3. Державного-політична та соціально-економічна організація
хмельницький козацький гетьманський війна
За часів Б. Хмельницького гетьманська влада значно зміцнилася. Гетьманові вдалося зменшити владу Старшинської ради. Будучи прихильником міцної влади, Хмельницький розширив свої повноваження: скликав Генеральну раду та Старшинську раду, підписував універсали, брав участь у здійсненні судочинства, вів переговори з представниками іноземних держав, оголошував початок війни та підписував мир, контролював фінанси, був головнокомандуючим війська Запорозького.
У роки Визвольної війни було створено нову систему керівництва містами. Багато міст були суб'єктами Магдебурзького права (права на самоврядування), їх очолював виборчий орган — магістрат (у великих містах) або ратуша (у малих містах). Магістрат (ратуша) мав адміністративно-розпорядчу або судову владу. До нього входили війти (голови ратуші), два бургомістри (почергово головували в раді, керували господарськими та адміністративно-фінансовими справами), райці або лавники (члени суду, що наглядали за торгівлею і порядком у місті). Члени ратуші обиралися міщанами і затверджувалися гетьманом. У кожному полковому і сотенному місті був також городовий отаман — представник козацької адміністрації. Адміністративно-територіальний устрій Гетьманщини нагадував традиційний військовий.
Головною умовою успішної розбудови національної держави стало створення боєздатної армії. Запорозькі (низові) та реєстрові козаки складали основну ударну силу армії. Поповнення військових сил відбувалося за рахунок найманців.
Основу нової державної адміністрації складала козацька старшина, реєстрове козацтво, міщанство, духовенство. Гетьман Б. Хмельницький видав ряд універсалів, які захищали старі землеволодіння православних монастирів та дарували монастирям нові. Гетьманська адміністрація скасувала панщину та старі податки. Панщину було замінено податком, який називався чинш. Необхідність покривати величезні військові витрати (закупівля зброї, пороху, військового спорядження) потребувала стабільних джерел надходження срібної та золотої монети. Через це чинш повинен був надходити переважно в грошовій формі. За виробництво та продаж горілки, пива, меду встановлювався податок на користь військової скарбниці (тобто державного бюджету). Сюди ж надходили торгові й митні збори, податки з млинів. Така система податків забезпечувала фінансову основу розвитку української держави.
У цей же час відбувається утвердження нової моделі соціально-економічних відносин, визнаної гетьманською владою. Основні риси цієї моделі:
ліквідація, за невеликим винятком, великого і середнього феодального землеволодіння, кріпацтва, фільварково-панщинної системи (провідною формою господарювання стало козацько-селянське дрібне землеволодіння);
істотні зрушення у соціальній структурі українського суспільства.
Провідним привілейованим станом українського суспільства стало козацтво. Козаки становили близько половини дорослого чоловічого населення України. За ними закріплювалися права власності на землю, звільнення від податків, участі в політичному житті. Головним обов'язком козака була військова служба, яку він ніс за власний рахунок. Із козацької старшини формувалася нова українська знать, яка змінила витіснену польську. Відбувалася феодалізація козацької старшини — вона зосереджувала в своїх руках владу, землю, обмежувала свободу селян та простих козаків, що загострювало соціальні конфлікти в українському суспільстві.
Шляхта як соціальний стан не була знищена. Вона складалася із середніх і дрібних землевласників, які приєдналися до Богдана Хмельницького і пішли на певні поступки іншим станам. Гетьман здійснював курс на збереження привілейованого становища шляхти в суспільстві.
Селянство, завоювавши особисту свободу і право земельної власності, потрапило в залежність від держави. Селяни залишалися податним станом, але їхні грошові податки і натуральні платежі помітно зменшилися, що сприяло зростанню економічної спроможності.
Гетьмансько-старшинська адміністрація здійснювала заохочувальну політику стосовно міщанства, значно послабився податковий тиск. Українські міста були звільнені з-під влади магнатів і шляхти (до 1648 р. 80 % від загальної кількості міст становили міста з приватною власністю). Провідну роль у житті міст почали відігравати українці.
Православне духовенство разом з українським населенням боролося проти польського панування, виступало послідовним захисником національних інтересів. Церква мала підтримку з боку гетьманської адміністрації, що сприяло зміцненню позицій православного духовенства.
Таким чином, основними завоюваннями першого періоду війни стало утвердження в Україні нової моделі соціально-економічних відносин. У ході національно-визвольної війни в Україні відбулися докорінні зміни в адміністративно-політичному устрої. Закладалися основи національної держави республіканського типу, яка дала змогу називати Гетьманщину «козацькою республікою». Однак подальший хід історичного розвитку України перервав революційні перетворення, які були розпочаті Б. Хмельницьким.
Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандувачем, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати обов’язкові для всіх нормативні акти – універсали. Система органів публічної влади мала три рівні – генеральний, полковий, сотенний. Реальна найвища влада в державі належала генеральному урядові, до якого належали гетьман та генеральна старшина. Повноваження генерального уряду поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. У великих містах управління здійснювалося магістратами, в малих, але привілейованих – отаманами.
Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. була введена посада гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Поповнення державної скарбниці здійснювалося із чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків.
Гарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася на організаційних принципах Запорізької Січі. Її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об’єдналося повстале селянство та місье населення. Армія формувалася із добровольців і у вирішальні моменти національно-визвольних змагань її чисельність досягала 100 – 150 тис. осіб.
Українська держава доби Хмельниччини сформувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою у протиріччя, - демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважають демократичні засади, та коли ситуація стає критичною, а демократія дедалі більше набуває рис класичної охлократії, під впливом Богдана Хмельницького та його однодумців набирають силу авторитарні начала.
Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та урялу Української держави залежала від результативності воєнного та політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.
Невигідні умови Зборівського (1649) та Білоцерківського (1651 р.) договорів тимчасово загальмували розвиток прогресивних тенденцій та змін. Знову відновлюються феодальне землеволодіння і колишні форми експлуатації, що викликало нове загострення соціальних протиріч. Лише після перемоги у битві під Батогом (1652 р.) на території Української держави були остаточно ліквідовані фільварково-панщинна система господарювання, велика земельна власність королівщини, польських та українських магнатів і шляхти.
На економічну політику Б. Хмельницького в аграрній сфері активно впливала козацька старшина, яка сама хотіла захопити зачні землі і стати великим землевласником. Проте, гетьман розумів, що основною масовою рушійною силою національно-визвольних змагань є селянство, і тому намагався гасити виникнення нових соціальних конфліктів і боровся зі зростанням великого землеволодіння.
Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям, Швецією та іншими державами.
Отже, в процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти, перш за все Богдана Хмельницького, відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилилися тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки в монархію.
Висновки
Значення визвольної війни полягало в тому, що вона:
привела до тимчасового створення національної держави, частина якої на теренах Лівобережжя на правах автономії проіснувала в складі Російської імперії до початку 80-х років XVIII ст.; сформувала і проголосила національну державну ідею; відіграла значну роль у формуванні нової політичної еліти;
стала імпульсом для розвитку національної самосвідомості. зумовила закріплення за витвореною державою назви «Україна» й започаткувала зміну назви «руський народ» на «український народ»; збагатила традиції боротьби проти національно-релігійного та соціального гноблення;
Засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних факторів: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорозької Січі, та складного геополітичного становища, яке зумовило постійну ситуацію надзвичайного стану у державі. Обидва фактори надали напіввійськового характеру українській державності. Саме у цьому контексті слід сприймати назву козацької держави – Військо Запорозьке.
Функціонування держави виявилося у запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади, введенні своєї податкової системи. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу.
Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів публічної влади, яка фактично дублювала модель управління Запорозької Січі. Формально основним органом влади була військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона діяла не постійно. Богдан Хмельницький часто скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі.
Утворення Козацької держави стало значною подією в державотворенні України.