3.Польща.

Пропорційну систему в Польщі було започатковано у 1991 р. За нею виборці вибирають депутатів до двох палат: нижньої – Сейму (460 депу-татів) та верхньої – Сенату (100 депутатів). Депутати Сейму вибираються за багатомандатними округами, а до Сенату вибирають за одномандатними округами.

В Республіці Польща виборчі процедури викладено в чотирьох законах про вибори: президента, парламенту, місцевих органів влади і референдуму.

Склад дільничної комісії в Польщі налічує до 10 осіб, дев’ять з яких визначаються шляхом відкритого жеребкування з числа представників партій, громадських організацій, громадян. Лише один член комісії при- значається від органу влади – як спеціаліст з виборчого права.

З метою подолання політичної фрагментації у травні 1993 р. у Польщі було запроваджено досить високий поріг для партій – 5 %, а для партійних об’єднань – 8 %.

Сьогодні обговорюється питання зниження порогу для партій до 3 %, що повинно запобігти монополізації політичного простору двома-трьома найбільшими політичними силами.

Польський парламент складається з двох законодавчих органів. Першим є Сейм, тобто нижня палата, другим – Сенат, тобто верхня палата. У Сеймі засідають 460 депутатів, в Сенаті 100 сенаторів.

Депутатом може стати кожен польський громадянин, який користується громадськими правами в повному обсязі, якій до моменту проведення виборів виповнився 21 рік. Сенатором можна стати у віці не менше 30 років.

Депутати є представниками виборчих округів, в яких вони отримали депутатські мандати. Межі виборчих округів у більшості випадків збігаються з межами одного Повіту або декількох повітів. У великих містах виборчі округи охоплюють менші адміністративні одиниці (гміни, райони).

Під час голосування в парламенті ні депутати, ні сенатори не зв’язані ніякими інструкціями своїх виборців. Конституція зобов’язує членів обох палат парламенту керуватися інтересом Республіки Польща в цілому.

Польська виборча система спирається на принцип партійності. Тому, як у парламентських виборах, так і у виборах місцевої адміністрації (а також у президентських) більше шансів мають ті кандидати, які користуються підтримкою політичних партій. Депутати з однієї і тієї ж партії створюють у Сеймі та Сенаті свої парламентські фракції. Саме у фракціях, як правило, народжуються проекти законів і поправок, оскільки тільки великі групи депутатів в змозі винести нові законопроекти на обговорення Сейму.

Депутати беруть участь у засіданнях Сейму, мають право ставити запитання членам Ради міністрів і вносити інтерпеляції. Депутати засідають у численних комісіях (постійних або спеціальних), створених для розгляду різних питань з області керівництва державою або суспільних проблем. У Сеймі ці питання розглядаються сеймових комісіями Сейму, в Сенаті – сенатськими комісіями.

4.США.

 В Америці влада ділиться на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Перша і друга гілки є виборними на всіх рівнях, починаючи з ради школи і закінчуючи Президентом США, а суди, в залежності від штату, можуть вибиратися або призначатися. Верховні судді призначаються Президентом за згодою Сенату.  Конгрес (законодавча влада) складається з двох палат:  Сенат (по два представники від кожного штату), що обирається на 6 років, з ротацією 1 / 3 через кожні два роки,  Палата представників, яка обирається на 2 роки по 435 одномандатних округах.  Президента і віце-президента обирає колегія виборщиків (538 осіб), яка формується  відповідно до результатів виборів у кожному окремому штаті. Загальна кількість вибірників від штату дорівнює кількості сенаторів і членів Палати представників від даного штату. Федеральний округ Колумбія, що не має виборного представництва в Конгресі, має три голосами вибірників. 

Президента США не обирають безпосередньо американські громадяни, а так звана колегія виборців – це 538 представників від 50 штатів і столиці Вашингтона. Результати їх підрахунку затверджуються на спільній сесії Конгресу. На випадок, якщо голоси колегії виборців розділяться порівну між кандидатами у президенти, то переможця визначатимуть законодавці Палати представників. Але якщо їм не вдасться погодити кандидатуру, то долю виборів вирішуватимуть у Сенаті. На перший погляд ця система може здатися складною і заплутаною. Однак, на думку її розробників, суть системи у тому, щоби гарантувати усім штатам рівне представництво і запобігти приходу до влади диктатора.

Переможцем виборів президента США  не обов’язково стане кандидат, який набере найбільшу кількість голосів загалом по країні.  Справа у тому, що американці не голосують за президента напряму. Насправді вони голосують за членів колегії виборців, які 15 грудня обиратимуть президента, виходячи з результатів виборів у тому чи іншому штаті. Загалом колегія виборців нараховує 538 осіб і порядок її роботи чітко визначений Конституцією США. Кожен штат має різну кількість представників у колегії виборців, яка є пропорційною до кількості населення цього штату. У разі перемоги кандидат забирає усі голоси цього штату. Лише два штати – Небраска і Мейн є винятком з цього правила. Вони розподіляють голоси членів своїх виборців відповідно до результатів всенародного голосування. Для того, щоб стати президентом треба набрати 270 з 538 голосів. Але є чимало штатів, де важко передбачити перемогу того, чи іншого кандидата заздалегідь. Саме у таких штатах республіканці та демократи активно працюють з виборцями.

Інколи боротьба у цих штатах обертається скандалом, як наприклад під час виборів 2000-го року. Демократ Альберт Ґор переміг свого опонента республіканця Джорджа Буша за результатами всенародного голосування, однак у штаті Флорида результати виявилися надто близьким. Кілька тижнів сторони з’ясовували де і як перераховувати бюлетені. У решті решт кампанія Буша потягла цю справу до Верховного суду. 13 грудня найвищий судовий орган зупинив перерахунок, і голоси виборців Флориди віддали Бушу. Американська система обрання президента викликає палкі дебати щодо її демократичності, однак кожного разу розмови щодо її ліквідації і переходу до прямого голосування закінчуються безрезультатно, оскільки система влаштовує обидві партії.

Ще одна відмінність американських виборів це те, що вони відбуваються у вівторок, робочий день. Ця традиція, як і система колегіальних голосів, має давнє історичне коріння.  Якщо сьогодні прийти на виборчю дільницю для багатьох американців не становить проблем, то коли люди пересувалися кіньми, а виборчих дільниць була обмежена кількість, це було проблематично. Понад 150 років тому Конгрес обрав днем виборів перший вівторок листопада з двох причин. По-перше, США були країною фермерів, і на початку листопада врожай вже був зібраний. А вівторок обрали через те що у неділю відбуваються религійні служби, а понеділок відвели на те аби люди могли добратися до місця проведення виборів. В Америці активізувався цілий рух активісти якого називають голосування у вівторок застарілою традицією і лобіюють перенесення виборів на вихідні дні.