Історіясоціології
Як самостійна наука соціологія почала визнаватись лише з кінця ХІХ ст. В той час вона відмежовувалась як окрема дисципліна від філософії, економіки, науки про державу та народознавства. Історія її виникнення тісно пов'язана з розвитком громадянського суспільства і поступом індустріалізації в Європі ХІХ ст.
Провісників соціології бачать в історичній науці, політекономії, а також в журналістиці та поліцеїстиці. Мислителів початку і середини ХІХ ст., таких як Анрі Сен-Сімон, Герберт Спенсер, Карл Маркс, сьогодні розглядають як соціологічних класиків. Вносили свій вклад і математики, зокрема, Адольф Кетле. Тим, хто дав соціології імя, був Огюст Конт зі своєю виданою 1851-54 рр. чотирихтомною працею "Система позитивної політики". З тих пір вона намагається формулювати претензії на власний предмет пізнання - частково в подальший розвиток, частково в протилежність давнішим авторам, які також займались соціальними взаємодіями (як приклад, Ксенофон в 4 столітті до н. е., Полібій двома століттями пізніше, Ібн Хальдун у 14 ст.,Джамбаттіста Віко на початку і Адольф Кнігге в кінці 18 ст.).
Для Конта цим предметом була "соціальна фізика", яку він відповідно до законів розділив на соціальну статику і соціальну динаміку. Для Еміля Дюркгайма ним був "соціальний факт", який існує ззовні, незалежно від індивідуальної свідомості і має примусовий характер. Для Макса Вебера це була "соціальна дія" (див. вище).
варто виділити такі етапи в формуванні соціологічної думки на Україні:
- перший етап – протосоціологічний, найтриваліший в часі. Він розпочинається з княжої доби (ІХ-ХІІІ ст.) і завершується в кінці ХVІст. Це етап поступового виникнення соціального знання та ідей, елементів наукових поглядів на суспільство, державу, людину, релігію. На мою думку цей етап був одним з найважливіших, адже він заклав в наш народ ознаки народності, основи єдності, державності, релігійну основу буття народу;
- другий етап – розпочинається з кінця ХVІ ст. і продовжується практично до початку ХІХ ст. Він пов’язаний з посиленням самосвідомості народу, початком наукового ґрунтування державності нашого народу, протистояння іноземним загарбникам, боротьби проти знищення народу як такого у кріпацькому ярмі, Активний розвиток наукової діяльності.
- третій етап пов‘язується з введенням живої української мови в літературу, появою суспільно-політичних рухів проти існуючого ладу. Із виникненням на Заході соціології як окремої науки, ознайомлення з якого породжує в українських мислителів цього періоду певні способи бачення й моделі пізнавальної соціальної реальності, нові підходи і способи аналізу соціальних явищ і процесів. На цьому етапі відбувається становлення вітчизняної академічної соціології, її інституціоналізація;
- четвертий етап охоплює період з 20-х до 60-х р. ХХ ст. Він характеризується, з одного боку, майже безплідністю соціологічних студій в межах марксисткою теорії, а з другого значним поневоленням в 20-30-х р. наукової педагогічної діяльності українських соціологів, які опинились не за своєю волею в еміграції, знаходились під впливом західної соціології;
- п‘ятий етап, сучасний розвитку української соціології бере початок з 60-х р. ХХ ст. – періоду політичної відлиги, коли соціологія починає відроджуватись, спочатку у вигляді конкретно-соціологічних досліджень, з кінця 80-х р. як самостійна наука.
Отже, формування української соціологічної думки відбувалось поступово дуже повільно і дуже сильно відрізняється від формування соціологічної думки народів Європи. Усвідомлення своєї національності зростало на теренах неволі, кріпацтва, приниження народу. Шлях до розвитку на сучасному етапі продовжувався ще з часів Київської Русі і политий кров’ю наших пращурів.
На мою думку лише органічне поєднання наших соціологічних традицій із досягненнями світової соціологічної думки зможе забезпечити нам створення самобутньої і водночас модерної української соціологічної науки, наблизитись до більш-менш адекватного розуміння теорії методології і методичного аналізу світової соціології, трансформувати нашу соціологію у повноцінну науку.
Соціологія — наука про умови, хід співжиття людей та спостереження за ними. Соціологія постала з епохи Просвітництва як системно-критична наука соціального і зайняла проміжне місце між природничими та гуманітарними науками. Термін «соціологія» походить від двох слів: латинського societas — суспільство та грецького λογος — вчення, знання, наука. Він [термін] був запропонований у 1839 році французьким вченим Огюстом Контом, ще до того як в другій половині ХІХ ст. соціологія зреалізувалась самостійною університетською дисципліною.
Соціологія — наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.
Предмет соціології — загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізм дії та форми цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.
Об'єктом соціологічного пізнання є сукупність соціальних зв'язків і соціальних відносин. Оскільки ці зв'язки і відносини у кожному конкретному, соціальному об'єкті завжди організовані, об'єкт соціологічного пізнання виступає тільки як соціальна система.
Соціологічна уява визначається уявленням про те, що всі "соціальні феномени є результатом і наслідком яких-небудь дій, навмисних і ненавмисних, результатом миттєвим або поступовим "відкладеним у часі", безпосереднім або опосередкованим". А оскільки йдеться про вибір, рішення, що приймаються діючими соціальними суб'єктами, то соціологічна уява протистоїть фаталізму, детермінізму, уявленням про роль провидіння.
Соціологічна уява заснована на усвідомленні глибоких, прихованих структурних і культурних меж, що визначають шанси і межі суб'єктивних дій. Тим самим соціологічна уява ніби руйнує міф про абсолютну свободу людини і протистоїть волюнтаризму.
Макросоціологія — це аналіз соціальних систем великого масштабу, як, наприклад, політичної системи або економічного ладу. Вона також включає в себе аналіз довготривалих процесів змін, скажімо, розвитку індустріалізму. На перший погляд може здатися, що мікро- й макроаналіз відрізняються один від одного. Насправді вони часто тісно пов'язані (Knorr-Cetina and Cicourel, 1981; Giddens, 1984), як ми могли побачити з цього розділу.
Мікросоціологія – дослідження котре орієнтована на аналіз соціальних явищ та процесів у відносно невеликих соціальних системах (наприклад: сім’я), обмежується емпіричним описом подій повсякденного життя, абстрагується від вивчення їх зв’язків з процесами макрорівня.
Соціологія, як і будь-яка інша наука, має свою структуру, що зумовлено її змістом та завданнями. Передусім самі соціологічні знання мають три основних рівні:
-фундаментальні соціологічні теорії (створюють теорії, концепції, парадигми, що розкривають універсальні закономірності й принципи побудови різноманітних соціальних систем, а також теорію випадкових і таких, що само організуються, само управляються, соціальних процесів та явищ);
-теорії середнього рівня (покликані узагальнювати і структурувати емпіричні дані в межах окремих галузей соціологічного знання);
-емпіричний (знаходить, визначає та узагальнює соціальні факти).
Емпірична соціологія - це комплекс соціологічних досліджень, орієнтованих на збір і аналіз конкретних фактів громадського життя з використання спеціальних методів (опитувань, анкетування, інтерв'ювання і статичних методів в ін.).
Соціологічний підхід тісно переплітається з етичним, оскільки право виступає не тільки як міра справедливості, але і як оцінка взаємовідносин між людьми, між особою і державою, державою і суспільством.