2. Антимонопольне регулювання держави

E! Антимонопольне регулювання в деяких країнах : США, Європа

Необхідно відзначити, що історично склалося два типи антимонопольних законів. Перший з них передбачає формальну заборону монополії, другий будується на принципі контролю за монополістичними об'єднаннями й обмеження їхніх зловживань.

Якщо в США антитрестовська політика спрямована проти посилення концентрації через злиття, то в інших країнах акцент робиться на запобігання зловживань із боку фірми або групи фірм, що володіють монопольною владою. Уряди деяких країн усе ще займають м'яку позицію стосовно своїх внутрішніх виробників з метою витиснення з ринку зарубіжних конкурентів і надають можливість внутрішнім фірмам діяти подібно монополіям

У Канаді, Великобританії, Німеччині й у ряді інших країн антимонопольна політика, за американськими мірками, здійснюється не настільки енергійно. Європейське антимонопольне законодавство містить більш широкі можливості захисту на основі ефективності, ніж у судових прецедентах США. Злиття, які порушують структурні критерії, дозволені, якщо вони призводять до поліпшення умов конкуренції, переважають витрати домінування на ринку. Керівництво ЄС не ставить за мету перешкодити створенню монополій, вважаючи це явище прогресивним для своїх країн. На його думку, створення монополій на європейському ринку не призводить до зникнення конкуренції, а тільки змінює її форму, спонукаючи до прогресу шляхом удосконалення методів виробництва, зростаючої диференціації якості й асортименту товарів і послуг. У країнах Європейського Співтовариства (ЄС) для кожної сфери, де відсутні умови конкуренції, прийняті спеціальні рекомендаційні документи - директиви. Для ринку сфери телекомунікацій, наприклад, діють Директиви по електронній комунікації Європейського Співтовариства, спрямовані в основному на поліпшення конкуренції в ЄС.

NB! Існуюче співвідношення між антимонопольним законодавством і протекціонізмом виражається у тому, що протекціонізм спрямований на протидію іноземним компаніям, а антимонопольне законодавство - на протидію великим компаніям. Воно перешкоджає розвитку тих самих великих національних компаній, яких протекціоністськими мірами покликані захищати З іншого боку, протекціоністські міри перешкоджають іноземним компаніям конкурувати з національними компаніями, що повинне б було вітатися “по теорії” антимонопольного законодавства. Останнє використовується як виправдання протекціонізму в боротьбі проти іноземних компаній Найбільш характерним інструментом у цій боротьбі є антидемпінгове законодавство, що ставить своєю метою захист промисловості під приводом протидії “нечесної конкуренції”.

Антидемпінгові міри є спеціальним “міжнародним” видом антимонопольного законодавства й формально спрямовані на збереження й підтримку справедливих конкурентних умов у міжнародній торгівлі. Однак світовий досвід показує, що протягом останніх десятиліть саме антимонопольне законодавство й антидемпінг, будучи його частиною, стали одними з найбільш популярних засобів захисту вітчизняного виробника від необхідності конкурувати з іноземними компаніями

Так чи інакше, антимонопольне законодавство заважає вільній торгівлі - чи то перешкоджаючи входу на ринок іноземних компаній, чи то наносячи збиток розвитку компаній власної країни. i

Досить умовно можна виділити три рівні, на яких прихильники антимонопольного законодавства протидіють розвитку вільної торгівлі.

По-перше, національний рівень Більшість країн світу має антимонопольне законодавство, і такий специфічний саме для міжнародної торгівлі його прояв, як антидемпінгове законодавство. Для розвинутих країн основною тенденцією є деяке зм'якшення цих норм у рамках широких пакетів реформ. У посткомуністичних країнах спостерігається протилежна тенденція - прийняття такого законодавства там, де його до цього не було.

По-друге, рівень двосторонніх відносин “ країна-країна”. Держави домовляються про “поступки” у зм'якшенні законодавчого режиму саме один для одного. Важливою тенденцією в цій області стає створення зон взаємної відмови від антидемпінгового законодавства По-третє, рівень багатобічних відносин (“ країна-організація”). На цьому рівні найбільш характерна діяльність по уніфікації правил антимонопольної політики й антидемпінгового законодавства.

Взаємозв'язок митних тарифів і антидемпінгових заходів

Існує чотири основні проблеми у відносинах між антимонопольним законодавством і міжнародною активністю будь-якої країни:

• По-перше, антимонопольне законодавство перешкоджає розвитку бізнесу країни, яка інтенсивно залучається в міжнародну торгівлю й завдяки цьому стає все більшою

• По-друге, антимонопольне законодавство перешкоджає міжнародній торгівлі тим, що активно втручається в діяльність міжнародної інфраструктури торгівлі (транспорт, інформатика).

• По-третє, антимонопольне законодавство перешкоджає входу на національний ринок іноземних компаній і є специфічним доповненням протекціонізму

• По-четверте, у міжнародній діяльності держав широко поширена практика нав'язування норм антимонопольного законодавства. Багато держав піддаються на спокусу (або тиск) “імпорту” цього виду законодавства

Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство й діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.

C! Таким чином, за допомогою державної промислової політики виявляється стимулюючий і дестимулиючий вплив на організаційно-економічні структури індустрії з метою досягнення конкретних завдань, що відповідають національним інтересам країни В ній використовуються практично всі ті методи й інструменти, які властиві економічній політиці в цілому - господарське законодавство, регулювання відносин власності, антимонопольні заходи й підтримка конкуренції, податкова, грошово-кредитна, цінова політика, регулювання зовнішньоекономічної діяльності й валютна політика, планування й розробка різних цільових програм.

Виробити промислову політику значить визначити пріоритети, об'єкти впливу й регулювання, процедури моніторингу й коректування. При цьому з наведеного вище арсеналу інструментів промислової політики вибирається той, що відповідає реальним умовам і можливостям економіки й державного управління народним господарством. Тому завдання й інструментарій промислової політики повинні бути диференційовані відповідно до етапів ринкової трансформації реального сектора економіки - криза, стабілізація й постстабілізаційне відновлення, економічний ріст і активна структурна перебудова, включення в процеси глобалізації економіки.