2.1 Підвищення кваліфікації робітників
Підвищення кваліфікації спрямоване на послідовне удосконалення професійних знань, умінь і навиків, зростання майстерності, професії.
Особливістю її є те, що слухачі уже володіють певними знаннями і практичними навиками виконання своєї роботи, можуть критично відноситись до навчального матеріалу, хочуть отримати саме ту інформацію, яка потрібна для виробничої діяльності.
Підвищення кваліфікації — це навчання, направлене на підтримку і удосконалення професійного рівня, знань і умінь персоналу. Для цього організовуються виробничі курси, курси цільового характеру, школи передового досвіду і методів праці.
Потреба організації в підвищенні кваліфікації її співробітників обумовлена: змінами зовнішнього і внутрішнього середовища, удосконаленням процесу управління, освоєнням нових видів і сфер діяльності. Підвищення кваліфікації персоналу повинно бути комплексним за обсягом, диференційованим по окремих категоріях працівників, неперервним, зорієнтованим на перспективні професії.
Конкретними завданнями підвищення кваліфікації є:
забезпечення ефективного виконання нових завдань;
підвищення гнучкості управління і придатності до інновацій;
просування по посаді або в горизонтальному переміщенні;
освоєння нових професій;
підвищення розряду і адаптація працівників до нової техніки та технології.
Сучасні програми підвищення кваліфікації ставлять за мету навчити працівників самостійно думати, вирішувати комплексно проблеми, працювати командою. Вони дають знання, що виходять за межі посади і формують бажання вчитись.
Планування підвищення кваліфікації ґрунтується наданих аналізу потреб у навчанні, етапами якого є:
визначення основних вимог до виконавців (наданий момент і на перспективу);
аналіз існуючих навиків, знань та вмінь;
моделювання профілю наявної кваліфікації, виявлення розбіжностей і потреб у навчанні та пріоритетів їх задоволення.
2.2 Збільшення обсягу виробництва продукції, що призводитиме до здешевлення продукції за рахунок масштабності виробництва
Збільшення реального продукту і доходу може відбуватися двома основними способами. По-перше, шляхом залучення більшого обсягу ресурсів і, по-друге, шляхом продуктивнішого їхнього використання. Найважливішими чинниками, що обумовлюють реальний обсяг виробництва, є трудозатрати (відроблені людино-години) і продуктивність праці (середньогодинний виробіток на одного зайнятого). Реальний ВВП у будь-який час визначається як трудозатрати (у людино-годинах), помножені на продуктивність праці (реальний годинний виробіток на одного зайнятого).
Трудозатрати, або кількість відпрацьованих годин, залежать від числа зайнятих і середньої кількості відпрацьованих годин; У свою чергу, число зайнятих залежить від кількості населення працездатного віку та рівня залученості робочої сили до виробництва, тобто від частки працездатного населення, реально зайнятої виробництвом. Середня кількість відпрацьованих годин здебільшого виступає у вигляді тривалості середнього робочого тижня, що визначається правовими та інституційними нормами, а також колективними договорами.
Продуктивність праці залежить від таких чинників, як технічний прогрес, обсяг капіталовкладень, освіта і професійна підготовка, ефективність розміщення ресурсів тощо! Іншими словами, зростання продуктивності праці зумовлене станом здоров'я, рівнем професійної підготовки, освіти і підвищенням зацікавленості; кращим забезпеченням машинами та устаткуванням, а також природними ресурсами; кращою організацією і кращим управлінням виробництвом; переміщенням робочої сили із менш ефективних у більш ефективні галузі.
Кількість зайнятого населення в економіці України за останні роки мала тенденцію до зниження. Так, у 1990 році кількість зайнятих загалом в економіці України складала 25,4 млн осіб, у 1995 — 23,7, у 2000 — 20,4 млн осіб. У 2002 році — 20,4, у 2003 — 20,5 млн осіб. Досить різкими темпами знижується природний приріст населення. Якщо в 1980 році на 1000 осіб наявного населення він складав 3,5 осіб, то в 1990 — 0,6 осіб. На початку 1990-х років кількість померлих в Україні перевищила кількість народжених. У 1995 році природне скорочення населення на 1000 осіб складало 5,8 осіб, у 2000 — 7,5, у 2002 — 7,6, у 2003 — 7,3, у 2004 році — 6,8 осіб.