Міністерство аграрної політики україни Полтавська державна аграрна академія

Реферат на тему:

Водно-повітряний та тепловий режими грунтів

Підготувала найкраща

Студентка ПДАА

Ткаченко Валерія

Полтава 2012

План:

- Грунтове повітря і повітряний режим грунтів

- Водний режим грунтів

- Тепловий режим грунтів

- Види грунтової родючості

Грунтове повітря і повітряний режим грунтів

Газова фаза грунтів може розглядатися як атмосфера грунту, де знаходяться найбільш леткі органічні та неорганічні сполуки у вигляді пари в порах грунту. Газова фаза грунту за своїм складом подібна до атмосфери, яка міститься над грунтом. Об"єм газової фази грунту обумовлюється пористістю грунту та вмістом вологи в ньому. В атмосфері грунту присутні основні атмосферні гази СО2, N2, O2. Кількість вуглекислого газу в грунтовому повітрі приблизно в 8 разів вища, ніж в повітрі над грунтом.

Оксиди азоту також можуть бути в складі газової фази. Однак, внаслідок високої реакційної здатності оксидів азоту з хімічними та біологічними речовинами, вони довго в грунті не затримуються. Як правило, вміст кисню в аеробних грунтах - біля 20% газової фази, а СО2 - між 1 та 2%. З другого боку, вміст СО2 може досягати 10% для грунтів з високим вмістом вологи. Склад атмосфери грунтів залежить від культивації грунту і від розчинення летких сполук в грунтовій воді.

Він змінюється з глибиною і місцем відбору грунту. Розчинність газів у воді залежить від типу газу, температури, концентрації солей, парціального тиску газів в атмосфері. Найбільш розчинні та іонізовані у воді гази - це СО2, NH3 та H2S. Кисень та азот - найменш розчинні гази.

Ґрунтове повітря, незважаючи на його постійний зв'язок з атмосферним, має свої особливості. Постійним є лише відносний вміст азоту, але це не стосується кисню і вуглекислого газу, оскільки їх кількісний стан неоднаковий. З глибиною кількість кисню зменшується (деколи до нуля), вміст вуглекислого газу, навпаки, зростає (від 0,03% біля поверхні до 20% в глибині достатньо багатих на гумус ґрунтів). Приблизною межею переходу від аеробних до анаеробних умов життя в ґрунті приймається 5%-й вміст кисню в ґрунтовому повітрі дерново-підзолистих ґрунтів і 2,5%-й в повітрі чорноземів (див. табл. 3.5). На цій межі відбувається зміна ґрунтової флори з аеробної на анаеробну, що зумовлює збільшення захисних форм заліза, сповільнення розкладу органічних речовин та ін. Якщо кисень дифундує від поверхні в глибину, то вуглекислий газ – з глибини до поверхні. Виділення СО2 з поверхні ґрунту є мірою його активності: вона нижча в сосновому лісі (близько 3,1г СО2/м кв) і вища в листяних лісах (17-19 г). Виділення СО2 з ґрунту в приземний шар атмосфери прийнято називати диханням ґрунту. СО2, який надходить з ґрунту, споживається рослинами в процесі фотосинтезу.

Ґрунтове повітря відрізняється динамічністю, особливо динамічними, як бачимо з попередніх прикладів, є О2 і СО2. їх вміст в ґрунті, а також швидкість газообміну між ґрунтом і атмосферою сильно коливаються залежно від інтенсивності споживання кисню рослинами і продукування вуглекислого газу ґрунтовими мікроорганізмами. В ґрунтовому повітрі може міститись СО2 в десятки і сотні разів більше, ніж в атмосферному повітрі, а концентрація кисню може знижуватись з 20,9 до 15 – 10% і нижче.

В ґрунтовому повітрі в невеликих кількостях постійно присутні леткі органічні сполуки (етилен, метан та ін.), концентрація яких збільшується з погіршенням аерації. Відомо, що підвищення концентрації етилену в повітрі понад 0,01% є токсичним для коріння. В ґрунтовому повітрі заболочених і болотних ґрунтів у помітних кількостях трапляється аміак, водень, метан.

Важливим показником умов місцезростання рослин є газообмін або аерація, які здійснюються через пори ґрунту, що з'єднані між собою і атмосферою. До факторів газообміну належать: дифузія (переміщення газів відповідно до їх парцелярного тиску), надходження вологи до ґрунту з опадами або при зрошуванні, зміна температури ґрунту і атмосферного тиску, вплив вітру, зміни рівня ґрунтових вод.

Усі ці фактори стосуються повітряного режиму ґрунтів – сукупності усіх явищ надходження повітря до ґрунту, переміщення його в профілі ґрунту, зміни складу і фізичного стану при взаємодії з твердою, рідкою і живою фазами ґрунту, а також газообміну ґрунтового повітря з атмосферним. Повітряний режим, який є чутливим до добової, сезонної, річної і багаторічної мінливостей, найсприятливіший у структурних ґрунтах, які характеризуються пухким складом, здатним швидко проводити і перерозподіляти воду і повітря. Повітряний режим регулюють за допомогою агротехнічних і меліоративних заходів.

Водний режим ґрунтів

Сукупність добових, сезонних і річних циклічних змін складу та стану компонентів ґрунту, які відбуваються у зв'язку з обміном речовиною й енергією між ґрунтом і навколишнім середовищем, називається ґрунтовим режимом. Виділяють водний, тепловий, повітряний, окисно-відновний, сольовий, поживний та інші режими. Типи водного й теплового режимів у великій мірі визначають характер ґрунтоутворення, його енергетику і динаміку, а самі, в першу чергу, залежать від кліматичних характеристик території, де знаходиться ґрунт.

Водний режим грунту - це сукупність явищ надходження води в грунт, її переміщення, змін фізичного стану, втрати з грунту.

Основи вчення про водний режим ґрунтів і його типи закладені Г.М.Висоцьким (1899). До елементів водного режиму (балансу) належать: поглинання, фільтрація, капілярне підняття, поверхневий стік, низхідний та боковий стоки, фізичне випаровування, десукція, замерзання, розмерзання, конденсація води. Залежно від співвідношень цих явищ у ґрунтах складається тип водного режиму (ТЕР). Виникнення того чи іншого ТВР залежить від багатьох факторів: клімату, розташування ґрунту в рельєфі, водних властивостей грунту, рівня ґрунтових вод, наявність мерзлоти, характеру рослинності, діяльності людини.

Виділяють 14 типів водного режиму.

1. Мерзлотний водний режим властивий ґрунтам, які формуються в області багаторічної мерзлоти. Протягом більшої частини року ґрунтова вода знаходиться у твердому стані у вигляді льоду. У теплий період лід розмерзається зверху вниз і над мерзлим шаром утворюється надмерзлотна верховодка. Вода витрачається на випа-ровування, боковий стік, десукцію. Ґрунт постійно вологий. Протя-гом більшої частини вегетаційного періоду волога підтримується на рівні від найменшої до повної вологоємності і ніколи не буває нижчою від вологи в'янення (ВВ).

2. Водонасичений (водозастійний) режим характеризує болотні ґрунти атмосферного зволоження і деколи ґрунтового зволоження. Волога ґрунту зберігається протягом року в межах повної вологоємкості (ПВ) і тільки в посушливі періоди знижується до найменшої вологоємкості.

3. Періодично водонасичений (водозастійний) режим має місцеу болотних ґрунтах ґрунтового зволоження. Відповідно із сезонним коливаннями рівня ґрунтових вод волога ґрунту варіює від повної до найменшої вологоємкості, але в окремі періоди поверхневий горизонт може висушуватись і нижче від найменшої вологоємкості.

4. Промивний режим властивий ґрунтам лісових зон тайги, вологих субтропіків і тропічних лісів, помірних широколистяних лісів,

де річна сума опадів перевищує річну випаровуваність. Щорічно ґрунтова товща промочується до рівня ґрунтових вод, що забезпечує винос продуктів ґрунтоутворення за межі ґрунтової товщі (рис.24). Ґрунти мають надлишок води.

5. Періодично промивний режим характерний для ґрунтів, які формуються при річній сумі опадів, що приблизно дорівнює річній випа-ровуваності. Це характерно для зони лісостепу з вилугуваними, типовими чорноземами. Наскрізь вода проникає один раз в 10-15 років. Періодично (не щорічно) весь

профіль насичується водою до вологи найменшої вологоємкості. У нижній частині профілю періодично волога падає до вологи розриву капілярів, а у верхній - до ВВ.

6. Промивний сезонно-посушливий режим характерний для територій з двома контрастними сезонами: дощового з вологістю ґрунту від ПВ до НВ і посушливого від ВРК до ВВ (тропічні вологі савани).

7. Непромивний режим властивий зонам, де середня річна норма опадів менша від середньорічної випаровуваності (степ, посушлива савана). Ґрунтова товща промочується на глибину 0,5 2 м, нижче знаходиться шар із постійно низькою вологою. У верхній частині профілю відповідно з режимом опадів волога коливається в межах від ПВ до ВВ, у нижній від вологи розриву капілярів (ВРК) до ВВ протягом року (рис.25).

8. Аридний (посушливий) - весь профіль ґрунту сухий протягом всього року. Волога близька до ВВ або навіть нижча. Формуються напівпустельні ґрунти.

9. Випітний режим, як і непромивний або посушливий, має місце в

ґрунтах аридного клімату, але в яких грунтові води близькі до поверхні. В них капілярна кайма періодично піднімається до поверхні, грунтові води випаровуються фізично і в разі наявності солей, розчинних у БОДІ, поверхневі горизонти збагачуються ними. Формуються лугові солончаки і солончакові ґрунти.

10. Десуктивно-випітний режим. Капілярна кайма ґрунтових вод не ви

ходить на поверхню, і випаровується вода не фізично, а через рослини. Солі, розчинні в ґрунтових водах, відкладаються на деякій глибині профілю. Цей водний режим має місце при формуванні лугових ґрунтів, лугово-чор-ноземних, лугово-каштанових. Режим зволоження складається з двох періодів - весною і після сильних опадів профіль ґрунту промочується до ґрунтових вод, у посушливий - вода піднімається вверх.

11. Затоплюваний режим характерний для грунтів, які періодично затоплюються водами рік, схилів, дощовими або іншими водами (заплави річок).

12. Амфібіальний режим - у постійно затоплюваних маршах і плав-нях дельт річок, морських і озерних мілководдях, або в періодично затоплюваних приливними водами манграх.

13. Іригаційний характерний для штучно зрошуваних ґрунтів.

14. Осушувальний характерний для осушених болотних і заболочених

ґрунтів.

Дослідження водного режиму грунтів має теоретичне і практичне значення для того, щоб зрозуміти правильно гeнезис ґрунтів, окремих горизонтів, оцінити і прогнозувати напрямок подальшої еволюції сучасних ґрунтів, управляти водним режимом для раціонального використання у землеробстві та лісівництві. Регулювання водного режиму проводять за допомогою меліорації, агромеліоративних і агротехнічних прийомів.

9.3.2. Теплові властивості й тепловий режим ґрунтів

До теплових властивостей грунтів відносяться теплопоглинальна здатність, теплоємність, і теплопровідність.

Теплопоглинальна здатність - здатність ґрунтів поглинати та утримувати енергію сонця.

Характеризується величиною альбедо - кількістю сонячної радіації, відбитою поверхнею ґрунту і вираженою в % від сумарної сонячної радіації. Альбедо коливається від 8 до 30%. Залежить від кольору ґрунтів, їх структурного стану, вологості, характеру поверхні. Темні ґрунти поглинають більше енергії, ніж світлі, вологі більше, ніж сухі.

Теплоємність - здатність ґрунту поглинати тепло; кількість тепла в калоріях, необхідна для нагрівання 1г або 1 см1 ґрунту на 1°С.

Теплоємність залежить від мінералогічного і гранулометричного складу грунту, вмісту в ньому органічної речовини, вологості. Вологий грунт має більшу теплоємність, ніж сухий, а глинистий більшу, ніж піщаний.

Теплопровідність - здатність ґрунту проводититепло.

Теплопровідність залежить від гранулометричного, хімічного складу, гумусованості, щільності, пористості, ступеня зволоження грунту. Мінеральна частина грунту ліпше проводить його, ніж органічна, вода - ліпше, ніж повітря.

Тепловий режим - сукупність і визначена послідовність явиш теп-лообміну в системі приземний шар повітря рослини - грунт -підстилаюча порода, а також сукупність процесів теплопереносу, теплоакумуляції та теплорозсіювання у грунті.

Температура грунту - дуже динамічна величина. Рівновага між температурою атмосфери і 0-5 см шару ґрунту встановлюється протягом декількох хвилин. Тепловий і водний режими тісно взаємопов'язані. Переходи води з однієї фази в іншу залежать від теплового режиму. Добова динаміка температури різко виражена у перших півметра. Вдень тепловий потік напрямлений зверху вниз; вночі - знизу наверх. Максимум температури спостерігається на поверхні вдень, біля 13 год., мінімум - перед сходом сонця. З глибиною амплітуда коливань температури знижується і добова динаміка на глибині 50 см практично повністю затухає. На добовий режим ґрунтів суттєво впливають клімат і погодні умови місцевості, вологість ґрунтів, їх гранулометричний склад, стан поверхні, кількість органічної речовини, забарвлення, рельєф, наявність снігового покриву тощо. Наприклад, рослинний покрив, важкий грансклад зменшують добові амплітуди коливань температури.

Річний режим температури грунтів має велику амплітуду коливань і виражений на більшу глибину, ніж добовий. Зона активної дії сезонної динаміки обмежена 3-4 метровою товщею.

Тепер прийнята систематика теплових режимів ґрунтів В.Н.Дімо.

1. Мерзлотні режими типові для грунтів із багаторічною мерзлотою. Середньорічна температура грунтів від'ємна. Температура найтеплішого місяця на глибині 0,2 м не перевищує 20°С (ґрунти Євразійської полярної та Східносибірської мерзлотно-тайгової областей).

Класи Групи:

• Промерзаючі

• Мерзлотні

• Тривало-сезонно-промерзаючі

• Сезонно-промерзаючі

• Непромерзаючі

• Непромерзаючі охолоджувані

• Непромерзаючі теплі

• Непромерзаючі жаркі

2. Тривало-сезонно-промерзаючі: до п'яти місяців переважає позитивна середньорічна температура профілю. Температура найтеплішого місяця на глибині 0,2 м - від 0 до 25°С. Глибина промерзання більше їм, але вона не змикається з вічною мерзлотою.

3. Сезонно-промерза ючі ґрунти мають позитивну середньорічну температуру. Термін промерзання не більше 2-х місяців. Підстилаючі породи немерзлі. Температура найтеплішого місяця на глибині 0,2 м - 20-30°С (чорноземи, сірі лісові, каштанові ґрунти).

4. Непромерзаючі грунти мають протягом року позитивні се-редньорічні температури профілю, включаючи температури найхолоднішого місяця (бурі лісові, субтропічні, тропічні грунти).

Суттєві зміни в характері теплового режиму грунтів вносить їх обробіток, а також агромеліоративні заходи (снігозатримання, гребнювання, дренаж, зрошення). Тепловий режим має значний вплив на ґрунтоутворення (визначає інтенсивність процесів у ґрунтах, життєдіяльність мікроорганізмів, продуктивність рослин).

Тепловий режим грунту

Тепловий режим ґрунту, який являє собою сукупність явищ надходження, переносу, акумуляції і віддачі тепла, належить до важливих екологічних факторів. Разом з водним режимом він визначає динаміку ґрунтоутворювальних процесів, інтенсивності хімічних, фізико-хімічних, біохімічних і біологічних процесів.

Температура ґрунту залежить від температури повітря та від характеру самого ґрунту. Головним джерелом тепла є сонячна енергія. Незначна кількість тепла надходить до ґрунту із глибинних шарів Землі, а також утворюється внаслідок розкладу органічних речовин (перегною, рослинних решток, побутових міських відходів).

Завдяки власній теплопровідності температурний режим ґрунту характеризується значною стабільністю. До теплових властивостей ґрунту належать: теплопоглинальна здатність, теплоємність і теплопровідність.

Теплопоглинальна здатність ґрунту характеризує його можливості поглинати і відбивати сонячну енергію. Цей показник називають альбедо, тобто кількість короткохвильової сонячної радіації, відбитої поверхнею ґрунту, що виражається у відсотках загальної сонячної радіації, яка досягає поверхні Землі. Наприклад, альбедо чорнозему становить 8-14%, сірозему – 10-25, глини – 16-23, піску – 34-40, пшениці – 10-25, трави зеленої – 26, трави висохлої – 19, бадилля картоплі – 19%. Отже, темні, багаті на гумус чорноземи поглинають більше сонячної радіації, ніж сіроземи.

Важливою особливістю ґрунтів є їх теплоємність (тобто здатність поглинати тепло), яка характеризується кількістю тепла в калоріях, необхідних для нагрівання одиниці маси 1 г, або об'єму 1 см куб на 1°С. Розрізняють масову (або питому) і об'ємну теплоємність ґрунтів. Наприклад, для піску кварцового вагова теплоємність становить 0,16, а об'ємна – 0,517, для глини – відповідно 0,233 і 0,577, для торфу – 0,477 і 0,611, для води – 1,00 і 1,00.

Оскільки вода має більшу теплоємність, ніж компоненти ґрунту, то для підвищення температури вологого ґрунту потрібно більше сонячної енергії, ніж для сухого. Тому сухі піщані і супіщані ґрунти швидше нагріваються і швидше охолоджуються. Глинисті ґрунти, які відрізняються більшою теплоємністю, у вологому стані навесні повільніше нагріваються, а восени довше тримають тепло.

Ґрунти здатні проводити тепло, тобто характеризуються теплопровідністю, яка вимірюється кількістю тепла в калоріях, що проходить в 1 с через 1 см кв шару ґрунту завтовшки 1 см. У ґрунтах тепло проходить через різні структури – мінеральну і органічну фазу, повітря і воду, однак кожна з цих структур відрізняється своєю теплопровідністю. Наприклад, для кварцу вона становить 0,0024, для торфу – 0,00027, для води – 0,00136, а для повітря всього 0,00006. У середньому теплопровідність мінеральної частини в 100 разів більша, ніж повітря, а води – в 28 разів. Тому чим вологіший ґрунт, тим більша його теплопровідність, а чим він пухкіший, тим тепліший.

Як бачимо, основним показником теплового режиму є температура ґрунту, яка визначається надходженням сонячної енергії і тепловими властивостями самого ґрунту. Крім клімату і властивостей ґрунту вона залежить від рельєфу (долина і плакор, південний чи північний схил), рослинного і снігового покриву, механічного складу і забарвлення. Для температури ґрунту характерна добова і річна періодичність. Максимальна температура поверхні ґрунту спостерігається близько 13 год, мінімальна – перед сходом сонця. Вдень поверхня ґрунту нагрівається, а її температура з глибиною зменшується; вночі спостерігаємо зворотний процес: різке охолодження, яке з глибиною зменшується. В річному ході температури вирізняються два періоди: літній (нагрівальний) з потоком тепла від верхніх шарів до нижніх і зимовий (охолоджуючий) з потоком тепла від нижніх до верхніх шарів.

Влітку температура ґрунту нижча, ніж повітря, зимою – вища. Денні коливання температури повітря проявляються на глибині їм, але вони там незначні. В Середній Європі добові коливання на глибині 15 см навіть в найспекотніший місяць літа не перевищують 6°С, а на глибині 30 см – 2°С.

Стабільний температурний режим надзвичайно важливий для мешканців ґрунту, тому що сильні його коливання, як правило, для них є несприятливими. Температурні особливості різних горизонтів ґрунту примушують ґрунтових тварин переміщатись з одного горизонту в інший, створюючи для них небезпечні умови. Наприклад, личинки мармурового хруща зиму проводять на глибині близько 50 см, а навесні, в міру підвищення температури, піднімаються все вище і вище і в кінці квітня концентруються на глибині 10 см. Тут личинки проводять літо, чим користуються лисиці, їжаки, борсуки, які полюють на них, поїдаючи їх у величезній кількості.

Давнє уявлення, що мікроклімат – це лише властивості приземного шару повітря, а зона існування коріння є галуззю ґрунтознавства, не сприяло зародженню у біологів думки про можливість різної пристосованості надземних і підземних органів рослин до температури. Ближче усіх до цієї комплексної проблеми підійшов С.І.Радченко, який розробив еколого-фізіологічні основи вчення про температурні (горизонтальні і вертикальні) градієнти середовища і рослини.

Вивчення температурних градієнтів насаджень м. Львова у чотирьох еколого-фітоценотичних поясах міста (приміський ліс – І ЕФП, парк – II ЕФП, сквер – III ЕФП, вуличні насадження – IV ЕФП) свідчить, що їх зміна протягом встановленого періоду відбувалася відповідно до зміни температури повітря (табл. 3.6).

Однак якщо в умовах приміського лісу (І ЕФП) зміни відбуваються плавно в межах від'ємного знака (температура ґрунту нижча температури повітря), то останній у вуличних насадженнях на початку літа різко піднімається, переходячи в позитивний (температура ґрунту вища за температуру повітря), а все літо і до початку осені не опускається до від'ємного знака. Слід зазначити, що на глибині 20 см і понад І-III ЕФП від'ємний градієнт більший на 0,4-1,ГС, а в IV ЕФП та під кронами вуличних насаджень на цій глибині він стає від'ємним (2,5-3°С), що, згідно з твердженням С.І.Радченка, недостатньо для нормального перебігу фізіологічних процесів. Перегрів верхніх шарів ґрунту скверів і вуличних насаджень (III і IV ЕФП) веде до ксерофілізації і алкалізації ґрунтового середовища. Виявляється він у ході метаболічних процесів, веде до скорочення на 20-30 днів вегетації деревних і чагарникових порід і передчасного опадання листя.

Види ґрунтової родючості

У підручниках та наукових працях із землеробства, ґрунтознавства та агрохімії зустрічаємо різні формулювання понять категорій, видів, груп ґрунтової родючості: природна, первинна, актуальна, потенційна, штучна, культурна, відносна, порівнювальна, дійсна, абсолютна, ефективна, економічна. Деякі поняття ототожнюються: родючість природна або потенційна; відносна або порівняльна; ефективна або економічна.

У зв'язку з тим, що родючість ґрунту утворюється під дією природних i соціально-економічних факторів, вона належить до розряду природних i економічних категорій. О.М. Грінченко (1984) вважав за необхідне виділити i використовувати у господарській діяльності три категорії ґрунтової родючості:природну, ефективну і економічну.

Природна родючість ґрунту. Ґрунт як природно-iсторичне тіло володіє визначеною родючістю, яка називається “природною родючістю”. Вона є результатом розвитку ґрунтоутворюючих процесів, які призвели до утворення даного ґрунту як природного тіла, до якого не доторкалась рука людини. Вона притаманна лише цілинним землям. Характеризується комплексом взаємозв'язаних механічних, фізичних, хімічних, фізико-хімічних i біологічних властивостей, які обумовлюють життєдіяльність рослинних організмів. Водночас, рослинність i мікроорганізми також діють на зміну i напрямок ґрунтових процесів, а, отже, i на родючість ґрунту.

Ефективна родючість ґрунту . Як тільки людина починає використовувати ґрунт (землю) з господарською метою, він стає засобом виробництва. Людина господарською діяльністю (обробітком та іншими технологічними процесами) впливає на розвиток i зміну родючості ґрунту; його родючість проявляється у величині врожаю культурних рослин. Цю категорію виділяють як ефективну родючість. Її рівень залежить не тільки від природної родючості ґрунту, але й більше від процесу i характеру сільськогосподарського використання та культури землеробства. Застосування обробітку, добрив, меліоративних заходів проявляється i на напрямку ґрунтоутворення: змінюється природна родючість, створюється її штучний ступінь. Але це не нова категорія родючості, а та сама природна родючість, яка за допомогою штучних заходів набуває більш високого ступеня розвитку. Штучний ступінь родючості i природна родючість зв'язані між собою i впливають на врожайність. Ефективна родючість та її новий штучний ступінь тісно зв'язані з розвитком соціально-економічних умов.

Взаємозв'язок урожаю та факторів,

що його визначають (В.Д.Муха)

Рівень ефективної родючості ґрунту , що встановлюється за рівнем урожаю вирощуваних сільськогосподарських культур, залежить не тільки від ґрунту, але й від метеорологічних умов, біологічних особливостей рослин, дії людини. Взаємозв'язок факторів, що визначають урожайність вирощуваних рослин, а, відповідно, і рівень ефективної родючості грунту показаний на рисунку.

Рівень ефективної родючості визначають:

• поживний, водно-повітряний, тепловий режими ґрунту, вміст фізіологічно-активних речовин, реакція ґрунтового розчину, наявність у ґрунті фітотоксичних сполук тощо;

• метеорологічні умови вегетації рослин (сонячна радіація, кількість та розподіл атмосферних опадів, температурні умови, відносна вологість повітря, вміст у ньому СО2 , тривалість вегетаційного періоду);

• рослина: сорт, репродукція, якість насіннєвого матеріалу і ін. ;

• фітосанітарні умови: бур'яни, шкідники та хвороби культурних рослин;

• антропогенна дія: обробіток ґрунту, технологія вирощування рослин, сівозміни, система добрив, меліоративні заходи, заходи захисту рослин тощо.

Комплекс взаємопов'язаних і взаємообумовлених властивостей, що визначає природну родючість має певні відмінності на різних типах ґрунтів. Конституційні властивості ґрунтів (хімічний, мінералогічний, гранулометричний склад, щільність твердої фази і ін.) практично не піддаються суттєвим змінам у порівняно короткі проміжки часу, тоді як динамічно-функціональні (фізико-хімічні, агрохімічні, біологічні і ін.) досить мінливі під впливом антропогенного фактору. У зв'язку з цим вони здійснюють неоднаковий вплив на формування урожаю на різних ґрунтах. Наприклад, агрохімічний фактор у Поліссі за умови оптимального поєднання з іншими блоками системи землеробства забезпечує 50-70% приросту врожаїв (Г.А.Мазур, 2002). Тому рівень ефективної родючості може бути практично однаковим на різних ґрунтах за різного рівня потенційної родючості.

Зіставлення даних про спрямованість та інтенсивність зміни показників природної та ефективної родючості дозволяє прогнозувати характер розвитку ґрунтової родючості й визначати необхідні заходи антропогенної дії. Звідси випливає необхідність виділення категорії економічної родючості ґрунту.

Економічна родючість ґрунту. В підручниках i працях деяких учених економічна родючість як категорія не виділяється, вона ототожнюється з поняттям “ефективна родючість”. Це поняття “економічна родючість” доцільно виділяти як окрему категорію ґрунтової родючості, адже в суспільному виробництві ґрунт виступає предметом i знаряддям праці. В процесі застосування праці, знарядь i знань, при правильному ставленні до ґрунту він поліпшується; при цьому змінюється природна i підвищується ефективна родючість, перетворюючись в економічну, яка реалізується увизначеній кількості споживчих вартостей.

Список використаної літератури:

Мякишев І. Проблеми українського ґрунтознавства. – Чернівці, 2001.

Екологічна енциклопедія. – Кишинів, 1996.

Екологічний енциклопедичний словник / Під заг. ред. І.І.Дедю. – Кишинів,

1990.

Энциклопедический словарь юного земледельца. – М., 1988.

Відповіді на питання для самоконтролю: