Билет№20

1 Вопрос

Платон Воронько (1913—1988)

Платон Воронько — видатний український дитячий поет. На його віршах виростають цілі покоління української малечі. Ці вірші настільки улюблені, що іноді здається, мовби вони існували вічно — «Падав сніг на поріг», «Хвалився кіт, що він убрід Дніпро перебреде...», «Засмутилось кошеня: треба в школу йти щодня...» та багато-багато інших.

Народився письменник 1 грудня 1913 р. в с. Чернеччина поблизу Охтирки на Сумщині. Навчався в Харківському автошляховому інституті та Московському Літінституті. Учасник Другої світової війни, командир підрозділу підривників партизанського з’єднання Ковпака.

Майже всі свої літературні премії отримав за «дорослі» вірші, але справжню славу здобули його неповторні поезії для дітей.

Лауреат Державної премії СРСР (1951), Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1972), літературної премії ім. Лесі Українки (1976). Серед найвідоміших дитячих творів: збірки віршів «Всім по сім», «Читаночка», «Сніжна зіронька горить», «Облітав журавель», «Казка про Чугайстра» та багато інших.

2 Вопрос

Серед багатьох об’єктів уваги Олександра Копиленка є один, якому він залишається вірним протягом усього життя. Це – діти.

Вперше у 1924 р. на сторінках журналу «Червоні квіти» він виступив з оповіданнями про дітей і для дітей. Тоді українська дитяча література тільки-но ставала на ноги. До перших її надбань слід віднести оповідання «Дитина», «Пригноблений», «Юрко», «Сенчині пригоди», написані 1924 р. У сюжет найцікавішого оповідання про навчання й дозвілля дітей «Друзі» ( 1928 р. ) автор вводить пригодницький елемент. Його герої – діти трудящих , діти праці, це визначає коло їх інтересів, мрій, умови формування характеру.

Дитячу книжку Олександр Іванович завжди розглядав як могутній засіб виховання. Твори для дітей Копиленко писав з такою ж вимогливістю, як і твори для дорослих. Його оповідання приваблюють тонким розкриттям дитячої душі. Їх композиція і форма викладу розраховані на те, щоб викликати у юного читача цікавість. У них відчувається непідробна любов автора до своїх персонажів. І це виявляється і в самій манері розповіді, доброї, лагідної з тонкою іронічністю.

Він писав про дитячу дружбу, шкільне навчання («Секрет», «Волікове нещастя», «Порізана парта» (1936 р. ), про взаємини батьків і дітей – в оповіданнях «Син», «Справа № 77», «Сім’я». 1934 року надрукував збірочку оповідань для малят «В лісі», у якій виклав цікаві спостереження про природу, зокрема птахів та звірів.

У Олександра Копиленка на першому плані були юні читачі. Справжньою його творчою вдачею стали кілька книжок – оповідань для дітей: «Хата хлопчика-мізинчика» (1947 р. ), «Петроградський хлопчик» (1947 р. ), «Адмірал» ( 1948 р. ).

Олександр Іванович дуже любив природу, особливо він захоплювався птахами. «Щонеділі вставав вдосвіта й ішов на Поділ на пташиний базар. Він оглядав усіх дроздів, снігурів, синиць, потім купував собі одного чи пару, приносив додому і… випускав з балкона на волю», - згадував Ю. Смолич .* Свою любов до природи прищеплював і юним читачам.

1948 р. вийшла збірка “Як вони поживають”. Це своєрідна енциклопедія природи для молодших читачів. Написані непоспішливо, роздумливо, ці оповідання – перлинки ведуть юного читача у незбагненний та неповторний світ природи. який потребує захисту і примноження краси.