1. Підвищення прибутковості й зниження витрат виробництва

2. Сприяння західноєвропейським фірмам у просуванні їхньої продукції на світовий ринок

3. більш активне використання в інтересах європейських виробників заходів боротьби з демпінгом, субсидуванням і іншими різновидами нечесної конкуренції в торгівлі товарами, дозволених правилам СОТ, і спроби домогтися поширення таких заходів на сектор послуг

Це заходи, що сприяють підвищенню прибутковості й зниженню витрат виробництва європейської промисловості (допомога підприємствам у поліпшенні професійного навчання, в освоєнні нових методів організації, у встановленні тотального контролю за якістю при розробці й впровадженні нових технологій, орієнтації досліджень в більшій мірі на ринок і ін.).

Мова йде, зокрема, про стимулювання експортоорієнтованих галузей промисловості, у тому числі за допомогою податкових пільг, і погодженої інвестиційної діяльності підприємств країн-членів за межами Співтовариства. У числі ключових регіонів для промислової експансії фірм ЄС називаються Центральна й Східна Європа (Євросоюз готовий взяти участь у гарантуванні приватних інвестицій у країнах цього регіону), Латинська Америка, Середземномор'я, а також деякі країни Азії, які інтенсивно розвиваються. Відзначається також необхідність розширення сфери застосування європейських стандартів і створення в Західній Європі конкурентоспроможних транснаціональних компаній.

Таким шляхом ЄС розраховує ефективніше захищати європейську промисловість від стратегічних альянсів і дискримінаційних двосторонніх угод між його основними конкурентами про розподіл ринку (як, наприклад, американо-японська угода про напівпровідники), що серйозно погіршує конкурентні позиції фірм ЄС.

Незважаючи на лібералізацію міжнародної торгівлі, протекціоністські тенденції у західноєвропейській промисловості продовжують залишатися досить стійкими.

Середній митний тариф на промислові товари, імпортовані в ЄС, становив в 1997 р. 5,1 %. Однак усереднений показник частково приховує дійсний рівень протекціонізму. Його розрахунок здійснюється шляхом зважування за обсягами поставок, а в сильно захищених підгалузях масштаби імпорту штучно занижуються Крім того, у розглянутому показнику не знаходить відбиття вплив інших обмежень на ввіз, що одержали широке поширення в умовах зниження традиційних митних тарифів. Сюди варто віднести, насамперед, антидемпінгові мита на товари, які поставляються по “невиправдано” низьким (демпінговим) цінам (сталь, текстиль, добрива, відеомагнітофони й ін.), квоти на імпорт чорних металів з ряду країн, включаючи Україну, “добровільні обмеження” на продаж у ЄС автомобілів з Японії. За оцінками паризького Інституту політичних досліджень, антидемпінгові “накрутки” становили: по виробах з металу - 44,4 %, чавуну й сталі - 29,3, взуття - 29,1, мотоциклам і велосипедам - 28,4, хімікатам - 28,3, конторському й лічильно-обчислювальному устаткуванню - 19,5, друкованої продукції - 18,6 %. З урахуванням всіх існуючих бар'єрів загальний рівень промислового протекціонізму ЄС оцінюється дослідниками в 9 %.

Таким чином, сучасна концепція промислової політики ЄС включає в якості найважливіших елементів структурну й науково-технічну політику і має яскраво виражений зовнішньоекономічний аспект. В офіційних документах Співтовариства з питань промисловості присутній також “соціальний вимір” (наприклад, в “Білій книзі із проблем росту, конкурентоспроможності й зайнятості”, опублікованою Європейською Комісією в 1993 р.).

Концепція припускає тісну взаємодію між національною владою й органами Співтовариства, а також між ними і європейською промисловістю, чий голос здобуває все більшу вагу в процесі вироблення рішення в області промислової політики. Необхідність такої взаємодії зростає у зв'язку із процесом глобалізації економіки, що з розвитком нових засобів зв'язку вимагає швидкого й адекватного реагування з боку всіх учасників господарських зв'язків.

NB! Промислова політика ЄС реалізується в умовах функціонування єдиного внутрішнього ринку країн-членів, яка базується на вільному переміщенні товарів, послуг, капіталів і громадян, а також на вільній конкуренції між західноєвропейськими підприємствами. У той же час передбачаються заходи щодо обмеження стихії ринкових сил Механізм регулювання підприємницької діяльності, за допомогою якого припиняються спроби монополізації ринку й іншої обмежувальної ділової практики (правила конкуренції ЄС), діє досить гнучко. У тих випадках, коли цього вимагають умови конкуренції на світовому ринку, органи ЄС не перешкоджають створенню концернів європейського масштабу. “Підприємства Співтовариства, - говориться в Меморандумі Комісії ЄС по промисловій політиці (1970 р.), - повинні мати можливість вступити в змагання, маючи рівноцінну зброю. Не підлягає сумніву, що в деяких випадках досягнення оптимуму диктує необхідність більш високого ступеня концентрації капіталу”.

З метою підвищення конкурентоспроможності західноєвропейської промисловості з ініціативи Європейської Комісії в 1996-1997 р. була розроблена методологія оцінки умов і результатів діяльності різних секторів промисловості й окремих підприємств у порівнянні із кращою світовою практикою (benchmarking). Ця методологія припускає визначення ключових проблем, що впливають на конкурентоспроможність промисловості, і показників, за якими можна судити про прогрес або відставання Євросоюзу в даній області від його основних конкурентівG!

Мова йде, по суті, про багаторічну програму сприяння підвищенню якості промислових товарів, технологічних процесів і пов'язаних із промисловістю ділових послуг шляхом постійного моніторингу, розвитку самоконтролю, поліпшення інформаційної забезпеченості підприємств, підготовки кваліфікованого персоналу й т.п.

На думку учасників органів ЄС, розглянута вище методологія дозволяє виявити “вузькі місця” в організації, фінансуванні, використанні досягнень НТП і підготовці кваліфікованого персоналу західноєвропейської промисловості. Систематичне міжнародне зіставлення за базисними показниками стимулює пошуки й розробку нових підходів до підвищення конкурентоспроможності промислових товарів, послуг і технологій.

До теперішнього часу реалізовано чотири “пілотних” проекти, у тому числі проведений порівняльний аналіз умов фінансування інноваційної індустрії в країнах ЄС, США й Ізраїлі. Інноваційна діяльність є ядром малого й середнього бізнесу в розвинутих країнах, хоча нерідко згодом на цій базі розвиваються найкрупніші корпорації. Венчурний, ризиковий сектор користується там особливою підтримкою держави, оскільки стає не тільки потужним двигуном науково-технічного прогресу, але й найбільш прибутковою сферою вкладення капіталу. Крім того, діяльність компаній, що оперують у сфері високих технологій (електроніка, телекомунікації, програмне забезпечення, біотехнологія, медичне обладнання й інші виробництва з високим змістом НДДКР), сприяє зростанню виробництва й конкурентоспроможності інших підприємств, тобто допомагає вирішувати проблему зайнятості У Західній Європі великі компанії, подібні до американських, є в сферах біотехнології, утилізації відходів, програмного забезпечення, а також в аерокосмічній, фармацевтичній і хімічній промисловості.

Зіставлення проводилося по 20 базових показниках (benchmark indicators): темпи створення нових інноваційних підприємств, умови їхнього допуску до ринку капіталу, кількість венчурних фондів, можливості використання коштів пенсійних і страхових фондів, оподатковування інвестицій у патенти, ліцензії, торговельні знаки й іншу інтелектуальну власність, ступінь і форми державної допомоги, взаємини між промисловістю й університетами й т.д.

Проведене дослідження показало, що умови фінансування, які мають першочергове значення для інноваційної діяльності, у Західній Європі за всіма показниками гірше, ніж у США. Це змусило національні уряди й органи ЄС розпочати ряд ініціатив з метою перебороти технологічний розрив, що утворився, і погрозу відставання в конкурентоспроможності наукомісткої західноєвропейської продукції.

NB! Для реалізації промислової політики використовуються багато інструментів державного регулювання на національному рівні, а також заходи на рівні Співтовариства в цілому.

Необхідно, насамперед, відзначити, що в арсеналі інструментів впливу на промислове виробництво, які застосовуються урядами країн ЄС, пряме адміністративне втручання зведене до мінімуму, а домінують економічні заходи. Пряме втручання державних органів ще зберігається у вигляді відстрочки дозволу на будівництво підприємств, якщо їхнє розміщення не відповідає програмі регіонального розвитку, або у вигляді рідко зараз вживаного тимчасового контролю над цінами. Воно існує, по суті, лише у вигляді інформаційного впливу через програми (або плани), які складаються й публікуються державними органами, і носить індикативний характер.

Форми підтримки промисловості

Податкова політика. Вибіркова зміна податкових ставок провадиться звичайно після конкретного вивчення положення підприємств для того, щоб сприяти проведенню НДДКР, інвестиціям, впровадженню більш сучасних методів управління, збільшенню експорту й т. д.

Іншими розповсюдженими економічними засобами державної підтримки підприємництва є: дотації підприємцям; пільгові й/або багаторічні кредити й гарантії; залучення державних коштів для спільного із приватним капіталом фінансування проектів в області будівництва, оновлення технології й реорганізації підприємств; забезпечення державними контрактами, що гарантують ринок збуту; допомога в удосконалені управління підприємством, підвищенні кваліфікації персоналу й т.д. i

За оцінками органів ЄС, на різні види державної допомоги обробної промисловості країн-членів у період 1995-1997 рр. витрачалося приблизно 38 млрд. ЕКЮ в рік (з 1 січня 1999 г. ЕКЮ була замінена новою єдиною валютою - євро (у співвідношенні 1:1). У доданій вартості, яка створюється в цій галузі, найбільш висока частка державної допомоги відзначалася в Греції й Італії, а найбільш низька - в Швеції й Великобританії.

У травні 1978 р. Комісія направила Раді ЄС документ про загальні принципи політики відносно державної допомоги на підтримку й розвиток різних галузей промисловості. Відповідно до цього документа, секторальна допомога (NB!) є припустимою в тих випадках, коли це необхідно для вирівнювання регіональних диспропорцій, прискорення реорганізації й розвитку окремих галузей, нейтралізації несприятливих наслідків з боку третіх країн.

Конкретно державна допомога повинна: мати селективний характер і надаватися життєздатним підприємствам на основі чітко визначених і гласних критеріїв; сприяти довгостроковому розв'язанню проблем; поступово скорочуватися, обмежуватися за часом і погоджуватися зі структурною перебудовою галузі; відповідати об'ємові, масштабам проблем, розв'язанню яких вона покликана сприяти. Державна допомога повинна також впливати на конкуренцію між підприємствами країн - членів ЄС. Ці принципи застосовуються рівною мірою для допомоги галузям промисловості, яка перебуває в стані кризи, і галузям, чиї проблеми пов'язані з їхнім ростом.

NB! Разом з тим є деякі розходження в підході органів ЄС до тієї або іншої групи галузей.

До першої групи у ЄС відносять чорну металургію, суднобудування, текстильну промисловість, які в першу чергу страждають від надлишкових потужностей. Їхня державна підтримка припустима тільки з метою полегшити пристосування підприємства до умов конкуренції на світовому ринку й обумовлена: а) скороченням виробничих потужностей і б) підвищенням конкурентоспроможності галузі.

У другу групу входять галузі промисловості, які активно розвиваються, (інформаційні технології, телекомунікації й т. д.). Як правило, органи ЄС позитивно ставляться до надання державної підтримки цим галузям, підкреслюючи, однак, необхідність співробітництва між країнами-членами. Проблеми таких галузей багато в чому викликані конкуренцією з боку високо розвинутих у промисловому й технічному відношенні третіх країн. Тому заохочується субсидування відповідних НДДКР. Позитивно розглядається фінансове сприяння створенню нових підприємств, а також допомога малому й середньому бізнесу.

На додаток до загальних принципів, Комісія ЄС в останні роки розробила спеціальні правила (кодекси) субсидування окремих, найбільш чутливих до конкуренції галузей: чорної металургії, вугільної промисловості, автомобілебудування й суднобудування, виробництва синтетичних волокон. Ці правила визначають цілі, припустимі рівні й інші умови державної допомоги підприємствам зазначених галузей.

З 1993 р. Комісія практично перестала дозволяти допомогу підприємствам без чітко визначених цілей і посилила підхід до секторальної допомоги галузям промисловості, які переживають кризу. Припустимий рівень субсидування у вугільній промисловості був скорочений з 28 до 9 %. З 1996 р. повністю припинена державна допомога в області суднобудування. Підсилився контроль за наданням допомоги державним підприємствам, а також гарантуванням експортних кредитів. У той же час Комісія вважає недоцільним скорочувати допомогу малому й середньому бізнесу, а також на меті науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки (НДДКР). Оцінка наслідків державної допомоги, надаваної на національному рівні, провадиться Комісією з урахуванням вимог Маастрихтського договору про зближення макроекономічних показників держав-членів (конвергенції). В останні роки звертається увага, насамперед, на обсяг допомоги (раніше контролювалася головним чином її інтенсивність, тобто відношення субсидій до загальної суми витрат по тому або іншому проектові). Передбачається, що контроль за обсягом допомоги допоможе згладити розходження між “багатими” і “бідними” країнами Співтовариства, які поки залишаються значними. У середині 90-х років ХХ ст. обсяг допомоги був найбільш великий саме в “багатих” країнах. Так, у Німеччині, Франції, Італії й Великобританії витрати на субсидування (у перерахуванні на душу населення в рік) приблизно в півтора рази перевищували аналогічні показники в Греції, Іспанії, Португалії й Ірландії.

NB! Підтримка промисловості на рівні ЄС включає: зближення законодавства країн-членів з метою усунення перешкод для діяльності підприємств у масштабах єдиного ринку; захист виробників Співтовариства від іноземної конкуренції; інформаційне забезпечення (створення європейських мереж зв'язку, банків даних і т.д.), а також фінансову допомогу, за посередництвом фінансових інститутів ЄС: Європейського інвестиційного банку (ЄІБ), Європейського ін-вестиційного фонду (ЄІФ), структурних бюджетних фондів (Соціальний і Регіональний фонди, Фонд згуртування).

Фінансування по лінії ЄС доповнює національні заходи підтримки підприємництва. Важливо підкреслити, що субсидування підприємств і цілих галузей із централізованих фондів є одним з найважливіших інструментів економічної політики ЄС.

Складовою частиною програм по реалізації промислової політики ЄС є суворий контроль за цільовим використанням допомоги Європейська Комісія жадає від держав-членів, а в ряді випадків і від великих компаній-одержувачів допомоги надання звіту про її використання. До країн, які витрачають отримані кошти не за призначеням, застосовуються санкції. Передбачено повернення незаконно отриманої допомоги.

Практика підтримки в ЄС наукових досліджень

Науково-технічна політика була включена в сферу діяльності ЄС Єдиним європейським актом (ЄЄА, 1986 р.). Відповідно до ЄЄА, в Договір про заснування ЄС був включений розділ “Дослідження й технологічний розвиток” (ст. 130 з-с-130д). Основне завдання ЄС в області НДДКР сформульовані в них у такий спосіб: “Співтовариство ставить своєю метою зміцнити наукову й технологічну базу європейської промисловості й сприяти підвищенню її міжнародної конкурентоспроможності”.

Допомога НДДКР із боку ЄС здійснюється за наступними напрямками: реалізація програм НДДКР і демонстраційних проектів на основі кооперації підприємств, дослідницьких центрів і університетів; розповсюдження й оптимальне використання результатів спільних досліджень і розробок; підвищення професійної підготовки дослідників.

З початку 80-х років фінансування НДДКР по лінії ЄС здійснюється на основі багаторічних рамкових програм, у яких виділяються пріоритетні напрямки досліджень і вказуються суми на фінансування кожного напрямку. Рамкові програми розробляються Комісією й затверджуються спільно Радою і Європейським парламентом. За два десятиліття виконано чотири рамкові програми науково-технічних досліджень. На їхню реалізацію з бюджету ЄС було виділено в цілому близько 27 млрд. ЕКЮ. Розраховуючи на рік це становило близько 3 млрд. ЕКЮ. У грудні 1998 р. Рада ЄС схвалив П'яту рамкову програму на 1998-2002 р. з бюджетом в 14,96 млрд. євро (її реалізація почалася в 1999 р.).

На основі рамкових програм розробляються тематичні програми, що передбачають дослідження як фундаментального, так і прикладного характеру, спрямовані на створення принципово нових технологій, на базі яких можуть надалі з'явитися нові наукомісткі види товарів і послуг.

У перших чотирьох рамкових програмах тематичні дослідження проводилися за конкретними напрямками науки й техніки. У П'ятій програмі намітилося зрушення в бік комплексних досліджень, спрямованих на вирішення декількох великих проблем. Наприклад, у рамках тематичної програми “Конкурентоспроможність і стабільний ріст” планується вести дослідження з таких напрямків: інноваційні продукти, процеси й організація виробництва; наземний транспорт і морські технології; нові перспективи авіакосмічної промисловості й ін.

У процесі розвитку тематичних програм розробляються конкретні проекти, які реалізуються під контролем Комісії. Фінансування таких проектів здійснюється трьома основними способами: через Спільний центр наукових досліджень, шляхом проведення досліджень на контрактній основі з пайовою участю або за допомогою координації досліджень. Проекти на контрактній основі - найпоширеніша форма багатобічного науково-технічного співробітництва країн-членівКонтрактна форма - важливий інструмент координації національних НДДКР, що дозволяє за допомогою субсидій ЄС використовувати найбільш відомі лабораторії й кваліфікованих дослідників.

В 80-ті роки на них доводилося близько 80 % асигнувань на НДДКР із бюджету ЄС. Пропозиції щодо складу учасників таких проектів виходять від промисловості - від фірм, що є лідерами в даній області. З бюджету ЄС оплачується в середньому 50 % вартості робіт. Виконавцями є державні наукові установи, університети або приватні підприємства (у тому числі малі і середні) різних країн-членів.

У тих випадках, коли дослідження спільної програми здійснюються в одній або декількох країнах-членах повністю на національні кошти, Комісія за рахунок бюджету ЄС координує здійснення проектів і забезпечує обмін результатами досліджень.

Застосовуються також і інші способи підтримки наукових досліджень, включаючи фінансування по лінії ЄС співробітництва в рамках загальноєвропейських наукових центрів і багатопрофільних дослідницьких організацій і програм типу “КОСТ” (“Європейське співробітництво в галузі науки й технологічних досліджень”) і “Евріка”.