12

Тема 2. Варіативність сучасних макроекономічних політик

2.2. Типи і інструментарій державної промислової політики в період ринкової трансформації План

1. Промислова політика держави, її види

2. Антимонопольне регулювання держави

1. Промислова політика держави, її види

При формуванні промислової політики, яка б відповідала реалістичним цілям, організаційним і ресурсним можливостям країни на кожному з етапів розвитку економічної ситуації, важливо на методологічному рівні чітко визначити основні її елементи, її призначення в загальній конструкції промислової політики (цілі, типи політики, властивий їй інструментарій, необхідні умови реалізації). Треба при цьому обмовитися, що межі між методологічно виділеними елементами не є абсолютними, на практиці можливі змішані комбінації їх у складі промполітики (наприклад, завдання і методи, пріоритетні для певного етапу промполітики, можуть частково бути присутнім і використовуватися на інших етапах).

Світовий досвід промполітики в країнах з перехідною економікою показав, що вона розгортається у двох площинах: визначення і реалізації шляхів і заходів державного регулювання відносно реального сектору; розширення свободи підприємництва відповідно до його інтересів, розвиток змагальності між суб'єктами ринку з метою максимізації ефективності виробництва й досягнення його відповідності в обсязі й структурі суспільного попиту Синтез цих напрямків промислової політики - діюча орієнтація зусиль суб'єктів ринку на досягнення загальекономічних національних і регіональних цілей.

Оптимальне сполучення ліберальних і дерижистських підходів до стимулювання індустріального розвитку - важлива умова дієвості промислової політики в період ринкової трансформації економіки.

NB! Практика виробила два основних типи державної промполітики - загальносистемний і селективний.

Загальносистемна промислова політика спрямована на створення загальних правових, інституціональних і економічних умов, максимально сприятливих економічному розвитку країни Вона діє як би по горизонталі. Її заходи не мають якого-небудь виборчого призначення (чіткої націленості на галузь, корпорацію, регіон), а поширюють свій вплив більш-менш рівномірно на всі суб'єкти ринку, формують економічне й інституціональне, організаційне й правове середовище їхньої життєдіяльності. Загальносистемна промполітика - переважно макроекономічна.

Такого роду політика має ліберальний характер, тому що насамперед вона спрямована на забезпечення, принаймні, формальної рівності зовнішніх умов (економічних, правових) для всіх суб'єктів ринку Разом з тим загальносистемна промполітика має й дерижистський характер, оскільки застосуванням її держава формує певний господарський порядок, обумовлення деякої припустимої й загальноприйнятої рамки діяльності суб'єктів ринку, правила їхнього господарського поводження. Вона включає заходи державного впливу на економічне життя - податкові, грошові, валютні, митний режими, трудове законодавство, технічні й екологічні стандарти й т. д.

Загальносистемна промислова політика опирається на заходи для фінансової стабілізації, перетворенню відносин власності, зокрема шляхом приватизації державної власності.

Селективна промислова політика і її інструменти цілеспрямовано впливають на певні групи суб'єктів ринку (підприємства, види виробництва, галузі, регіони), а також певні види діяльності (підготовка кадрів, нарощування інформаційного й науково-дослідного потенціалів і т.д.). Її дія поширюється як би по вертикалі (із центра по щаблях народногосподарської ієрархії аж до первинної ланки виробництва - підприємства). У цьому значенні вона теж має переважно мікроекономічний характер.

У такій політиці більш чітко й твердо проявляється регулююча, управлінська діяльність держави Інтервенціонізм держави відносно реального сектора на мікрорівні в рамках селективної промислової політики проявляється найбільш чітко й енергійно. Разом з тим, селективна підтримка індустрії може бути найбільш ефективною, результативною, а її фактичний підсумок максимально відповідає цілям промислової політики тільки тоді, коли максимально задіяні загальносистемні заходи щодо формування макроекономічної, інвестиційно-інноваційного, інфраструктурного й правового середовища ділового життя суб'єктів ринку. У противному випадку проведення селективної промислової політики дає збої, може викликати непередбачені результати, у цілому її міри виявляються малоефективними й залишаються епізодом, що не одержує логічного й широкого поширення.

Наприклад, державна фінансова підтримка деяких ланок індустрії, якщо вона здійснюється в умовах інфляції, тим більше гіперінфляції, у найкоротший термін знецінюється, а селективна підтримка руйнується сама собою. Така підтримка, як показав досвід, приречена на невдачу і внаслідок того, що в суспільстві не створена система контролю за фінансовими потоками. У цьому випадку бюджетні дотації або кредитна емісія для підтримки реального сектору не досягають намічених цілей, невідомими шляхами переходять у фінансовий сектор, використовуються в спекулятивних операціях, конвертуються у тверду валюту й витікають за рубіж. Спроби селективної підтримки реального сектору перетворюються у свою протилежність - у руйнування вітчизняного виробництва. Прикладів таких збоїв політики підтримки виробництва можна привести безліч

Активна й ефективна системна селективна промислова політика можлива лише при виконанні деяких обов'язкових економічних і організаційних умов. Тому й рекомендації з вироблення змістовної частини промислової політики можуть бути коштовними не тому, що десь і колись вони дали позитивний результат, а лише в тій мірі, у якій вони відповідають наявним умовам і опираються на певні досягнуті передумови.

NB! Селективний підхід у підтримці вибраних блоків промисловості застосовується, насамперед, в умовах виходу із кризи, коли починає відновлюватися нормальний процес розширеного відтворення, з'являються можливості накопичення У цей період контр продуктивними є пропозиції “фронтального наступу” у промисловості в усіх напрямках. Зауважимо, що такі позиції існували й широко пропагувалися на політичному рівні i

В економічному значенні з урахуванням реального становища справ така фронтальна постановка задачі, на наш погляд, нереалістична й неконструктивна, хоча в популістському змісті досить приваблива

Значна частина економістів, особливо економістів-політиків, пріоритети держпідтримки визначають за пріоритетами сучасного науково-технічного прогресу в розвинутому світі, досягнення “самого передового, самого прогресивного”, орієнтованого на XXI ст.

Так воно й може бути, якщо вдасться забезпечити стійко прогресуючий розвиток економіки України. Але в умовах кризи, депресивної стабілізації, навіть при початку поверненні до економічного росту, такий технократичний підхід до вибору пріоритетів практично також є контрпродуктивним, як і висунення завдання наступу по всьому індустріальному фронтові. Це стає очевидним, якщо розглянути технократичні пропозиції через призму критеріїв вибору пріоритетів для держпідтримки промислового виробництва. Справедливим буде тут сугубо економічний підхід стосовно до умов становлення ринкового господарства.

Досить важливе питання про критерії виділення об'єктів для селективної державної підтримки

NB! Основні критерії селективної державної підтримки

• Наявність і надійні перспективи росту платоспроможного попиту (внутрішнього й зовнішнього) на певні види продукції й послуг.

• Наявність конкурентних переваг того або іншого виду виробництва

• Достатня рентабельність обраного об'єкта держпідтримки , що забезпечує самофінансування його розширеного відтворення й поліпшення якісних параметрів виробничої бази, застосовуваних технологій і самого кінцевого продукту.

• Можливий більш мультиплікативний вплив розвитку обраного типу виробництва на все народне господарство як сили, що витягає із кризових провалів інші типів виробництв.i

• Відсутність або мінімум інфляційних наслідків держпідтримки підприємств.

Різке падіння платоспроможного попиту внаслідок значного підвищення цін, знецінення оборотних коштів підприємств і грошових нагромаджень населення в результаті жорсткої рестриктивної грошово-кредитної й фінансової політики було головною причиною поглиблення спаду виробництва в Україні після 1991 р. і перешкодою для проведення скільки-небудь активної, конструктивної промислової політики. Вимоги ринку невблаганні й однозначні - виробництво здобуває позитивну кількісну і якісну динаміку тільки при збільшенні й зміні структури платоспроможного попиту.

Тому при проведенні промислової політики тільки той господарюючий суб'єкт заслуговує підтримки, у продукції якого зацікавлений платоспроможний споживач. Якщо такий попит ще малий, то виправданим є не стільки відразу вкладати кошти у виробництво, скільки посприяти розширенню попиту.

У цілому ж забезпечення сукупного платоспроможного попиту на внутрішньому ринку - ядро економічної політики і її складової частини - промислової політики

Базові конкурентні переваги української промисловості - це в більшій мірі переваги низького порядку (природні ресурси, відносно низька заробітна плата, обмежені витрати екологічного характеру й т.д.). Природно, що в ході економічного розвитку варто завойовувати нові плацдарми, створювати переваги вищого порядку (висока кваліфікація працівників, рівень менеджменту, унікальність продукції й застосовуваних технологій).

Зовнішня економічна ознака наявності конкурентних переваг у якій-небудь ланці індустрії - відносно низька частка імпорту у внутрішньому споживанні певної продукції.

Це особливо важливо в початковий період після кризового відродження індустрії, тобто в умовах, коли фінансові ресурси поза сектором, що обирається для пріоритетного розвитку, відсутні або дуже обмежені, і тому масштабні процеси перерозподілу поки неможливі.

З пожвавленням і підйомом виробництва розширюється коло процвітаючих підприємств і галузей - так званих “дійних корів”. Це дозволяє розширити масштаби перерозподілу фінансових ресурсів як найважливішого важеля селективної промислової політики, що не наносить збитку процвітаючим підприємствам і галузевому промисловому комплексам.

Держпідтримка обраного сектора індустрії повинна забезпечувати зростаюче і широке за охопленням коло інших галузей, особливо сполучених галузей-постачальників (сировини, матеріалів, які комплектують вироби, устаткування, засоби комунікації), послуги будівельників, транспортників, науково-дослідних і конструкторських організацій. Підйом основного виробництва, пожвавлення й ріст технологічно сполучених з ним виробництв призводить до збільшення сукупного обсягу зарплати, що супроводжує попит в галузях, які працюють не на сферу виробництва, а на особисте й суспільне непродуктивне поточне споживання й нагромадження. Такі мультиплікативні ефекти ведуть до пожвавлення й наступного підйому всього народногосподарського комплексу.

Збільшення витрат держави на підтримку розвитку промисловості в прямій формі (дотації, податкові пільги, пільгові цільові кредити, експортні премії й т.п.) і в непрямій (витрати держави на підготовку й перепідготовку кадрів, геологорозвідувальні роботи, розвиток НДДКР, необхідних елементів виробничої інфраструктури) може привести до дефіциту бюджету, податковим перевантаженням, спровокувати інфляцію. Тому активізація промислової політики держави повинна супроводжуватися мірами антиінфляційного характеру.

Застосування критеріїв при розробці промислової політики вимагає широких і достовірних аналітичних і прогностичних опрацювань.

Наведені критерії визначення пріоритетів для здійснення в рамках державної промислової політики різних способів підтримки обраних секторів індустрії дозволяють дати строгу економічну оцінку різним пропозиціям і проектам, вибрати найбільш раціональні з них

Звичайно, у міру поліпшення положення справ в економіці ступінь жорсткості застосування цих критеріїв у визначенні пріоритетів селективної промислової політики може бути зменшена. Тільки, мабуть, перший зберігає абсолютне значення.

NB! Що стосується методів промислової політики, то такі методи апробовані практикою багатьма країнами світу й становлять деякий стандартний набір Представляється доцільним класифікувати ці методи по змісту й одночасно по характеру впливу на об'єкт:

• Інформаційні методи.

• Методи макроекономічного регулювання

• Ресурсні (витратні) методи

• Інституціональні методи

• Антимонопольна політика держави

• Антимонопольне законодавство

• Антимонопольне регулювання

Найпершим обов'язком держави в рамках його промислової політики є забезпечення суб'єктів індустріального розвитку (підприємств, а також держорганів) систематизованими, обробленими за допомогою науково обґрунтованих методик даними про навколишнє економічне й політичне середовище. Це дозволяє учасникам процесів розвитку промисловості підвищити обґрунтованість своїх рішень в області виробничої, інвестиційної, інноваційної, комерційної діяльності.

Мова йде про систематичний й доступний широкому колу користувачів аналіз економічної ситуації в країні, у галузях і регіонах, про прогнози в цих же напрямках. Тут же маються на увазі маркетингові дослідження, організація системи консалтингових послуг.

Це дуже важливо. Наприклад, підприємства, будуючи свої плани, можуть орієнтуватися на найбільш ходовий у цей момент товар на ринку, не знаючи, що інші великі підприємства (особливо за рубежем) готують новий прорив у цьому ринку, що перетворює в очах споживача ходовий сьогодні товар у застарілий. Держава на базі аналізу й прогнозу повинна виявити таку ситуацію, запобігши тим самим невірні кроки підприємств. Сукупність прогнозно-аналітичних і інформаційних матеріалів може робити орієнтуючий вплив на учасників виробничо-економічних процесів

Спрямовані на формування необхідної для розвитку реального виробництва загальекономічного середовища, насамперед на: забезпечення фінансової стабілізації, подолання дефіциту держбюджету, придушення інфляції, досягнення позитивного платіжного балансу, встановлення стійкого або, принаймні, передбачуваного курсу, національної валюти Все це створить макроекономічний фундамент, без якого неможливо здійснити діючу промислову політику.

В Україні в 1992-2000 р. спроби вибудувати певну лінію промполітики й домогтися в цьому напрямку позитивних результатів не вдавалися саме через нестійкість на рівні макроекономіки. Стан макроекономічного середовища - певна передумова промислової політики й одночасно - обмежувач у постановці завдань промполітики , застосуванні деяких її методів

Це найбільш діючі методи, як правило, прямого впливу на об'єкти промислової політики. Їх можна так само назвати забезпечуючими, оскільки вони припускають надання суб'єктам ринку відтворювальних ресурсів для вирішення завдань індустріального розвитку.

Конкретні види ресурсних методів досить різноманітні. Насамперед, це система державних замовлень і держзакупівель Далі, це - адресні субсидії, кредити, формування й використання фондів страхування ризиків (інвестиційних, експортних і ін.), податкові пільги Промислова політика містить у собі фінансове забезпечення підготовки й перепідготовки кадрів, витрати на імміграцію трудових ресурсів, державне забезпечення фундаментальних досліджень і частково НДДКР прикладного характеру.

Держава може також взяти на себе повністю або частково витрати соціального характеру, що дозволяють перебороти або зм'якшити несприятливі соціальні наслідки реструктуризації промисловості, передачі заводської соціальної інфраструктури в управління місцевим органам влади.

Це формування відповідних ринковим принципам і завданням економічної, зокрема, промислової політики правового й організаційно-економічного середовища, загального для всіх господарського порядку. Характер впливу цих методів - регулюючий і стимулюючий. Застосування інституціональних методів не припускає витрат ресурсів безпосередньо на об'єкт промислової політики (галузі, підприємства, регіони). Якщо і є ресурсні витрати, то на проведення самих інституціональних перетворень, створення відповідних інститутів ринку й регулювання індустріального розвитку.

Інституціональні методи - це переважно засоби загальносистемного характеру. Вони впливають не вибірково на конкретні суб'єкти, а на всю економічну (індустріальну) систему.

У цей клас методів впливу на економічний (індустріальний) розвиток входять різного роду адміністративні інструменти - квоти, ліцензії, стандарти, вимоги до якості товарів і послуг, санітарні норми, що забезпечують безпеку для людини, екологічні нормативи. До їхнього числа можна віднести й комплекс питань господарського законодавства, зокрема й особливо правова облаштованість трудових відносин в умовах багатоукладності економіки й ринку.

Об'єктом інституціональних перетворень є системи ціноутворення й регулювання цін, визначення й зміни амортизаційної політики.

Вирішальне значення в період ринкової трансформації економіки здобуває впорядкування відносин власності, вироблення правил і здійснення приватизації державного майна. Якщо ці процеси не закінчені, не доведені до їхнього логічного завершення - поява ефективного власника, то осмислена промислова політика взагалі неможлива. Якщо немає ефективного власника - то немає й певного усвідомленого економічного інтересу, належного менеджменту, відсутня турбота про перспективу, сталість і довгострокову рентабельність.

У такій ситуації важко запропонувати підприємствам зважену й реалістичну промислову політику. А ефективний власник (приватний, колективний, державний) усвідомлює свій інтерес, займає й намагається розширити свою нішу на ринку, не просто прагне до збільшення доходу, а готовий реінвестувати свій прибуток для зміцнення позицій сьогодні й у перспективі. Такий власник стає зацікавленим партнером держави в загальній турботі про індустріальний прогрес країни.

Настільки ж істотно в промисловій політиці формування організаційно-господарських структур, максимально сприятливих для вирішення індустріальних завдань, - всілякого роду виробничо-комерційних об'єднань - концернів, холдингів, фінансово-промислових груп, особливих економічних зон, інших форм об'єднань виробників і споживачів, створення інфраструктури ринку, що обслуговує взаємодії його суб'єктів. Для індустріального розвитку особливо важливим виявляється формування ринку цінних паперів, який надає капіталу мобільність.

Викладене вище трактує промислову політику як стимулюючий економічний ріст і структурні зміни на користь видів виробництва, які відповідають умовам ринку, потенційного попиту на їхню продукцію й послуги, які володіють певними конкурентними перевагами на внутрішньому і, особливо, на зовнішньому ринках. Але для промислової політики, періоду ринкової трансформації економіки, подолання спадщини планово-розподільної господарської системи існує й проблема дестимулювання, деінвестування, згортання деяких видів виробництва, які не відповідають названим вище ринковим критеріям і стають “надлишковими”.

Цей напрямок діяльності вкрай складний, особливо в соціальному плані, оскільки пов'язаний із втратою доходів зайнятих у цих виробництвах робітників, безробіттям, дискваліфікацією, різким зниженням соціального статусу, в минулі часи досить високого (шахтарі, металурги, значна частина зайнятих у військово-промисловому комплексі).

Для згортання “зайвого” виробництва потрібне особливе мистецтво застосування специфічного інструментарію

Антимонопольна політика держави - економічна політика держави, яка спирається на антитрестовське законодавство й законодавство про припинення несумлінної конкуренції. Антимонопольна політика спрямована на розвиток конкуренції, створення умов, які перешкоджають монополістичній діяльності учасників ринкових відносин і створенню монополій на ринку

Антимонопольне законодавство - комплекс правових актів у країнах з ринковою економікою, спрямованих на підтримку конкурентного середовища, протидія монополізму й несумлінній конкуренції.

Антимонопольне регулювання - комплекс економічних, адміністративних і законодавчих мір, які здійснюються державою й спрямовані на те, щоб забезпечити умови для ринкової конкуренції й не допустити надмірної монополізації ринку, що загрожує нормальному функціонуванню ринкового механізму. Воно включає регулювання рівня концентрації й монополізації виробництва, стратегії й тактики підприємств, зовнішньоекономічної діяльності, цінового й податкового регулювання.

Цілі антимонопольного регулювання:

• Досягнення ефективного функціонування ринків

• Розвиток конкуренції

• Припинення монополістичної діяльності

• Підтримка конкурентного середовища

• Перешкоджання створенню монопольних структур.