
Ііі. Інтертекстуальні впливи
Жоден поет не творить сьогодні у вакуумі. Свідомо чи несвідомо впливають на творчість того чи іншого митця як вітчизняні, так і зарубіжні традиції. Інтертекстуальність стає, таким чином, складовою частиною творчого процесу для літераторів і не менш важливим елементом аналізу для критиків. Поезія Ліни Костенко у цьому відношенні не є винятком. Її інтертекстуальність виявляється на різних рівнях - від запозичення окремих слів та образів до манери написання вірша, манери підбору поетичного словника.
У цій частині роботи спробуємо простежити, яким чином ці різні рівні інтертекстуальної взаємодії виявляються в поезії Ліни Костенко, навіть якщо поетеса рішуче заперечує будь-які впливи.
З 1952 по 1956 роки Ліна Костенко навчалася в Літературному інституті імені М.Горького в Москві. Кращої освіти в тодішньому Союзі годі було здобути. Тут Ліна Костенко відвідувала семінари Михайла Свєтлова разом із Робертом Рождєствєнским, Єжи-Яном Пахльовським (своїм майбутнім чоловіком), Юнною Моріц [14; 6]. Досить популярними в інституті, як зазначає Ю.Моріц, були твори А.Ахматової, О.Блока.
Легко можемо простежити вплив поезії Анни Ахматової на поетичне слово Ліни Костенко. У віршах А.Ахматової (візьмімо для прикладу інтимну лірику) з сюжетного боку мало що відбувається, але в емоційному плані під поверхнею вдаваної байдужості й іронічності криються глибокі почуття: чи то любові, чи розпачу. У таких віршах досить часто чергується драматичний монолог із діалогом. При цьому слова коханого переповідаються ліричною героїнею, окремі уривки - цитуються. Прикладом такої поезії А.Ахматової є вірш "Вечером" зі збірки "Четки" (1914).
Он мне сказал: "Я верный друг!"
И моего коснулся платья.
Как не похожи на обьятья
Прикосновенья этих рук.
Авторка заперечує образ втраченого кохання стриманою іронією, за якою можемо спостерігати глибокий розпач. Значною мірою сила поезії А.Ахматової криється у простоті, в безперечній красі її натурального й водночас високо естетичного мовлення міського інтелігента. Вона належить до тих поетів, які приходять у світ з уже готовою інтонацією й зі своїм неповторним світовідчуттям.
Цими ж словами можна визначити характер поезії і Ліни Костенко. Як зазначає Майкл М.Найдан, "у західній традиції поетесу можна було б порівняти з Маріанною Мур" [23, 152].
Традиції поезії А.Ахматової можемо простежити у вірші Ліни Костенко "Зустріч" зі збірки "Проміння землі" (1957), який починається із чітко окресленої ситуації, де по один бік маємо сильне ліричне "Я" оповідачки, по другий - колишнє кохання.
Що ж, минуло чимало літ,
Все розвіялось, наче дим...
Привітайся ж зі мною як слід,
Як годиться друзям старим.
До кожного суттєвого компонента вірша Ліни Костенко можемо віднайти аналог в поезії Анни Ахматової: наявність ліричного "Я", емоційна ситуація, що розгортається на тлі скупих, але вдумливо підібраних деталей.
Вірші обох поетес подають не конкретну ситуацію в реальному часі, а своєрідну модель емоційних станів, умонтовану в умовний час. Досить часто змальовується (коли йдеться про інтимну лірику) не так реальна зустріч з людиною, як зустріч суто уявна - в поетовій фантазії. Яскравим прикладом може бути вірш Ліни Костенко "Я дуже тяжко Вами відболіла" із книги "Неповторність" (1980), або "Третій зайвий" зі збірки "Вітрила" (1958):
Не треба вдивлятись, не треба!
Можливо, це ти і є.
Не той, котрого любила,
А той, що немилим стає. ("Третій зайвий")
Ліна Костенко у вірші не дає життєвих деталей, головна цінність твору - у надзвичайно гарній природно-ритмічній мові, якою можна передати свої почуття.
Ще одним значним джерелом інтертекстуальних впливів на поезію Ліни Костенко можна вважати творчість відомого російського поета-символіста Олександра Блока. Його поезію Ліна Костенко шанувала здавна, підтвердженням чого є її слова: "Блок - це мій поет"[22, 19].
Варто лише пригадати вірш поетеси "Учора в дощ зайшов до мене Блок" із книги "Над берегами вічної ріки". Тут можемо спостерігати реконструйований за допомогою знову ж таки найзагальніших, але добре знаних рис образ Блока - такого, яким він був насправді:
Блідий од смутку, тихий од думок,
Близький до сліз, реальний до ворсинки.
Постояв трохи, слів не говорив,
Поусміхався дивними очима.
Фактично, твір можна вважати метапоемою [6, 157], в якій авторка створює уявний образ своєї музи в чоловічій іпостасі, в образі улюбленого поета.
Вплив творчості О.Блока на поетичне слово Ліни Костенко спостерігаємо, перш за все, у використанні коротких називних речень. "Туман... Шлагбаум... Тиша... Переїзд..", "дерева, люди, вулиці, мости" з вірша Ліни Костенко "Заворожили ворони світанок" [13, 98] або "Осінь. Вечір. Вулиця, Гора" з вірша "Пам'яті безсмертна діорама" повторюють рядки з поезії Блока "Танці смерті" ("Ночь. Улица. Фонарь. Аптека.", "Ночь, ледяная рябь канала, аптека, улица, фонарь"). Крім того, у згаданих поезіях Ліна Костенко повторює улюблені образи-слова О.Блока - "полустанок" (”7 де я, хто я, - полустанків тисячі" з вірша "Заворожили ворони світанок"; "На одному з малих полустанків я чекаю поїзда зранку" з вірша "Лист"), "шлагбаум" (саме О.Блок вперше увів це слово до поетичної лексики [22, 156]).
Інтонацію блоківської поезії можна помітити й у змалюванні скрипки в таких рядках Ліни Костенко:
Минулого нема. Майбутнього не буде.
Є скрипка, є життя. І ти на ній - смичок.
Зіграй свою печаль, свою жагучу душу. ("Циганська муза" [13, 403])
Тут скрипка є смислом життя. Дещо іншого забарвлення цей символ набуває в поезії О.Блока:
"Спляши, циганка, жизнь мою. "
И долго длится пляс ужасный... ("Балаганчик")
У поезії Ліни Костенко відчутна присутність ще одного поета, майстра сонета - Максима Рильського. Яскравим прикладом цьому є вірш "Пейзаж із пам'яті" (збірка "Неповторність"):
З кленового туманного тунелю
Виходить Рильський, майже силует.
Ліна Костенко змальовує тут уявну зустріч з поетом минулої епохи, висловлює свою глибоку повагу до нього, прагне взяти певні уроки поетичної майстерності:
Він сумно-сумно дивиться на мене [...]
А я дивлюся... Я хвилююсь трохи...
Значний впив на поезію Ліни Костенко здійснила також творчість ще однієї російської поетеси, яка "відкидала всі ярлики", Марини Цвєтаєвої. Цей вплив відчутний був у віршах молодої поетеси навіть у часи, коли ім'я Цвєтаєвої було забороненим.
У поетичному доробку Ліни Костенко знаходимо чимало віршів, які за формою, і за змістом нагадують манеру письма Марини Цвєтаєвої. Цілком очевидною є структурна подібність вірша Ліни Костенко "Пасаж болю" (збірка "Поезії", 1969) із твором Цвєтаєвої "Раc-стояние: версти, мили". Обидві поетеси використовують однаковий поетичний прийом: нагнітають експресію за допомогою вибагливої комбінації слів з одним і тим же префіксом (М.Цвєтаєва з префіксами раз-/рас- для передачі драматичного розлучення з близьким другом (вірш присвячено Б.Пастернаку), з батьківщиною, з найближчим оточенням:
Рас-стояние: версты, мили...
Нас рас-ставили, рас-садили;
Ліна Костенко - з префіксом пере- з метою подолання гіркоти втраченої любові:
А я перетерплю а я перемовчу [...]
А я переб 'юся я перебуду
А я переплачу пересміюсь!)
Обом поетесам притаманне використання співзвучних слів в одному творі. Наведемо приклад із вірша М.Цвєтаєвої "Эмигрант" (збірка "После России"): Здесь меж вами: домами, деньгами, дымами, дамами, думами. У Ліни Костенко: 3 мудрованих дум у мандруючий дим (вірш "Готичні смереки над банями буків" [13, 62]), / сонце - найвищий Коран, і крона – найкраща корона (вірш "Ліс" [13, 124]), або ритмічне чергування префіксів при слові "місто": Місто, премісто, прамісто моє! Тут можна навести цілий ряд подібних "словесних акордів", як назвала їх Л.Ставицька [25, 23]: Над присмерком смерек; лечу над білим болем бездоріж; розмова розумова; нарвані квіти мої у Нірвані; Але поет природний, як природа. У співзвучних словах ніби зливаються в одне ціле різні іпостасі поетичного світу.
Збірка Ліни Костенко "Вибране"(1989) містить вірш, що безпосередньо перегукується з поемою “Гори” (1923) М.Цвєтаєвої. В обох творах майстерно обігрується звуковий асоціативний зв'язок між "горою" і "горем". Порівняємо:
Десь, кажуть, є гора, де не співають птиці.
О горе тій горі, і горе тим лісам! [...]
О горе, о гора, віддай їм голоси! (Ліна Костенко, [13, 214]).
Дай мне о горе спеть
На верху гори. (Марина Цвєтаєва, "Поема гори")
В поезії Ліни Костенко чітко вирізняється присутність Т.Г.Шевченка. Спостерігаємо пряме звернення поетеси до Кобзаря:
Кобзарю,
Знаєш,
Нелегка епоха...
У цьому вірші-діалозі Ліна Костенко запитує в Кобзаря поради щодо вирішення проблеми з низьким рівнем сучасної їй поезії (йдеться про кінець 60-х років), на що Шевченко відповідає афоризмом: Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох! Поетеса тут вдається до гри слів. Тональність мовлення Ліни Костенко - сатирична і водночас розмовна.
Здатність поетеси пом'якшувати гостру сатиру оптимістичними нотками нагадує манеру Т.Г.Шевченка. Як свідчить Г.Кошарська, "у своїй промові з нагоди присудження Ліні Костенко літературної премії ім. Т.Шевченка вона називає його "джерелом наших цінностей", а літературу - вічною боротьбою між силами добра і зла, справедливості й несправедливості, гуманності й жорстокості" [12, 18].
Манера письма Т.Шевченка простежується у вірші Ліни Костенко "Юдоль плачу, земля моя, планета" [4, 33], а саме у словах "Страждаю, мучусь, і живу, і гину".
Спостерігаємо в поезії Ліни Костенко і звернення до творчості Г.Сковороди.
Кого тут продовжує Ліна Костенко? "Всіх і нікого", - як говорить Майкл М. Найдан [23, 160]. Вона переймає лише ті елементи, які їй потрібні для вдосконалення власного ремесла, свідомо або й підсвідомо звертаючись до старших колег за натхненням чи за діалогом.
Ми не знаходимо у творчості поетеси прямих запозичень, але все ж таки впливи творчого мистецтва інших поетів досить відчутні. Це дало змогу Ліні Костенко вибудувати власний оригінальний поетичний світ і своєрідний поетичний стиль.