Тема. Українська культура 14 – 17 століть. Міська і церковна культура. Козацька побутова культура. Характерні риси культури України 14-17 століть:

1. Відхід від Візантійських зразків та канонів

2. Поширення ідей гуманізму та реформації

3. Поява нових стилів в літературі:

   • Полеміки;

   • Віршування

4. Поява нових жанрів в живописі:

   • Портрет;

   • Історичний живопис;

   • Пейзаж

5. Поява нових музичних жанрів:

   • Світська побутова пісня для триголосого хору;

   • Сольна пісня із супроводом.

6. 1573 рік – поява лялькового театру – вертепу.

7. Зародження стилю бароко.

8. Зростання уваги до людини та її духовного світу.

9. Індивідуалізація творчості.

10. Налагодження торгово-економічних зв’язків з Європою.

11. Зростання національної свідомості народу для боротьби за незалежність.

Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку української культури Литовсько-Польської доби

У ІІ половині 14 століття більша частина українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. Україна об’єдналася з Литвою в одній державі як рівна з рівною

Населення українських земель не чинило опору литовським князям, а вони на українських землях дотримувалися правила: “Ми старину не рушимо, а новини не вводимо”.

Українська мова була визнана офіційною. Нею писалися законодавчі акти, розпорядження, листи тощо. Сфера застосування української мови розширюється. Було зроблено переклад текстів Євангелія з болгарської на українську мову (Пересопницьке Євангеліє).

Зберегла свої позиції у Литовському князівстві православна церква.

На руських землях Польського королівства ситуація була інша. Православна конфесія тут була нижча за католицьку.

За рішенням Люблінської унії 1569 року українська шляхта зрівнювалась у правах з польською та литовською.

Литва і Польща зближували Україну з Західною Європою. Звідти йшли нові культурні впливи, зокрема латинізація, знайомство з такими течіями в культурі, як гуманізм і реформація.

Освіта і наука. Діяльність братств.

Звичайно, західноєвропейські культурні впливи в цю добу більше зачіпали західноукраїнський регіон. У 16 столітті тут склалися 2 яскраво виражені культурні центри – міста Острог і Львів.

З Острогом пов’язана діяльність українського патріота, захисника православ’я, київського воєводи Василя Острозького (називав себе Костянтин на знак пошани до батька). Він заснував у Турові школи та гурток письменників, у Острозі – друкарню та школу, у Володимирі-Волинському – школу.

У Острозі діє школа вищого типу, де зібрались кращі наукові сили України. У ній викладались “7 вільних мистецтв”: граматика, риторика, діалектика, геометрія, музика, астрономія, арифметика. Навчання велося трьома мовами: грецькою, латинською та українською. Її називають першим українським навчальним закладом європейського типу.

Крім того, у Острозі діє гурток вчених-богословів та філологів та друкарня. Найвизначнішим діячем гуртка був Мелетій Смотрицький – вчений, педагог, перекладач, письменник, церковно-політичний діяч. Він став автором єдиного на той час посібника з мови – “Грамматика словенския…”, виданого у 1619 році. Книгу переклали на всі слов’янські мови. Протягом кількох століть вона була основним підручником для українського, російського та білоруського народів. Термінологією граматики М.Смотрицького і досі користуються російські лінгвісти.

Національно-культурному піднесенню України кінця 16 – початку 17 століття сприяла також діяльність братств.

Братство – це національно-релігійні та громадсько-культурні організації українських православних міщан. Вони створювались навколо церкви і займались благодійністю. В умовах наступу Речі Посполитої на українські землі братства відстоювали права українського народу, стали на захист його віри, поширювали освіту, організовували і підтримували школи, готували письменників, учителів, філософів, оберігали історичні пам’ятки, цінні книги, літописи, допомагали бідним, сиротам, удовам, викупляли бранців з татаро-турецької неволі тощо.

Братства існували на членські внески братчиків і добровільні пожертвування православних шляхтичів, міщан і церковників.

Раніше за все братства виникли у Львові та містах Галичини, згодом – по всій Україні.

Найбільш впливовим було Успенське братство у Львові (оформилось у 1544 році). Воно виступило засновником Львівської братської школи, яка мала елементи вищої освіти.

Братські школи були загальнодоступними, у них також на кошти братчиків навчались сироти і діти вбогих батьків, а більш заможні вносили кошти в залежності від своїх можливостей. Тут вивчали і латинь. Львівська братська школа надавала допомогу навчальними посібниками і вчительськими кадрами іншим братським школам.

Братчики розробили статут школи “Порядок шкільний”, який проголошував цінність людської особистості незалежно від походження чи багатства. На почесних перших лавах рекомендувалось садовити найкращих учнів, навіть якщо вони були дуже вбогі. Обмежувалось застосування тілесних покарань.

Учитель повинен був бути зразком високоморальної поведінки, а всі учні для нього мали бути рівними.

Але вже у 17 столітті посилюється переслідування української культури польською адміністрацією та католицькою церквою, і Львівська братська школа опускається до рівня початкового шкільного закладу.

У 17 столітті як культурний центр відновлюється Київ.

У Києві початок братству поклала Єлизавета Гулевичівна, шляхтанка з Луцька, яка передала у дар монастирю, школі і лікарні свої володіння. Це була освічена жінка, яка розробила статут і програму братства. На її кошти було побудовано школу, готель для бідних і церкви. Робилося це з “любові й прив’язаності до українського народу”. Згодом Гулевичівна переїхала до Луцька, де брала участь у діяльності місцевого братства.

Воно було засноване на Подолі і було найбільш масовим з усіх українських братств. У Київське братство записалося усе Військо Запорізьке (20 тисяч чоловік) на чолі з гетьманом П.Конашевичем-Сагайдачним. Кошти козаків пішли на створення школи у Києві та Львові. Підтримка козацтва надала братству особливої сили і політичної ваги. А уніатські єпископи вбачали у цьому загрозу для католицизму.

Найбільшою заслугою Київського братства було заснування у 1615 році Київської братської школи, яка справила величезний вплив на розвиток культури України. Цей навчальний заклад складався з 4-х шкіл (класів, з окремим учителем у кожному)

У 1568 році в українських землях розпочав свою діяльність орден єзуїтів. Мета єзуїтів полягала у тому, щоб зміцнити позиції католицизму.

І вже у кінці 16 століття в Україні виникають єзуїтські школи. Перша з них виникла у Ярославі, де навчався Б.Хмельницький, згодом – у Львові і Луцьку, Києві, Ужгороді тощо. Навчання тут велося латиною і тривало 5 років. Випускники таких шкіл вели дискусії з протестантами і привертали їх у лоно католицької церкви.

У 1595 році польський магнат Ян Заморський засновує у Замості академію, яка мала значний вплив на стан освіти.

У цей період на І-й план суспільного життя України виходить козацтво, яке поставило зброю на охорону культури та освіти.

П.Конашевич-Сагайдачний підтримує Київське братство, за його ініціативи було відновлено православну церковну ієрархію. За кілька днів до своєї смерті він склав заповіт, у якому своє майно заповідав на освітньо-наукові, релігійно-церковні та благодійні цілі, а 1500 золотих подарував Київській і Львівській братським школам.

У Києві у 17 столітті гуртуються найкращі інтелектуальні сили суспільства. Видатним діячем цього періоду був Петро Могила. Освіту здобував у Львівській братській школі і за кордоном. Переїхавши до Києва, прийняв чернецький постриг. Активно боровся з уніатством, добився легалізації православної церкви в Україні і передачу їй Софійського собору та Києво-Видубицького монастиря. Був автором ряду книг і стояв біля джерел вищої освіти в Україні.

У 1631 році, запросивши зі Львова вчителів, Петро Могила засновує у Лаврі школу – “гімназіон”. Програма цієї школи наближалася до програм західноєвропейських колегій. У школі вчилось 100 учнів. Викладання велося польською та латинською мовами.

У 1632 році Лаврська і Київська братська школа об’єдналися. Так виник за участю П.Могили Київський колегіум, що дістав назву Києво-Могилянського. Її керівником, опікуном і проректором став Петро Могила.

Влада Речі Посполитої вороже поставилась до колегії у Києві. Виникає ряд урядових заборон (заборона викладати філософію, наказ ліквідувати латинські школи тощо). Але на них у колегіумі не зважали.

П.Могила купував для колегіуму книги зарубіжних авторів і відправляв вихованців для вдосконалення знань за кордон до Італії, Німеччини, Іспанії, Португалії, Англії і Франції тощо.

За всю історію український народ не мав іншого закладу, який би справив більший вплив на розвиток його освіти, як ця академія.

До Колегії приймали дітей усіх станів. Тут вивчались церковно-слов’янська і книжна українська мови, вітчизняна історія, православ’я, філософія тощо.

П.Могила зумів перетворити Колегію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивих для університетів Європи. Вчились грецька, латинь, польська мови. Професорів для викладання Могила вчив за кордоном, а згодом Колегія сама готувала викладачів.

П.Могила забезпечував і викладачів, і бідних студентів засобами для життя і навчання. Помираючи, заповів Колегії великі кошти і бібліотеку, де налічувалась 2131 книга, будинки і дворові місця, худобу, інвентар, тканини на одяг студентам тощо.

На честь П.Могили Колегія стала іменуватись Києво-Могилянська академія. Єдине, чого не встиг добитися П.Могила. – це офіційного статусу вищої школи для своєї Колегії. Це зробили його учні. Статус академії вона отримала у 1659 році

Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим навчальним закладом України, Східної Європи і всього православного світу.

Повний курс навчання в академії тривав 12 років. Але студент мав право вчитись тут стільки, скільки бажав. Вікового обмеження не існувало. Студентів не карали і не відраховували. Усім надавалась можливість при бажанні залишитись на 2-й чи 3-й рік на одному і тому ж курсі “підтверджувати навчання”.

Академія була всестановим закладом. За статутом у ній мали право навчатися усі бажаючі. Тут вчилися діти аристократів, козаків, міщан, селян і священиків.

Вихованцями академії були майбутні гетьмани: Ю.Хмельницький, І.Виговський, П.Дорошенко, І.Мазепа, І.Скоропадський; композитори: Артем Ведель та Максим Березовський; медики: Нестор Амбодик, Данило Самойлович, Павло Згуровський; літописці: Самійло Величка, Григорій Граб’янка; художники: Леонтій Тарасович, Іван Митура, Григорій Левицький; митрополити та письменники: Дмитро Туптало, Іван Максимович, архітектор Іван Григорович-Барський (у Києві йому належать такі споруди, як: церква Миколи Набережного, ротонда “Самсон”, Покровська церква тощо), філософи: І.Гізель, Ф.Прокопович, С.Яворський; та інші.

Це був навчальний заклад для всієї Європи. Тут вчився М.Ломоносов, відомий російський вчений, військовий діяч Конон Зотов, доктор медицини К.Щепін та інші російські діячі. Тут вчились молдовани, греки, болгари, серби, чорногорці, італійці тощо.

Усього в академії було 8 класів, а предметів – до 30 і більше. Усі вищі науки викладались латиною.

1 – 4 класи – підготовчі. Тут вивчали мови: церковнослов’янську, грецьку, українську, польську і латинь. З 1738 року тут вивчають німецьку мову, з 1753 – французьку, а з середини 18 століття – російську та староєврейську. Також вчили арифметику, геометрію, катехізис та нотний спів.

Вчили у академії поетику, тобто мистецтво складати вірші, риторику – мистецтво красиво і правильно говорити. Це були улюблені предмети студентів, бо красномовних студентів високо шанувало суспільство: вони були бажаними гостями на всіх урочистостях, а за свої уміння отримували грошову винагороду.

В академії існували свої традиції: поетичні змагання – читання віршів різних епох різними мовами, в тому числі і своїх власних.

В академії зародився і став професійним театр. Студенти самі готували драми для вертепу і на майданах, площах та ярмарках розігрували дійства. За це, звісно, мали гроші.

У ІІ половині 18 століття у академії були відкриті класи чистої математики. Тут викладалась алгебра, геометрія, механіка, оптика, астрономія, тригонометрія, гідростатика, гідравліка, цивільна і військова архітектура.

Започатковані були природничі науки – астрономія, біологія, зоологія, мінералогія, які відділились від філософії. А у 1802 році був відкритий І-й медичний клас.

В академії формувалась історична наука.

Навчались тут і вітчизняним прийомам малювання, графіки та живопису. Тут склалась одна із більших художніх та граверних шкіл в Україні.

Неабиякого розвитку в академії досягло музичне мистецтво. З середини 17 століття тут існує хорова школа, діють хори. Щороку на Контрактовій площі проводились змагання хорів. Хори запрошувались на різноманітні урочистості.

Унікальною була у академії бібліотека. Крім друкованих книг, тут зберігались літописи, документи минулих віків, рукописи, щоденники, спогади, лекції професорів і конспекти студентів.

Вихованці цього закладу були засновниками ряду шкіл в Росії та Білорусі.

Вчені КМА підтримували культурні зв’язки із вченими інших країн.