80. Вимірювання продуктивності на підприємствах.

Існує чимало підходів до вимірювання та аналізу продуктивності на підприємстві. Це зумовлено тією обставиною, що до підприємства мають відношення різні групи людей (менеджери, робітники, інвестори, споживачі, профспілки). Назвемо лише декілька практичних підходів до вимірювань продуктивності на підприємстві:

• вимірювання продуктивності працюючих;

• вимірювання продуктивності для планування витрат праці на один виріб;

• вимірювання продуктивності, спрямоване на оцінку рівня раціональності структури робочої сили;

• вимірювання продуктивності обсягів доданої вартості тощо.

Як правило, застосування того чи іншого методу вимірювання продуктивності визначається метою, яка поставлена перед підприємством.

Існує три найбільш загальні цілі, що стоять перед підприємством:

• порівняння показників діяльності підприємства з аналогічними показниками конкурентів;

• визначення відносної ефективності роботи підрозділів підприємства;

• порівняння віддачі різних типів витрат на виробництво з метою використання цих результатів під час укладання колектив­ного договору та розподілу прибутку.

Наприклад, якщо організація на певний період ставить перед собою мету максимально збільшити прибуток на інвестований капітал, то в цьому разі повинна вимірюватись структура витрат і прибутку.

Нижче розглядається кілька підходів до вимірювання продуктивності.

На підприємствах як сукупну, так і часткову продуктивність доцільно визначати насамперед на основі доданої вартості, оскіль­ки цей показник елімінуючи витрати уречевленої праці найбільш об’єктивно відображає фактичний трудовий внесок персоналу підприємства у новостворений обсяг товарів і послуг. Додана вартість (VA) визначається шляхом віднімання із обсягу продажів (S) усіх витрат (Х):

VA = S – X.

Д етально складові доданої вартості та сукупних витрат підприємства подано на рис.7.2.

	Використана сировина	Rm	З о в н і ш н і	в и т р а т и
	Куплені вироби	В
П р о д а ж і	Обслуговування діяльності підприємства	W
	Знос, амортизація	D
	Витрати на заробітну плату робітників	L	Д о д а н а	в а р т і с т ь
	Витрати на заробітну плату службовців	Sc
	Торговельні, адміністративні витрати, витрати обігу	Sa
	Прибуток	Pn

Рис. 7.2. Елементи виходу продукції, які використовуються для розрахунку сукупної продуктивності

Таким чином, виходячи із наведених на рис.7.2 елементів виходу продукції, додану вартість і сукупну продуктивність можна розрахувати за таким алгоритмом:

Часткова продуктивність на підприємстві може бути визначено за такою формулою:

.

Аби визначити сукупну чи часткову продуктивність у галузі, необхідно загальний обсяг доданої вартості всіх її підприємств розділити відповідно на сукупні чи часткові витрати. У багатьох випадках на підприємствах і в галузях доцільно вимірювати част­кову продуктивність (ЧП) відношенням доданої вартості до кількості відпрацьованих людино-годин. У формалізованому вигляді це можна подати так:

.

В умовах ринкової економіки для вимірювання сукупної та часткової продуктивності можуть бути застосовані показники товарної валової та реалізованої продукції.

Товарна продукція — це продукція, призначена для реалізації не своїм споживачам. Вона включає в себе готову продукцію, напівфабрикати, різноманітні роботи й послуги.

Валова продукція включає в себе товарну продукцію та незавершене виробництво.

Незавершене виробництво — це невиготовлена повністю згідно з даним технологічним процесом продукція, яка з цієї причини знаходиться на робочих місцях.

Реалізована продукція включає в себе продукцію, що надійшла споживачам і за яку на розрахунковий рахунок постачальника надійшла грошова виручка, а також продукцію, отриману споживачами, але не оплачену, і продукцію, за яку надійшла передоплата.

.

На підприємствах і в галузях, що виробляють (видобувають) однорідну продукцію застосовують натуральний метод вимірювання продуктивності. Сутність цього методу полягає в тому, що обсяги продукції визначаються в натуральних вимірниках — штуках, тоннах, центнерах, кілограмах, кілометрах, метрах, кіловат-годинах.

На тих підприємствах і галузях, де виготовляється продукція одного й того самого соціально-економічного призначення, але відрізняється одна від одної якоюсь ознакою, застосовують умовно-натуральний метод вимірювання продуктивності (метод умовно-облікових одиниць).

Ознаки, за якими зіставляється різна продукція, поділяється на три групи.

Перша група включає в себе ті види продукції, які відрізняються один від одного рівнем споживчої корисності (паливо різної теплотворної спроможності, мило різної жирності).

Друга група включає в себе продукцію, яка відрізняється своєю трудомісткістю (взуття різних моделей і розмірів).

Третя група включає в себе продукцію, яка відрізняється рівнем потужності (наприклад, двигуни різних типів).

Натуральний та умовно-натуральний метод вимірювання продуктивності можуть бути застосованими також у виробничих підрозділах підприємств і фірм: цехах, виробничих ділянках, бригадах, робочих місцях.

У той же час, у виробничих підрозділах підприємств і фірм переважно застосовується трудовий метод вимірювання як сукупної, так і часткової продуктивності, коли обсяг продукції визначається в нормо-годинах. Для вимірювання часткової продуктивності на основі трудового методу застосовують три його різновиди.

Перший різновид. Якщо не змінюється номенклатура продукції та її трудомісткість, то виробіток визначається кількістю нормо-годин, що припадає на одиницю фактично відпрацьованого часу. Наприклад, у базисному періоді було вироблено продукції обсягом 25 тис. нормо-годин. При цьому було витрачено 23 500 тис. людино-годин. У звітному періоді обсяги продукції та витрати праці відповідно становили 27 500 тис. нормо-годин і 25 400 тис. людино-годин.