3. Національне багатсво - основа економічного розвитку

NB! Національне багатство є одним з найбільш важливих показників економічної могутності країни.

На різних етапах розвитку людства виникала проблема оцінки результатів виробництва, їхнього споживання й нагромадження, а також їх оцінки з аналогічними результатами в інших країнах. Однак довгий час не існувало єдиної системи оцінки елементів національного багатства.

Становлення концепції національного багатства. Основні принципи оцінки найважливіших елементів національного багатства сформульовані в роботах У. Петті, А. Сміта, Г. Кінга. Після їхнії перших оцінок пішов більш ніж двохсотрічний період розробки й нагромадження інформації про національний доход і розподіл його на споживану й нагромаджувану частини, без чого складно визначати масштаби нагромадження елементів національного багатства.

Практично лише в ХХ ст. вчені стали пропонувати методи розрахунків відповідних показників у різних країнах і перерахування їх у єдині грошові одиниці, щоб робити міжгалузеві зіставлення. Широку популярність дістали оцінки італійського економіста К. Джині, який на прохання Ліги націй оцінив національне багатство головних учасників Першої світової війни й нанесений збиток. Подальший розвиток методів оцінок національного багатства провадилися окремими вченими, а також статистиками Японії, США, СРСР і ряду інших країн, проте розрізнено й відповідно до різних концепцій.

Тільки створення ООН дозволило перейти до розробки єдиних методологічних принципів оцінки національного багатства на основі даних систем статистичної інформації.

Дослідження в цій області сконцентрувалися в ООН (Статистична комісія) і її спеціалізованих установах (Всесвітній банк - ВБ і Програма розвитку - ПРООН). У цих організаціях узагальнюється світовий досвід таких досліджень, виробляються міжнародні рекомендації з однакового обчислення відповідних статистичних показників, накопичуються банки відповідної інформації, а також здійснюються експериментальні оцінки.

Сутність нової концепції національного багатства полягає в наступному. У другій половині XX століття відродився інтерес до проблем оцінки “людського капіталу” як важливого фактору економічного росту. НТП вимагав визначити роль сукупного працівника й оцінити підвищення його якості. Такі проблеми пропонувалося вирішувати за допомогою підвищення витрат на освіту, кваліфікацію, здоров'я, поліпшення житлових умов і інших сторін рівня життя населення, розширення в ньому середнього класу й т.д.

Суть нової концепції полягає в тому, що ВБ пропонує перейти від теорії факторів економічного росту до теорії “сталого розвитку людини” і його потенціалу. При цьому особистість кожного мешканця повинна перебувати в центрі уваги розвитку людського суспільства, як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Відповідно до цієї концепції національного багатства, людина слугує рушійною силою розвитку суспільства за рахунок нагромадження й використання в ньому знань, які передаються від покоління до покоління.

Недолік такої концепції полягає в тому, що в розроблених моделях не враховується повною мірою внесок домогосподарств, у яких відтворюються не лише працівники, але й первинні осередки самого суспільства. Крім того ще не вироблені методи збалансування попиту та пропозиції на людський капітал, щоб суспільство могло динамічно розвиватися й виробляти відповідну державну політику.

Що стосується концепції “відтвореного капіталу”, то вона базується на положеннях про “економічні активи”, розроблених Статистичною комісією ООН у міжнародних рекомендаціях із застосування стандарту національного рахівництва, схваленого в 1993 р., які в цей час впроваджуються на практиці більшістю країнами. Такі міжнародні рекомендації створюють передумови для однакової оцінки основного й оборотного капіталу, а також фінансових активів. У цьому міжнародному документі викладені найважливіші основні принципи однакового обчислення систем статистичних показників і їхнього взаємного ув'язування. Показники “економічних активів” дістали чітке місце й взаємозв'язки в системі зведених економічних показників для характеристики нагромадження національного багатства в секторах і в всьому господарстві країни

G! Національне багатство - сукупність матеріальних благ, які має на певний момент суспільство і які створені працею людей за весь попередній період його розвитку.

У системі національних рахунків національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх суб'єктів господарювання, тобто в нього включаються, крім матеріальних ресурсів, фінансові активи, невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії, і т.д.), але віднімаються фінансові зобов'язання. Національне багатство в широкому розумінні слова є все те, чим, так чи інакше, володіє нації. У цьому розумінні до національного багатства відносяться не лише матеріальні блага, але й всі природні ресурси, клімат, твори мистецтва й багато чого іншого. Однак все це дуже важко порахувати в силу ряду об'єктивних причин. Тому в практиці економічного аналізу застосовується показник національного багатства у вузькому розумінні слова. До національного багатства в вузькому розумінні слова відноситься все те, що, так чи інакше опосередковано людською працею й може бути відтворено. Інакше кажучи, національне багатство країни являє собою сукупність матеріальних і культурних благ, накопичених даною країною протягом її історії, до даного моменту часу. Це результат праці багатьох поколінь людей.NB!

Елементи національного багатства. Найбільш важливим елементом національного багатства треба вважати виробничі фонди. Вони мають найбільшу питому вагу в складі національного багатства. Тут маються на увазі, насамперед основні виробничі фонди, оскільки їхній технічний рівень головним чином визначає можливості росту суспільного продукту

Крім основних виробничих фондів, до складу національного багатства входять оборотні виробничі фонди. В оборотних виробничих фондах мова йде про предмети праці. Вони становлять приблизно 25 % основних виробничих фондів. Крім основних і оборотних виробничих фондів до національного багатства відносяться матеріальні запаси й резерви Сюди входить готова продукція в сфері обороту, матеріальні запаси на підприємствах і в торговельній мережі, державні матеріальні резерви й страхові фонди. З функціональної точки зору матеріальні резерви й запаси виконують роль стабілізатора економіки за непередбачених обставин. Вони визначають стабільність і безперервність виробництва при кон'юнктурних і природних катаклізмах. Але особливо постає питання про величину страхових резервів і запасів. Практика провідних індустріальних держав свідчить про те, що вони повинні бути досить великі й становити не менш 25 % виробничого потенціалу

Важливим елементом національного багатства є невиробничі фонди, до яких відносяться державний житловий фонд і установи соціально-культурного призначення. Цей розподіл є дещо умовним в силу того, що сюди включається житло. По своїй природі останнє повинне відноситися до розряду домашнього майна, що у статистиці всіх країн виділяється окремим рядком у структурі національного багатства.

У структурі національного багатства виділяються природні ресурси При цьому мова йде не про всі природні ресурси, а тільки про ті, які залучені в господарський оборот або розвідані й найближчим часом можуть бути залучені.

Говорячи про структуру національного багатства, необхідно насамперед, звернути увагу на наступну тенденцію розвитку економіки промислово розвинутих країн: різке скорочення (і навіть вмирання) таких традиційних галузей, як текстильна, шкіряна, машинобудування, і перенесення цих трудомістких виробництв у країни, що розвиваються, де є надлишок дешевої некваліфікованої робочої сили.

Це з однієї сторони. З іншої, відбувається інтенсивна розробка й розповсюдження високотехнологічних інформаційних товарів. І частка виробництва цих товарів у промислово розвинутих країнах постійно зростає.

Збільшення національного багатства - це результат зростання суспільного виробництва й матеріальна основа його подальшого розвитку, підвищення добробуту народу.