поширеними були два види драм: релігійна і шкільна.

Своєрідним літературним жанром були літописи, які відображали яскраві події того часу: козацтво, Визвольна війна тощо (літописи Самовидця, Величка і Грабянки)

Літопис – хронологічний послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.