Теорія мовної відносності

Заідеологізованість мовознавчої науки в колишньому СРСР породжувала лінгвістичну міфологію, пов'язану з тим, що окремі концепції зарубіжних учених фактично не викладалися і не розглядалися, а на перший план висту­пала критика цих концепцій, яка кочувала зі сторінок одного наукового видання в інше. Оскільки переважна більшість зарубіжних мовознавців походила з капіталіс­тичних країн, цього було досить, щоб узяти під сумнів їхні теорії. Лінгвістів підозрювали в тому, що вони пере­бувають під впливом "буржуазної ідеології" або поділя­ють ідеалістичний світогляд, що було несумісним з прин­ципами і вимогами офіційної філософії марксизму-ленінізму. Через це основна увага при розгляді тих чи ін­ших концепцій приділялася саме негативній критиці теоретичних постулатів зарубіжної лінгвістики, яка пере­ходила з видання у видання. Подібне ставлення до ок­ремих мовознавчих теорій зарубіжних авторів частково позначилося і на першому виданні цієї книги, в якому автор повинен був виконати вимоги офіційних поглядів. Саме під таким кутом зору там була викладена і теорія мовної відносності.

Нині про цю надзвичайно важливу теорію для від­творення справжньої картини стосунків між мовою і мисленням можна розповісти об'єктивно, без обов'язко­вої в минулому негативної критики і наклеювання ідео­логічних ярликів, але й без однобічного вихвалення даної концепції. Вона бере початок від В. фон Гумболь­дта, який вперше відзначив залежність ставлення людини до навколишньої дійсності від мови. І. Кант вважав, що людина орієнтується в хаотичному сплетінні окремих чуттєвих даних за допомогою апріорних кате­горій розуму. Гумбольдт пояснював виникнення цих ка­тегорій впливом мови, яка, на його думку, є посеред­ником між духом і природою. Для Гумбольдта мова – це світобачення (Weltanschaung), яке може визначити людську діяльність. "Кожна мова викреслює навколо на­роду, якому вона належить, коло, за межі якого можна вийти лише в тому випадку, якщо переступиш в інше коло".

Ці думки Гумбольдта були забуті вченими або принаймні не хвилювали їх протягом тривалого часу, але вже у XX столітті їх відродила так звана гіпотеза Сепіра-Уорфа про зв'язок культури і мови і про глибокий вплив мови на становлення логічних і світоглядних ка­тегорій. Ця гіпотеза відома в лінгвістиці ще під назвою теорії мовної (саме так, а не "лінгвістичної" як часто пишуть) відносності.

Професор Чиказького університету Е. Сепір висло­вив думку, що повне усвідомлення людиною навко­лишньої дійсності неможливе без мови ("суворі навики нашої мови – це орієнтири для об'єктивного розуміння природного досвіду", а "членування досвіду в різних мо­вах несумірне"), за допомогою якої людина орієнтується в світі ("філософи є жертвами обману власної мови; форма, якої набирає їхня думка – по суті це мовна форма, – прямо співвідноситься з їхнім світоглядом").

Обережно сформульована концепція була радикаль­но розвинена учнем Сепіра американським лінгвістом Б. Л. Уорфом, який вважав, що навколишня дійсність – це безладний потік різноманітних вражень, закон і по­рядок у який вносить мова. Але у кожної мови свої влас­ні форми, тому й дійсність уявляється по-різному лю­дям, які розмовляють різними мовами. Таким чином, мо­ва виступає як спеціальна система організації людського досвіду, вона, образно кажучи, є тими окулярами, крізь які людина бачить світ. Звідси робиться узагаль­нення, що й логіка не відбиває дійсності, а залежить цілком від мови, тому, натякає Уорф, якби Ньютон го­ворив не англійською мовою, а мовою індіанців хопі, його концепція всесвіту мала б зовсім інший вигляд, бо в мо­ві хопі система мовних значень цілком відрізняється від тієї, яка спостерігається в мовах так званого середньо­європейського стандарту. ПРИНЦИП МОВНОЇ ВІДНОСНОСТІ формулюється таким чином: "подібні фізичні явища дозволяють створити подібну картину всесвіту лише при подібності або, принаймні, при співвідносності мовних систем".

Щоб аргументувати цю теорію, її прибічники звер­таються до мов, різко відмінних за своєю граматичною структурою від індоєвропейських, але тлумачать грама­тичні значення цих мов крізь призму індоєвропейських мов, здебільшого через буквальний переклад на ці мови. Однак такий переклад, особливо стосовний граматич­них категорій, дуже часто спотворює уявлення про гра­матичні значення, оскільки вони можуть бути цілком своєрідними не лише в мові, з якої перекладають, а і в мові, на яку здійснюється переклад.

Спостереження етнографів над різними народами свідчать, що у окремих із них існують розвинені системи в лексиці, які відбивають умови і спосіб життя цих на­родів. Але ці свідчення аж ніяк не можна тлумачити так, ніби у даного народу даний спосіб життя зумовлений наявністю відповідних мовних значень. Один із амери­канських етнолінгвістів підкреслює, що в мові навахо специфічно виражаються поняття, пов'язані з pухом, і нагадує про кочовий спосіб життя даного племені. Та було б безглуздим гадати, що індіанці навахо почали кочувати завдяки даній граматичній особливості їхньої мови. Навпаки, в мові відбивається реальна дійсність, пізнана людським досвідом.

Б. Л. Уорф вважає, що "основа мовної системи будь-якої мови (іншими словами, граматика) – це не просто знаряддя для відтворення думок. Навпаки, граматика са­ма формує думку, є програмою і керівництвом розумо­вої діяльності індивіда, засобом аналізу його вражень та їх синтезу... Ми розчленовуємо природу в напрямку, підказаному нашою рідною мовою. Ми виділяємо в світі явищ ті чи інші категорії й типи зовсім не тому, що вони (ці категорії й типи) самоочевидні; навпаки, світ висту­пає перед ними як калейдоскопічний потік вражень, який повинен бути організований нашою свідомістю, а це означає в основному – мовною системою, яка збе­рігається в нашій свідомості".

Отже, мова є важливим чинником бачення людиною світу. Звичайно не можна абсолютизувати це положення. Якщо у ескімосів є кілька десятків слів для позначення різних видів снігу, а в нашій мові тільки одне, то це не означає, що ми не можемо відрізнити сніг сухий від снігу мокрого, сніг мерзлий від снігу талого. Якщо у мові хопі "метелик", "літак" і "льот­чик" позначаються одним словом, абсурдно вважати, що носій цієї мови не може відрізнити літак від метелика чи від льотчика.

Людина засвоює світ понять саме через мову. Ска­жімо, реальний світ відзначається безліччю різноманіт­них барв, але індивід немов би спрощує його за допо­могою групи символів (позначень кольорів, які в кож­ній мові складають систему, що відповідає концептуаль­ній системі кольорів, виробленої цією спільнотою) і перетворює його в невелике число понятійних категорій. Поняття "червоний" формується в дитинстві за допомо­гою мовного символа рідної мови під тиском мовної спільноти, яка виступає в особах різних вихователів, а не на основі пізнання чогось спільного в різних відтін­ках кольорових відчуттів. Отож, кожний член мовного колективу формує своє інтелектуальне бачення світу не на базі самостійної обробки своїх переживань, а в рам­ках досвіду своїх попередників, закріпленого в поняттях за допомогою мови. Мовні поняття, якими користуються люди, на думку Вайсгербера, є не даними від приро­ди, а вироблені мовою, при цьому вони не статичні, бо е результатом багатотисячолітнього досвіду мовних предків, постійно вдосконавлюваного за рахунок набут­тя членами мовного колективу нового досвіду.

Безперечно, німецький вчений має рацію, але відзна­чимо, що не слід відгороджувати китайським муром те, що дається природою, і те, що виробляється мовою, адже між тим і тим існує постійний зв'язок. Власне, й сам Вайсгербер визнає, що міцною передумовою всього мов­ного, його своєрідною точкою опори є зовнішній світ. Однак не можна сумніватися в значенні мови для сві­тобачення. Наприклад, у німців є різноманітні назви кольорів, але їм бракує подібної системи назв запахів. Системи назв споріднення в стародавньому Римі, Ні­меччині та Китаї ціпком своєрідні і відбивають систему споріднення, яка склалася у відповідних мовних спільно­тах і відповідних суспільствах.

Вайсгербер вважав, що форма визначає зміст, що коли в мові немає певної форми, то в ній немає й відповідно­го змісту. А якщо в мові немає певного змісту, людина неспроможна його розрізнити. Однак ці міркування не мають під собою ніякого ґрунту. Хоч у мові слов'янина немає різних слів для позначення пальця на руці і паль­ця на нозі, а в мові англійця протиставляються finger і toe, це не означає, що англієць і слов'янин по-різному сприймають об'єктивну реальність.

Прибічники теорії мовної відносності підкреслюють, що категорії мови впливають на мислення, але мислення вони оцінюють, виходячи з мовних даних. Психологи підкреслюють необхідність використання незалежних від мови даних для оцінки процесів пізнання і заперечують довільний характер зв'язку між мовою і досвідом, а також суворі обмеження мовою процесів пізнання.

Слід мати на увазі, що стосунки людини з об'єктив­ною реальністю здійснюються не лише за допомогою мови. Мова, незважаючи на її величезну роль в аналізі й класифікації фактів і явищ реальної дійсності, не мо­же відгородити людину від безпосереднього існування в цій дійсності і постійного до неї пристосування. Тео­рія мовної відносності відсуває на другий план практич­ну діяльність людини як джерело, рушійну силу і крите­рій в процесі пізнання. Мова не є екраном, що відго­роджує людину від природи, екраном, на якому людина (або "національний дух") вимальовує певні форми, за якими важко розгледіти справжні контури дійсності. Мова – це прожектор, за допомогою якого людина ос­вітлює процес пізнання дійсності у своїй практичній діяльності. Мова – не стіна, яка загороджує свідомість людини від об'єктивного світу, а міст, по якому людина підходить до пізнання цього світу.

Варто звернути увагу на думки Й. Л. Васгербера стосовно ролі мови в житті народу. "Народ, який від­мовляється від своєї мови, відмовляється від самого се­бе, а та частина народу, яка змінює мову, цим самим ро­бить рішучий крок на шляху до зміни своєї етнічної на­лежності". Рідна мова відіграє величезну роль в житті кожного індивіда, але вона має ще більше значення в житті і долі народу. Ці думки особливо актуальні для України і українців, адже окремі верстви українського населення, опинившись під владою інших держав, вна­слідок великодержавної політики тих, кому належала влада, зрікалися своєї мови, переходячи до користування іншою. Васгербер виступав проти мовного імперіалізму, який своїм насильницькими діями може спровокувати міжнаціональні конфлікти. Будь-які мовні заборони, пригнічення національних (а отже, і мовних) меншин заслуговують цілковитого засудження.

Мо­ва відбиває в собі і діяльність мислення, і матеріальні умови, в яких ця діяльність має місце. Відбиваючи в собі і об'єктивний світ, і свідомість, що його відображає (а процес відображення не має дзеркально-мертвого ха­рактеру), кожна мова здійснює це неоднаково. Ця неод­наковість відображення може бути пояснена різними причинами. По-перше, здійснюють свій вплив матері­альні й соціальні умови носіїв мови. По-друге, людська свідомість пізнає об'єктивну реальність не торованим шляхом, в процесі пізнання люди можуть помилятися, все це відбивається в мовах різних людських колективів, створюючи різноманітні "картини світу". По-третє, кожна мова має свою власну структуру, її внутрішні системи пов'язані між собою закономірни­ми стосунками і включення до неї нових фактів завжди відбувається відповідно до цих стосунків. Специфічної форми набувають і зміни мовної системи. Нарешті, сукупність мовних значень не є чимсь незмінним, ці значення так само перебувають, як і все у світі, в без­перервному русі.

Залишаються в силі і деякі спостереження адептів теорії мовної відносності стосовно впливу мови на по­ведінку людини. Адже мова зберігає в собі весь досвід попередніх поколінь і впливає на людину, формуючи її поведінку відповідно до норм, вироблених цим досвідом. Але цей вплив здійснюється не через гносеологічні влас­тивості мови, як намагався твердити Уорф, посилаючись на поведінку людей поблизу складу з порожніми бензи­новими бочками. На думку Уорфа, небезпечна поведінка людей, які палять цигарки і кидають недокурки поблизу порожніх бензинових бочок, визначається словом по­рожні, хоч насправді порожні бензинові бочки в пожежному відношенні небезпечніші, ніж повні, оскільки суміш пари бензину з повітрям являє собою вибухову речовину. Цілком очевидно, що поведінка людей, які палили цигарки біля порожніх бензинових бочок, визначалася тим, що їм бракувало знань про вибухові властивості пари бензину. Взагалі, якщо стати на точку зору Уорфа, то доведеться визнати, що люди, які роз­мовляють різними мовами, поведуть себе по-різному в одній і тій самій ситуації. Реальне життя доводить без­підставність такого припущення.

Разом з тим не можна заперечувати й певного впливу мовних форм на людське сприйняття. В одному експе­рименті чехові, поляку і французу були подані для сприйняття три абсолютно рівних за своєю інтенсивні­стю стуки. Кожен із учасників експерименту інтерпре­тував стуки відповідно до моделі словесного наголосу в своїй рідній мові: чехові здалося, що найінтенсивніпіим був перший стук, полякові – другий, а французу – ос­танній.

Вірменський дослідник Г. Брутян на противагу прин­ципу мовної відносності висунув принцип мовної додатковості, який полягає в тому, що в мовній картині світу є, крім центральних, периферійні ділянки, які за­лишаються за межами логічного відображення. Через словесні образи і мовні моделі відбувається додаткове "бачення світу". Мовне моделювання світу, сполучаю­чись з його логічним відображенням, забезпечує відтво­рення більш повної і всебічної картини навколишньої дійсності у свідомості людей. До цього слід додати і ту велику роль, яку відіграє в процесі пізнання світу оволо­діння, крім рідної, ще й іншими мовами.

Однак теза, висунута Г. Брутяном, не знайшла загального визнання, оскільки принцип мовної додат­ковості грунтується на мовчазному визнанні незалеж­ності мови від мислення. Проте ця ідея заслуговує на увагу в плані розрізнення логічного мислення і людської свідомості.

Оцінюючи теорію мовної відносності в цілому, слід сказати, що вона ґрунтується на важливих спостереженнях лінгвістів, відбиває важливу роль мови у процесі формування інтелекту людини і в існуванні певної ет­нічної спільносгі. Позбавлена деяких перебільшень, ця теорія допомагає краще розуміти проблему мовної ідіоетнічності і стосунки між мовою, мисленням і свідо­містю.