2. Ефективність і основні проблеми міжнародної економічної інтеграції.

NB! Ефективність і характер інтеграції.

Ефективність міжнародної регіональної економічної інтеграції досягається за рахунок наступних факторів:

• усунення дискримінації й бар'єрів між країнами - учасницями інтеграційних угруповань у пересуванні товарів і послуг, капіталу, робочої сили й підприємництва;

• стандартизація й уніфікація у виробничо-комерційній сфері;

• динамічний ефект завдяки розширенню ринку й економії на масштабах виробництва;

• забезпечення достатнього рівня конкуренції

Для зрілих інтеграційних угруповань (спільний ринок, економічний і політичний союзи) характерні:

• синхронізація процесів відтворення;

• створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік із пріоритетом власного поділу праці;

• особливі механізми регулювання, переважно через наднаціональні органи;

• погоджена політика, як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами й групами країн.

NB! У процесі інтеграції діють одночасно як сили притягання, так і відштовхування, які у своїй сумі можуть виступати у вигляді відцентрових сил, що розвалюють союз, стримуючих сил, що консервують статус-кво передбачуваних учасників союзу, не здатних до пори, до часу об'єднатися разом для досягнення загальних цілей і вирішення загальних завдань, і спільних сил, що забезпечують повний або як мінімум частковий збіг інтересів, достатніх для об'єднання декількох країн у загальний союз.

У всіх перерахованих випадках забезпечується принцип взаємодії зовнішніх сил, і тільки в останньому з них процес інтеграції розвивається з найбільшою віддачею й ефективністю. При цьому дія спільних сил зовсім не має на увазі тотожність (спільність) економічних систем, що поєднуються в загальну економічну систему Мало того, у процесі інтеграції зовсім не обов'язковим є й повний збіг інтересів, цілей і завдань, тому що кожний з учасників союзу отримує від такого об'єднання свою вигоду.

C! Головним критерієм економічної інтеграції навіть у тому випадку, якщо вона проходить під якимись іншими гаслами, є абсолютна перевага позитивних наслідків над негативними результатами для кожного учасника такого об'єднання.

Якщо цей баланс сил стає нульовим, то виникають стримуючі сили, які при негативному балансі перетворюються у відцентрові сили, які в кожному разі здатні призвести до руйнування союзу, як це практично відбулося з колишнім СРСР, який домігся небаченого у світі рівня інтеграції суспільного виробництва й розвалився на окремі республіканські складові через виниклі в середині нього відцентрові сили суспільно-політичного й соціально-економічного змісту.

NB! Таким чином, стає очевидним, що економічні союзи не виникають самі по собі за бажанням сторін, які хотіли б прийняти в них участь, а стають природним наслідком причин, які його породжують, з яких головну роль відіграє рух капіталу в сполученні з керуючим фактором з боку суб'єктів господарювання.

У формі окружностей зображені “орбіти” всіх форм капіталу, на яких у вигляді крапок відзначені держави, що володіють, як мінімум, двома видами капіталу. Геополітичним центром союзу, що позначений подвійним кружком із крапкою, є держава, що володіє ресурсами (добувною промисловістю), виробничим капіталом (переробною промисловістю), промисловим капіталом (машинобудування й високими технологіями, торговим капіталом, фінансовим капіталом і системою управління всіма видами капіталу, разом взятими (управлінським капіталом). Практичним прикладом такого геополітичного центру в сучасному світі є США, що грає роль лідера у всіх міжнародних союзах прямим або непрямим чином.

Геоцентрична схема економічного союзу

Ядро економічного союзу представляють країни, що володіють фінансовим і управлінським капіталом у сполученні з одним із видів іншого капіталу (торгового, промислового, виробничого або добувного). Прикладом такого ядра є Нарада голів держав і урядів семи провідних капіталістичних країн з економічних питань. У Європейському Союзі геополітичний центр відсутній, а ядро представляють три країни (Франція, Німеччина й Великобританія) постійно суперничають за лідерство в союзі.

Необхідно відзначити, що оскільки будь-який вид капіталу має кількісні межі свого розширення, остільки такі ж кількісні межі розширення має й сам економічний союз, який може розширюватися далі тільки за рахунок збільшення своєї зони впливу, під якою мається на увазі економічна взаємодія союзу із країнами, які не входять до. Відповідно до вищенаведеного малюнка, до зони впливу відносяться всі країни, що не володіють фінансовим і управлінським капіталом і тому не входять в ядро економічного союзу. І проте, по різним мотивам географічного, історичного, політичного й іншого змісту робиться ряд винятків, завдяки яким країни, що не потрапили в ядро союзу, можуть стати й стають його членамиГоловним критерієм для винятків такого роду є здатність рядових членів союзу збільшувати зону його впливу, тому що тільки таким способом союз у кожному разі збільшує зону свого впливу й, отже, економічний простір, у якому по канонах меркантилізму він може безперешкодно діяти, не побоюючись конкуренції з боку інших союзів.

Послідовний розвиток форм міжнародної регіональної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне й найбільш раціональне використання економічного потенціалу країн і підвищення темпів їх розвитку.

NB! Одночасно вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок об'єктивно обумовленого зниження цін на основні товари, послуги й створення нових робочих місць, а також завдяки концентрації зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку Зауважимотакож, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються й реалізуються потужні й діючі механізми й інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.

Цікавий той факт, що за оцінками фахівців, регіональні економічні утворення є ефективними у своїй діяльності, маючи мінімум 300 млн. чоловік сумарного населення країн, які входять до їх складу.

Однак, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної регіональної економічної інтеграції відбуваються на фоні складного переплетення політичних і соціально-економічних проблем.

• націоналізм; традиційні конфлікти між окремими країнами й групами країн; ідеологічні розбіжності;

• політико-правові, економічні й соціально-культурні розходження країн-учасниць; ріст витрат при реалізації функцій регулювання на наднаціональному рівні; протиріччя розширення складу інтеграційних угруповань і ін.

Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції властиві певні особливості, а саме:

• динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції, в цілому, обумовлений як дією об'єктивних факторів, так і “ланцюговою” реакцією країн світу на розвиток окремих інтеграційних угруповань;

• нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, породжена явними відмінностями економічного розвитку країн і регіонів світу;

• розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів, що мають глибоких корінь в історичних, політичних, економічних і соціальних закономірностях світового розвитку.

Масштаби й темпи регіональної економічної інтеграції, що відбувається, в цілому, на об'єктивній основі, дають підстави для виділення її третьою детермінантою сучасного світового економічного розвитку.

Детермінанти сучасного світового економічного розвитку

C! Ключовими в сучасних дослідженнях стають, таким чином, взаємини “трьох детермінант”. Відзначимо, що дослідження проблеми “транснаціоналізації - національна економіка” є традиційними для сучасної економічної науки Зокрема, це стосується впливу ТНК на економіку країни базування й приймаючих країн, регулювання діяльності ТНК на національному й міжнародному рівнях.