Наслідки

З другої половини ХІ ст. Александрійський, Антіохійський та Єрусалимський патріархи розривають відносини з Римом, тому що єднання з Римською Церквою означало повну втрату автокефалії, перетворення на єпархію Римської Церкви. Після смерті Михаїла Керулларія Константинопольські першоієрархи повертаються до розуміння устрою Церкви, яке склалося в період Вселенських Соборів. У результаті сформувалися два головних напрями в Християнстві:

----Католицизм, представлений Римською Церквою;

----Православ'я представлене рядом Східних церков.

2………………..Виховання і школа в Візантії

1. Особливості розвитку освіти і педагогічної думки

В 395 г. Римська імперія розпалася на Західну і Східну (Візантійську). Візантійська імперія, проіснувавши більше тисячі років, звалилася в 1453 під ударами турецьких завойовників.

Візантія - Пряма спадкоємиця еллінської-римської культури й освіченості Однак перебували при владі соціальні групи не відчували особливого інтересу до античної культурної спадщини. Більше того, в історії Візантії були періоди, коли влаштовувалися жорстокі гоніння на прихильників античної освіченості. Наприклад, в 529 г. імператор Юстиніан розпорядився закрити Платонову Академію в Афінах - один з важливих осередків греко-латинської педагогічної традиції. Після того як Юстиніан заборонив виплачувати платню вчителям-риторам і граматика, у більшості міст Візантії школи античного типу закрилися

Після хрестових походів і короткого існування Латинської імперії з XIII ст. в Візантії посилюється західний вплив. Особливістю візантійської культури і педагогічної думки було їх формування на різнорідної етнічній основі: греко-римлян та інших народів Середземномор'я, Закавказзя, Малої Азії, Криму, Балкан і ін Домінуючим, однак, був грецький етнос, який користувався особливою підтримкою держави і церкви. Так що культура і виховання в Візантійської імперії перш за все були грекомовними.

Інша особливість полягала в тому, що педагогічна думка Візантії одночасно слідувала античної та християнської традицій. Ідеалом утвореного візантійця вважався людина з греко-римським класичною освітою і християнсько-пра-вославним світоглядом. Подібний ідеал сформувався як перехідний від античного до середньовічного.

Рівень освіченості в середньовічній Візантії був досить значний і помітно перевершував аж до XIV ст. відповідний рівень в Західній Європі. Соціальних обмежень; на отримання освіти не існувало. Школи могли посе-I щать всі, хто міг і хотів вчитися. Примітною рисою громадської життя був високий соціальний статус освічених людей. "Освіченість - найбільша з чеснот", - говорив один з імператорських указів.

Наявність освіти було неодмінною умовою для чиновників і членів церковних установ.

В Візантії, на відміну від більшості середньовічних держав (особливо в ранній період їх розвитку), була відсутня монополія церкви на освіту Світське влада в особі імпе-'ратора диктувала умови і хід розвитку шкільної справи

Але на відміну від античної традиції, наприклад римської, релігія займала провідне місце в шкільному навчанні і вихованні. Навчальний день візантійського школяра починався з молитов. Ось одна з них: "Господи Ісусе Христе, розчини вуха і очі серця мого, щоб я зрозумів твій голос, і навчився творити волю твою ".

В історії освіти та педагогічної думки Візантії кілька етапів. На першій етапі (IV - IX ст.) помітно вплив ідеології раннього християнства і традицій античної освіченості.

Період IX - XII ст. відомий як етап найвищого піднесення освіти. Його початок пов'язане з діяльністю Костянтина VII Багрянородного (913 - 959): були відкриті нові навчальні заклади і з'явилися різні праці енциклопедичного змісту. Костянтин заохочував діяльність вчених з організації освіти. Але в XIII - XV ст. освіта і педагогічна думка опинилися в глибокому кризі.