тріщинуватість,
структури катакластичної течії (брекчії, катаклазити й мілоніти),
Крихкий кліваж,
структури механічного лущіння раніше розсланцьованих порід;
На форми, ефективність та вибірність прояву цих механізмів впливає інтенсивність дислокаційних перетворень середовищ, характер первинної (до деформаційної) їх структурної організації та літологія.
Прості дислокаційні структури у даній підзоні епізони представлені:
структурами крихкого будинажу,
муліон-структурами та стилолітами,
первинними монокліналями,
зонами сколювання,
кінк-бандами.
До складних віднесено дислокаційні структури, що проявлені на мезо- та макрорівні й відзначаються багатопорядковою (більше ніж двопорядковою) структурною організацією та нерівномірним розподілом у межах відповідного їм простору (об'єму) ступенів деформованості порід.
Для даної частини первинної епізони характерні наступні складні дислокаційні структури:
1) флексури,
2) складки чистого, поперечного та поздовжнього вигину,
3) складки прирозломного вигину,
4) складки сколювання,
5) крихко-в’язкі та субв’язкі розломи,
6) вторинні монокліналі,
7) тектонічний меланж,
8) в’язкі протрузії,
9) діапіри.
У свою чергу кожна названа складна дислокаційна структура у даній частині первинної епізони володіють певними структурними парагенезами і певною внутрішньою тектонофаціальною організацію. Склад структурного парагенезу в цих утвореннях наступний:
тріщини сколювання та відриву (тріщинуватістю),
крихкий кліваж,
механічна сланцюватість в окремих, що містять глинистий компонент, породах,
крихкі та в'язкоподібні мезорозриви,
структури розлінзування та будинажу,
малі складки,
структури перетину кліважем шаруватості,
Кінкбанди.
Типи дислок. структур на І макрорівні: 1- тріщини сколювання та відриву; 2- брекчії, катаклази ти, мілоніти; 3- крихкий кліваж. П на мезорівні: 1- крихкий будинаж, крихке розлінзування; 2- плиті (блокові) первинні монокліналі; 3« іноді - кінк-банди; 4- крихкий відрив та сколювання (зони сколювання).
21) Прості та складні дислокаційні структури діагенетичної підзони первинної епізони. Їх типи за морфологічними формами прояву та механізми формування.
В числі мезодислокаційних структур в умовах ПЕЗ-2 розвинені:
в’язкоподібні мезорозриви та пов’язані з ними структури в’язкого мезорозлінзування,
структури будинажу,
кінкбанди, які утворюються за наступними механізмами: 1) будинажування, 2) мезорозлінзування, 3) пластичний вигин.
В’язкоподібні мезорозриви представляють собою лінійні зонки інтенсивного механічного розсланцювання порід).
Тектонічне мезорозлінзування забезпечується механічним розсланцюванням і створюється порушенням геологічних тіл в’язкими мезорозривами. Пластичний (в’язкий) – розчленування плоских тіл при стисненні-розтягу або при поздовжній зсувній течії на будини – вторинні тіла лінзоподібної, діжкоподібної та іншої їм подібної форми.
Будинаж такого типу вибірково здійснюється у відносно жорстких плоских шарах при спільній деформації їх із більш пластичними шарами.
В’язкий будинаж (як явище) носить стадійний характер, який знаходить свій вираз у поступовому розчленуванні плоских тіл на додаткові тіла-будини та розосередження останніх. Найчастіше виділяють наступні стадії: перша – поява шийки будини (рис. а), друга – стоншення шийки (рис., б), третя – розрив (стоншення до нульової потужності) шийки і, як результат цього – утворення відокремленої будини (рис. в), четверта – взаємне розосередження будин на відстань не більше їх довжини( г) п'ята – розосередження будин на відстань значно більше їх довжини (д)
Міжбудинний простір завжди заповнюється пластичним матеріалом сусідніх шарів. Для будинажу характерна регулярність, яка виражається у тому, що будини рівної потужності мають приблизно однакову довжину, тобто розміри будин певною мірою узгоджуються з потужністю первинних пластоподібних тіл.
При крихкому будинажі співвідношення довжини і потужності коливається в межах від 2 до 5, а при пластичному подібному явищі воно може досягати 10 і більших значень, тому що підсилюється пластичною деформацією і самих будин. При цьому зміна по простяганню потужності будин автоматично супроводжується зміною їх довжини.
Із будинажем пов’язані деякі специфічні структури, до яких відносяться:
інтербудинажні складки, структури облямування будин, які виникають при їх обертанні;
псевдоконгломерати будини ізометричної форми, виникнення яких зумовлене обертанням будин при багаторазових повторних зміщеннях; та
тектонічний меланж зумовлений відокремленням та значним розосередженням будин.
До числа складних дислокаційних утворень, що формуються на стадії діагенезу, віднесено структури, які утворилися переважно за участі гідропластичної та механічносланцюватої течії. Зокрема, до них належать наступні дислокаційні утворення:
складки ламінарно-турбулентної та турбулентної (хаотизованої) течії (структури завихрення),
(в’язкі) сланцюваті мезо- та макророзриви та пов’язані з ними складки ламінарної течії, прирозломного та міжрозломного вигину,
тектонічний меланж та вторинні монокліналі,
гравітаційні та тектоно-гравітаційні покриви,
комірчино-складчасті структури.
Яскравою ареною прояву таких структур є Гірський Крим, а якщо точніше – флішоїди таврійської світи, що складають нижній структурний поверх цього регіону.
Нижче на прикладі цього об’єкту розглянуто й проілюстровано найважливіші структурні форми та їх тектонофації, що сформувалися на діагенетичній стадії літифікації осадових порід.
Складки ламінарно-турбулентної та турбулентної течії. Такі структури утворюються за участі гідропластичної течії порід, тобто за механізмами формування вони подібні розглянутій вище «конволютній» шаруватості – тільки відрізняються від останньої за масштабами розмаху. Зокрема, розміри їх по латералі досягають десятків і сотен метрів. Окрім того, вони відрізняються довільною формою (дисгармонійністю) і довільною зміною потужності шарів в замках та на крилах. Як правило, подібні структури утворюють каскади із характерною для них неупорядкованою (хаотичною) вергентністю. Серед таких складок найбільш поширені неправильні (дисгармонійні, макророли) та фрагментарні.
Є підстави вважати, що складки подібного типу породжуються турбулентною та ламінарно-турбулентною течією, що нагадує подібну течію в’язких рідин, а також реоморфну течіє мігматитів у метаморфічних середовищах. Зокрема, існують приклади блискучого експериментального відтворення подібних структур на прикладі неньютонівських в’язких рідин. За результатами цих експериментів доведено, що повільна течія в’язких рідин дуже чутлива до всякого роду відхилень від стаціонарного (присутність западинок та виступів, деяка неоднорідніть складу речовини, спряження та перетин струмів тощо). В наслідок таких відхилень вона реагує розщепленням та відривом, вихровою рециркуляцією кільцевого характеру (лагранжевою тутбулентністю) та іншими явищами, які в нашому розумінні відповідають складкоутворенню.
Структурнй парагенез складок гідропластичної течії включає в себе:
тонку механічну сланцюватість,
конволютну шаруватість (структури гідропластичеої течії на мікрорівні),
структури будинажу та розлінзування,
інтербудинажні мікро- та мезоскладки,
малі складки вигину, що входять у склад більш масштабних таких структур.
Головною ознакою складок гідропластичної течії є відзначена дисгармонійність, а також відсутність пов’язаних з ними структур крихкого руйнування.
При ідентифікації таких складок завжди треба враховувати ту обставину, що їх утворення відбувалося в одному літогенетичному стані порід, а сьогодні ми їх бачимо ті ж самі породи в іншому літогенетичному стані.
Структури завихрення. Ці структури також належать до утворень, що формально також можна віднести до структур в’язкої турбулентної течії. Але вони не дизгармонійні, а навпаки відзначаються майже правильною концентричною дугоподібною та навіть круговою чи напівкруговою формою, а в деяких випадках і спіральної (в поперечному перетині) конфігурацією Іноді вони утворюють структури, які в гідродинаміці прийнято називати конвективними комірками
Складчасті утворення даного типу найчастіше розвинені в тонкошаруватих середовищах, у яких, крім того, переважають тонкозернисті та глинисті породи. Останні в них на мікрорівні несуть тонку смугастість та добре розвинену механічну сланцюватість. Швидше за все такі структури утворюються при різношвидкісній й до того ж багатоплановій високопластичній течії осадових товщ. Формування таких структур супроводжується будинажем пісковикових шарів та навіть їх меланжуванням (значним розосередженням).
Парагенез структур завихрення включають в себе тонку смугастість, механічну сланцюватість та в’язкий будинаж.
Структури розглянутого типу часто «законсервовані» наступним катагенезом.
Синдіагенетичні в’язкі мезо- та макророзриви та пов’язані з ними складки ламінарної течії та прирозломного й міжрозломного вигину. Дислокаційні утворення цього типу являють собою лінійні зони зсувної механічносланцюватої, а іноді навіть кліважеподібної течії діагенезованих осадових порід), рівень дислокаційних перетворень в межах яких відповідає ТФ груп В та С.
Найчастіше структури даного типу комплексуються зі складками ламінарної течії. та прирозломного й міжрозломного вигину.. Перші є прямими складовими в’язких мезорозривів. Вони створюють пакети, обмежені з обох боків в’язкими мезорозривами.. Судячи за все, їх поява викликана біфуркацію, тобто стрибкоподібної зміною швидкості течії осадової речовини та інших ускладнень в’язкого потоку. Другі являють собою підвороти шарів поздовж в’язких змішувачів. В деяких випадках між зближеними паралельними в’язкими розривами формуються своєрідні міжрозломні складки, форма і стиснення яких визначається відстанню між цими розривами та амплітудою зміщення по них .
Потужність дислокаційних структур даного типу коливається від перших сантиметрів до десятків метрів.
Структурний парагенез в’язких розломів: