ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………….. 2
РОЗДІЛ І Художня своєрідність поетичної майстерності Ліни Костенко. 6
РОЗДІЛ ІІ Афористичність поезії Ліни Костенко. 12
РОЗДІЛ ІІІ Інтертекстуальні впливи. 18
ВИСНОВКИ ………………………………………… 24
Список використаної літератури ……………….... 26
ВСТУП
Поетеса Ліна Костенко — наша сучасниця, як митець вона «вписана» у свій час. Її творчість стала непересічним явищем сучасної української поезії, явищем, яке впливає на весь її подальший розвиток. Увібравши в себе національні ідеали та найкращі риси живої народної мови, ідейною вагомістю, образною довершеністю вона підносить українську літературу на рівень найліпших зразків європейської художньої творчості. Національні проблеми, які досягли в поезії Ліни Костенко найвищого ступеня узагальнення, проникають у свідомість читача, викликаючи активне співпереживання.
Ім’я Ліни Костенко підноситься, наче прапор, у нашій українській поезії. Хоча вартість її поезії ще й не оцінена вповні, не вивчена літературознавцями, але для українського читача вона вже давно стала джерелом цілющого слова, яке тамує спрагу щирості й душевної щедрості, ліквідує брак правдивості й чистоти. В. Базилевський писав: «Українській літературі поталанило, що в ній є постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. Це піднімає Ліну Костенко в очах мудрого читача на ту висоту, у ті сфери духу, які зрідні бунтарству Лесі Українки чи, скажімо, Габріели Містраль… З відстані у часі подвижництво Ліни Костенко стане ще виднішим… Це більше ніж поезія — тут наша історія і філософія, наш спосіб думання, героїка, наші марноти й глупоти. Тут минуле й сучасне, просвічене рентгеном мислі…» [1, 181]. Ці слова дослідника якнайкраще характеризують специфічну насиченість поезії Ліни Костенко поетичним сенсом, поєднання традиційного поетичного струменя зі сміливим новаторством, густотою образності.
Справжні митці від природи наділені підвищеною вразливістю, здатністю спостерігати, сильною, яскравою уявою, багатою фантазією, умінням за допомогою художнього слова відтворити свої враження в життєправдивих образах. Не може також розвиватися талант без глибокого вивчення світової культури, науки, філософії. «Талант — це труд», — так сказав відомий український поет А. Малишко.
Художня творчість суто індивідуальна. Саме тому ми відрізняємо твори різних письменників, кожний із яких має свій власний стиль. Стиль письменника — це сукупність основних ідейно-художніх особливостей його творчості, те неповторне й самобутнє, що властиве тільки його художній манері. Індивідуальний стиль письменника виявляється в його улюблених темах і проблемах, ідейній спрямованості творів, найбільш розроблених манерах, своєрідній композиції творів, засобах творення образів, характерах, неповторності мови, улюблених способах викладу матеріалу. А особливості стилю зумовлюються світоглядом, естетичними позиціями, характером таланту та життєвим досвідом письменника. У кожного письменника є власна картина світу, яку він постійно вдосконалює, доповнює новими деталями, переосмислює. Під картиною світу розуміємо певну сукупність уявлень людини про оточуючий її об'єктивний світ, який дає поштовх до написання нових шедеврів, до породження нових грандіозних ідей. Відповідно до свого світобачення письменник трансформує свої знання про світ за допомогою мовних засобів. Через мову він висловлює своє авторське кредо, створює індивідуально-авторську мовну картину світу[27, 16].
Поезія Ліни Костенко відома використанням різноманітних літературних засобів та прийомів, відзначається багатою метафорикою та афористичністю, «красива» щодо змісту і форми, визнана класикою української літератури. В даній роботі ми спробували дослідити особливості індивідуального стилю Ліни Костенко. Зокрема, розкрити художню своєрідність її поетичного світу, з'ясувати, як за допомогою тих чи інших тропів, афористичності їй вдається висловити філософськи глибоку думку.
Ще однією особливістю індивідуального стилю Ліни Костенко є органічна вписаність її образної системи в широкий культурний контекст світового рівня. Від давніх-давен, від міфів, легенд античності, від забутого, напівзабутого і усталеного - до сучасності, яка пульсує і вимагає від поета уваги.
Аналізуючи індивідуальний стиль письменника, слід звернутися до конкретного літературного матеріалу з оглядом на те, що жоден автор не є представником якогось напряму протягом всієї творчості. Отже, матеріалом у дослідженні питання індивідуального стилю повинен бути конкретний художній твір як його носій та виразник. Більш повне уявлення про індивідуальний стиль можна отримати на основі аналізу декількох текстів письменника, встановлюючи між ними інтертекстуальні зв’язки. Жоден поет не творить сьогодні у вакуумі. Свідомо чи несвідомо впливають на творчість того чи іншого митця як вітчизняні, так і зарубіжні традиції. Інтертекстуальність стає, таким чином, складовою частиною творчого процесу для літераторів і не менш важливим елементом аналізу для критиків. Поезія Ліни Костенко у цьому відношенні не є винятком. її інтертекстуальність виявляється на різних рівнях - від запозичення окремих слів та образів до манери написання вірша, манери підбору поетичного словника [25, 64].
На сьогодні поетичний доробок Ліни Костенко досліджений хоча й не всебічно, але досить широко. Тут доречно назвати праці відомих українських дослідників: В.Брюховецького «Ліна Костенко. Нарис творчості» (К., 1990), О.Ковалевського «Ліна Костенко:філософія бунту і «філософія серця» (Харків, 2001), В,Панченко «Поезія Ліни Костенко» (Кіровоград, 1997), ряд наукових статей М.Ільницького, М.Жулинського, А.Макарова, навчальний посібник Г.Клочека «Ліна Костенко» (Кіровоград, 1994), а також грунтовну працю дослідниці з діаспори Г.Кошарської «Творчість Ліни Костенко з погляду поетики експресивності», перекладену з англійської мови і перевидану у Києві в 1994.
У згаданих працях авторами розкрито літературний портрет Ліни Костенко, окремі особливості її поетичної майстерності. Проте тема творчості цієї письменниці ще довго цікавитиме дослідників та залишатиметься актуальною, адже досить важко дати остаточну оцінку доробку митця, який постійно поповнюється новими творами, новими ідеями, збагачується новими різноманітними способами і засобами поетичної майстерності.
Об’єктом дослідження є поетичний доробок Ліни Костенко.
Предмет дослідження – художні особливості поезії поетеси.
Мета роботи полягає у вивченні особливостей поетичного стилю Ліни Костенко.
Відповідно до мети, в роботі поставлено ряд завдань:
вивчити художні особливості поетичної майстерності Ліни Костенко;
дослідити афористичність поезії поетеси;
спробуємо простежити, яким чином різні рівні інтертекстуальної взаємодії виявляються в поезії Ліни Костенко.
Розділ і. Художня своєрідність поетичної майстерності Ліни Костенко
Ліна Костенко - поетеса-шістдесятниця, страдниця, поет кінця XX століття, але ще більшою мірою - Поет XXI століття. Вона знана і любима не лише в Україні, а й у світі.
Поезію Ліни Костенко знають, люблять і обожнюють мільйони людей в Україні. Навіть затяті українофоби, слухаючи цю поезію, не можуть приховати захоплення красою і вишуканістю поетичного вислову. А вона, справді-бо геніальна поетеса, боїться слів, їй страшно взяти в руки перо і почати віршувати:
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Власне, поняття "віршувати за допомогою слів" не дуже поєднується з особистістю Ліни Костенко хоча б тому, що в її свідомості вірші аж ніяк не ототожнюються з поезією: "Ти думаєш, вірші потрібні поетові? Поетові треба бути поетом"; а коли вже й виникає це поняття, то воно знаходить "образну підтримку" у сфері випробуваної поетичної краси: "Це, може, навіть і не вірші, а квіти, кинуті тобі".
Ліна Костенко вибудувала самоцінний поетичний світ, що є не зліпком чи подобою реальності, а згустком енергії творчого духу, який, за словами безсмертної Мавки з "Лісової пісні", "скарби творить, а не відкриває". Наявність такої самодостатньої поетичної реальності відповідає онтологічній сутності поезії як такої, адже у філософському сенсі "поезія є виривання за рамки конвенції семантичного поля мови, культури і світу як "сущого". Це завжди спроба вловити щось принципово несхоплюване ні у слові, ні в чомусь іншому. Тобто, якщо бути строгим, це є ловленням порожнечі, Ніщо". Сущий світ - це дійсний світ, адекватний звичайним словам, які неодмінно були або є "чиїмись", це, у потрактуванні поетеси - "розмовка побутова", "дзвінкий дивертисмент метафор, слів", а поезія - це те, чого не можна до кінця передати у слові - любов, свято, квіти, молитва. І.Фізер, розмірковуючи про суть поезії, пише: "...поетичне слово голосить те, чого ще не було, немає, а часто і не може бути"[28, 64]. Цей умовивід теж можна проілюструвати рядками з поезії Ліни Костенко:
І десь над гранями свідомості
є те, чого іще нема.
Чудний народ - художники, поети. Усе їм сниться те, чого нема. Усе їм сниться те, чого не буде.
Навіть життєвий досвід, сконденсований в афоризмі, будується на поетизації отого справжнього "Ніщо":
Є для серця така покута:
Забувати скоріше зло,
Аніж те, що мусило бути,
I чого в житті не було.
"Ніщо", сфера ідеального, насправді має справжню реальність, воно приречене "бути і відбутися у світі". Це як та "мрія", що на все життя, про яку писала Поетеса в одній з ранніх поезій:
Будь випадковим чи злим, шаленим,
Дай смуток, розпач, каяття...
Лиш мрією не стань для мене,
бо це уже на все життя.
Поезія Ліни Костенко - справжня, неповторна в найглибшому сенсі цього слова.
У цьому розділі спробуємо розкрити художню своєрідність поетичного світу Ліни Костенко, з'ясувати, як за допомогою тих чи інших тропів їй вдається висловити філософськи глибоку думку. Значну увагу звернемо і на особливості поетичного синтаксису та добір лексичних засобів увиразнення.
Чимало поетичних засобів використано у вірші "Осінній день, осінній день, осінній" [13, 321]. Тут повторення слова "осінній" є стилістичним прийомом, який називається лексичною анафорою. Анафору (повтор) ще іменують єдинопочатком. Другий рядок дуже подібний за звучанням: "О синій день, о синій день, о синій!", але інший за змістом. Ця подібність є звуковою анафорою. Таким чином, у даному вірші використано два види анафори: лексична та звукова.
Подібне спостерігаємо і в наступних рядках вірша:
Осанна осені...
Останні айстри..
Протилежний анафорі поетичний прийом (епіфора) спостерігаємо у вірші "Очима ти сказав мені люблю" [13, 14], у якому кожна строфа закінчується реченням "Несказане лишилось несказанним". Або ж ритмічний повтор речення "Я вранці голос горлиці люблю" в однойменному творі [13, 17]. Епіфору знаходимо також у вірші "І засміялась провесінь: - Пора!" [13, 4], де повторюється другий рядок "За Чорним Шляхом, за Великим Лугом" та четвертий рядок "усі ідуть за часом, як за плугом" з незначними змінами, наприклад, "невже і я іду вже / і я вже йду / усі вже йдуть за часом, як за плугом" у кожній строфі твору.
Повертаючись до вірша "Осінній день, осінній день, осінній!", зауважимо, що в ньому використано ще один досить цікавий поетичний прийом - алітерація (підсилення виразності вірша засобом повторюваності приголосних [21, 8]), у даному випадку - приголосного с ("Осінній день..., О синій день..., Останні айстри...") .
Як і у цьому творі, так і в багатьох інших Ліна Костенко використовує й такий поетичний троп, як метафора. Скажімо, у реченні "О синій день, о синій день, о синій..." синій образ неба переноситься на образ дня. Метафорою є також "килим, витканий із птиць", що "летить над полем".
Загалом, метафора у філософській поезії - це спосіб поетичного висловлювання, образного доказу й утвердження покладеної в основу думки.
О.Потебня вважав, що метафора допомагає навіювати читачеві те, що "розповісти неможливо" [6, 35]. Метафору в поетичному тексті можна розглядати з різних боків. Але, насамперед, її роль - у "розумінні цілості, неповторності, гармонії поетики митця" [17, 157].
Метафора народжується на семній основі (сема - найменша одиниця значення). У метафорі або метафоричному вислові повинні бути певні маркери, сигнали для розуміння, від яких треба переходити до контексту.
Існує й такий різновид метафор, як метафора-прикладка. У Ліни Костенко: шибеник-вітер, удовиця-осінь, весна-пропасниця.
Якщо у порівнянні зникає допоміжне слово (як, ніби), то порівняння перетворюється на метафору, бо зберігаються обидва полюси: те, що порівнюють, і те, з чим порівнюють. Таку метафору можна назвати розкритою, або розшифрованою [21, 28]. У Л.Костенко:
Вагони - партії.
Вагони - службовці.
Вагони - аристократи.
Люстра - електрична сестра орхідей.
Широко розповсюджений у художніх текстах вид метафор - слова в родовому відмінку (так звані генітиви [17, 28]), які у стислій формі містять глибокий зміст, зберігаючи метафоричну основу, і зрозумілі без контексту: краплі глоду, конкурс оман, ріки вулиць, пустелі вечорів, корони сосен, колюча шипшина зневаги. Цілий ряд таких генітивів знаходимо у вірші Ліни Костенко:
Посмішки,
Цвітіння людських облич -
Червоні троянди пристрасті,
Білий гнів ломикаменю,
Колюча шипшина зневаги,
Сині іриси втоми... [13, 118]
Метафори в поетичній творчості різних митців виконують важливу естетичну функцію, вони відрізняються посиленою експресивністю, суб'єктивністю у сприйнятті світу через метафору і разом з тим - прозорістю, як у Ліни Костенко, бо ніколи поет не порушує предметно-логічних зв'язків у тропі. Ліна Костенко досить часто розпочинає свої вірші нарративами [17, 28] (короткими реченнями, що виконують розповідну функцію), у кожному з яких є метафора-генітив:
Півні кричать у мегафони мальв...
Двори стоять у хуртовині айстр...
Душа вертає на свої руїни.
В поетичному доробку Ліни Костенко можна виокремити ряд інших тропів, як-от: іронія, сарказм.
В широкому розумінні іронія - вид комічного в естетиці, що передбачає насмішку чи нищівний скепсис, перевагу чи поблажливість, зумисне приховані, але визначальні для загальної тональності художнього твору та організації всієї його образної системи. Від гумору іронію відрізняє "прихованість" її під маскою серйозності (а в'їдлива, зла іронія - то вже сатира). Спільність же їх у тому, що вони є видами комічного, або, як зазначає М.Бахтін, сміхової культури. [3, 119]
У вужчому розумінні іронія (як троп) - це слово чи вираз, які набувають значення, протилежного буквальному, або ставлять його під сумнів. В поезії Ліни Костенко виявляємо іронію, спрямовану як назовні - у соціум, так і "всередину" !(самокпин)!.
Крім того, Ліна Костенко подає власне розуміння іронії у "Летючих катренах":
Людей на світі смуток не трима.
Розвію хмару над життям навислу,
Іронія - це блискавка ума,
Котра освітить всі глибини смислу. [13, 267]
Іронія - як на макро-, так і на мікрорівні - щедро наповнює лірику покоління 60-х. Варто пригадати творчість В.Симоненка ("Ціле літо працював я...", "Мій родовід", "Дума про щастя" та ін.), В.Стуса, особливо його збірку, в самій назві якої вже присутня іронія, "Веселий цвинтар", І. Драча, М.Вінграновського.
Чи не найпослідовніше вдається до іронії впродовж усього творчого шляху Ліна Костенко. За допомогою цього тропу поетесі вдається майстерно виявити парадоксальні суперечності життя, абсурдні трансформації світу і людини. "Співучі обриси роденівської музи", "О мастаки пристосувати крок!":
Мистецтво взяте на скабу.
Митці поволі обростають мохом.
Або такі рядки з поезії "Великі поети не вміють писати віршів":
Графоманові краще. Графоман вирішив.
Написати - і написав.
Про що завгодно.
Коли завгодно.
Скільки завгодно.
І завжди всує.
Головне, що не антинародно.
Народ засилосує
Майстерно в іронічному ракурсі Ліна Костенко опрацьовує й біблійні та міфологічні сюжети ("Перш, ніж півень запіє", "Князь Василько", "Кінь Калігули" та багато інших).