4 Вопрос

Народився у селі Веселий Поділ Хорольського повіту. Його батько, Іван Назарович Глібов, був управителем кінськими табунами в маєтку поміщика Гаврила Родзянки. Дитинство провів у селі Горби Кременчуцького повіту, куди з Веселого Подолу перейшов на роботу його батько, забравши з собою сім`ю.

Початкову освіту він здобув дома за допомогою матері, а 1840 року вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847). До жанру байки Глібов звертається під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости».

Після закінчення ліцею (1855) Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 р. — у Чернігівській чоловічій гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи. Навколо сім'ї Глібова групується чернігівська інтелігенція. 1861 р. письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок». На сторінках цього тижневика часто з'являлися соціально гострі, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів, матеріали. За зв'язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над ним поліцейський нагляд.

Два роки поет живе у Ніжині, а 1865 р. повертається у Чернігів і деякий час працює дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З 1867 р. він стає управителем земської друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги-„метелики“, друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії російською мовою, твори для дітей.

Помер 10 листопада 1893 р. в Чернігові, де його й поховано на території монастиря Святої Трійці (вул. Толстого, Болдина гора) .

Творчість

Байки Глібова видані у Херсоні, кооп. т-ва «Укр. книгарня». 1918 рік. Упорядник: С. Шульгин

Широке визнання в українській літературі Глібов здобув як байкар. Усього він написав понад сотню творів цього жанру. Перша збірка «Байки Леоніда Глібова», що містила 36 творів, вийшла у Києві 1863 р., але майже весь тираж її був знищений у зв'язку з валуєвським циркуляром. У 1872 р. вдалося видати другу, доповнену в порівнянні з першою, книгу байок, а 1882 р. — третю, що була передруком попередньої. Спроби надрукувати інші збірки Глібову не вдалися — перешкоджали цензурні заборони.

Твори:Ведмідь-пасічник,Вовк та ягня,Журба,Жаба й Віл,Зозуля і півень,Квіти.

Вже ранні байки Леоніда Глібова відзначаються злободенністю. У них відображено стосунки кріпаків і кріпосників, банкрутство кріпосництва, хижацький егоїзм, породжений класовими стосунками, несправедливість суду, чиновницьке засилля тощо. Такі теми несли у собі ідеї засудження самодержавно-кріпосницького устрою, піднесення громадянської свідомості. В образах хижаків тваринного світу байкар розкриває деспотичні, самовладні характери реальних поневолювачів народу, висловлює гірку правду про дійсність, досягає широких узагальнень, надає типовості зображуваним картинам.

У байках Л.Глібова нового періоду творчості звучать ноти тяжкого смутку за долю поневоленого народу. Письменник правдиво відображає суперечності суспільства. Наповнюючи алегоричні образи реальним життєвим змістом, він сміливіше вдається до створення раніше невідомих у байках сюжетів, збагачує їх живими інтонаціями, вводить новелістичний, баладний, казковий лад розповіді.

Замість хижаків, що уособлювали представників кріпосницького устрою, тепер з’являються інші алегоричні персонажі; критичне вістря спрямовується на розкриття нових соціально-економічних відносин, засудження паразитизму, тупості, міщанської самозакоханості, чиновницької чванливості й самодурства.

Байкарська творчість Леоніда Глібова другого періоду йшла в руслі розвитку критичного реалізму. Багатий народний гумор, знання життя різних верств суспільства дали можливість письменникові в алегоричній формі надати злободенним темам гострого звучання. У його байках постають типові явища життя й побуту селян, міщан, панства, чиновництва, змальовуються картини трудових взаємин. Усе це байкар відтворює живою барвистою мовою, багатою прислів’ями, метафоричною образністю, влучними порівняннями, народними фразеологізмами.

Увівши байку в річище творчого методу критичного реалізму, Л.Глібов відкрив широкі можливості для своїх наступників – іти шляхом дальшого збагачення соціального змісту в цьому традиційному лірико-епічному жанрі.

Твори байкаря у дитячому читанні.

Твори Л.Глібова для дітей відзначаються високою художньою майстерністю й оригінальністю. За своїм змістом вони близькі до уявлень і інтересів дітей, доступні для їх розуміння. Оригінальна форма його творів – весела розмова з елементами гумору, жарту.

У дитяче читання ввійшло чимало байок Л.Глібова, хоч вони призначені не лише для дітей і іноді бувають складними для розуміння соціального змісту алегорій. У байках поета викриваються і засуджуються різні пороки експлуаторського класового суспільства: хижацтво, паразитизм і зневажливе ставлення до людей, жадоба до збагачення, фальш і лицемірство, підлабузництво та інше.

Правдивість у зображенні ситуацій, вміння користуватись діалогом, індивідуалізація мови персонажів – все це свідчить про високу художню майстерність творів, спрямованих на захист працюючих.

Діти з цікавістю читають байки Глібова – невеличкі за розміром, алегоричні, епічні твори, повчально-гумористичного змісту, у яких людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин чи речей, або зведені до простих і умовних стосунків.

Байки поета доступні дітям різного віку. Найменших зацікавлюють життя і стосунки тварин… старші можуть досягнути і смисл алегорії.

Глібов надавав великого значення байці, як своєрідному засобу розкриття суспільних відносин. Свою літературну діяльність байкаря Глібов почав під впливом байкаря І.А.Крилова. У його байках відображено життя, побут і звичаї народу, звучить жива розмовна українська мова.

Байки ввібрали в себе народну мудрість, народне ставлення до певних явищ, конкретних вчинків. Тому й художні засоби байкар добирав у народній скарбниці. Окремі байки виростали з приказок, мораль і структуру яких визначала сама приказка.

У байках відображені стосунки кріпаків і кріпосників, хижацький егоїзм, несправедливість суду, чиновницьке зусилля.

У таких байках як «Вовк і Кіт», «Вовк та Ягня», «Вовк і Зозуля», «Вовк та Мишеня» автор засуджує несправедливість кріпосного ладу, зневажливе ставлення до трудового народу.

Продажність і нікчемність чиновницько-поміщицького суду Л.Глібов переконливо відтворив в одній із своїх кращих байок «Щука», «Мишача рада».

Значну частину байок Л.Глібов присвятив проблемам суспільної і особистої моралі. В них письменник висміює ряд побутових вад:

неуцтва, глупоту («Жук і Бджола», «Осел і Соловей», «Півень і перлина»);

брехливість і лицемірство («Диковина», «Лисиця-жалібниця», «Хмелина і Лопух»);

жадібність і заздрість («Старець», «Шпак», «Жаба і Віл», «Лисиця і виноград»);

лінощі, неробство («Зозуля і Горлиця);

підлабузництво («Цуцик», «Ґава і Лисиця»);

невдячність («Білочка», «Чабан і Комар»);

самовпевненість, зарозумілість, пиху («Будяк і Васильки», «Вередлива дівчинка», «Гуси», «Деревце»);

боягузтво («Миша і Пацюк»);

хвастовитість («Синиця», «Діток і Вітряки»);

пияцтво («Два куми»).

Байкар підкреслює, що подібні негативні риси властиві здебільшого представникам правлячих класів, розбещеним неробам з їх нікчемною лицемірністю.