39. Біблія або окремі книги Старого і Нового Завіту нині перекладені 2527-ма мовами. Таким чином, Біблія залишається книгою, яку найбільше перекладають у всі часи і у всіх народах.

Лише минулого року здійснено 19 нових перекладів. Наразі весь текст Біблії доступний читачам 469-ма мовами, Новий Заповіт перекладений більш, ніж 1230-ма мовами. Окремі книги Біблії опубліковані 827-ма мовами.

Більшість перекладів надруковані в країнах Азії і Тихоокеанського регіону, де, відповідно до інформації міжнародної асоціації Об'єднані Біблійні товариства, Біблія перекладена 1063-ма мовами. Другу сходинку за кількістю перекладів Біблії (739) посідає Африканський континент. Далі слідують Північна і Південна Америка – загалом 512 перекладів.

У Європі та на Близькому Сході здійснено 210 перекладів Біблії. Є переклади і штучними мовами: лише мовою есперанто зареєстровано три версії перекладу Біблії.

Серед нових повних перекладів Біблії - переклад чуваською мовою.

У міжнародній асоціації «Об'єднані Біблійні товариства» нараховується 146 національних біблійних товариств - християнських позаконфесійних організацій. Метою їх діяльності є переклад Біблії і окремих книг Старого і Нового Завіту мовами народів світу, а також видання і подальше поширення цієї літератури.

Історія цього руху сягає перших десятиліть XIX століття, коли в різних країнах світу утворилося декілька національних біблійних товариств. Першими були утворені Британське і Іноземне Біблійне товариства (1804 р.), потім були засновані Ірландське (1806), Фінляндське (1812), Російське (1813), Данське (1814), Нідерландське (1814), Шведське (1815), Польське (1816), Американське (1816), Норвезьке (1816), Французьке (1818). Згодом Біблійні товариства почали з'являтися і в інших країнах.

Більшість діючих в світі національних біблійних товариств зареєстровані 9 травня 1946 року.

34. Соціолінгві́стика — соціальна лінгвістика — наукова дисципліна, що розвивається на перетині мовознавства, соціології, соціальної психології та етнології. Вивчає комплекс питань, пов'язаних із суспільною природою мови, її громадськими функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову та роль, котру відіграє мова в житті суспільства. Найважливішими проблемами, що ними займається соціолінгвістика, є соціальна диференціація мови, мова і нація, мовна ситуація, взаємодія мови й культури, двомовність і багатомовність, мова і суспільство, мовне планування, мовна політика тощо.

Увесь комплекс соціолінгвістичних проблем у загальному вигляді можна звести до таких питань: 1) як соціальний чинник впливає на функціонування мов; 2) як він відображається в мовній структурі; 3) як мови взаємодіють.

Традиційно в соціолінгвістиці виділяли три розділи: психолінгвістику, етнолінгвістику й інтерлінгвістику. На сучасному етапі розвитку мовознавства намітилась тенденція до виокремлення цих розділів у самостійні науки.

Соціолінгвістика розглядає такі поняття, як мовна ситуація і мовна політика.

35. Особое место в римском языкознании занимает крупнейший учёный Марк Теренций Варрон (116-27 гг. до н.э.). Ему принадлежат трактаты "О латинском языке", "О латинской речи", "О сходстве слов", "О пользе речи", "О происхождении латинского языка", "О древности букв", грамматический том девятитомного энциклопедического труда "Наука", лингвистические вкрапления в труды по литературе, истории, философии и даже по сельскому хозяйству. В своём главном лингвистическом труде - трактате "О латинском языке" он выражает убеждение в "трёхчастном" строении речи и необходимости её последовательного описания в трёх науках - этимологии, морфологии и синтаксисе. Изложению основ этих наук и посвящён трактат. Варрон опирается в своих этимологических исканиях на взгляды стоиков ("природная" связь слова с предметом). Он различает четыре класса вещей и четыре класса слов, подлежащих анализу. Отмечаются изменения в составе лексики, в их звуковой оболочке и в их значениях, наличие заимствований и частые ошибки создателей слов как факторы, затрудняющие этимологический анализ. Этим мотивируются предостережения Варрона в адрес любителей этимологических фантазий. В этимологических целях он привлекает и диалектный материал. Морфологические явления описываются с позиций участника дискуссии между аномалистами и аналогистами. Склонение (declinatio) понимается как единство словоизменения и словообразования. Варрон убеждён в необходимости и "полезности" склонения для любого языка. Он различает склонение естественное (словоизменение), опирающееся на "общее согласие" и на закон аналогии, и произвольное (словообразование), где преобладает воля отдельных людей и царит аномалия. Впервые выделяются исходная форма имени (именительный падеж) и исходная форма глагола (первое лицо единственного числа настоящего времени в изъявительном наклонении действительного залога). Различаются слова склоняемые (изменяемые) и несклоняемые (неизменяемые). С опорой на морфологические признаки выделяются четыре части речи: имена, глаголы, причастия, наречия. Варрон делает тонкие замечания в адрес аномалистов по поводу соотношения грамматического рода и биологического пола, числа грамматического и числа предметов. Он доказывает наличие в латинском языке отложительного падежа (ablativus) и устанавливает роль его показателя в определении типа склонения существительных и прилагательных. Подчёркивается возможность определить тип спряжения глагола по окончанию второго лица единственного числа настоящего времени. Варрон настаивает на необходимости исправления аномалий в словоизменении при их санкционировании в области словообразования.

32. Семіóтика, або семіолóгія (від грец. σημειωτικός — такий, що має ознаки від грец. σημεῖον — знак, ознака, грец. σῆμα — знак) — наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури, системи міфів, ритуалів), природі (комунікація у тваринному світі) або в самій людині (зорове та слухове сприйняття тощо). Іншими словами, семіотика — це теорія знаків та знакових систем.

Основи цієї науки були закладені ще представниками античної та середньовічної філософської думки. Основні принципи семіотики у XIX ст. сформулював американськийфілософ Чарльз Сандерс Пірс. У ХХ ст. семіотика набула лінгвістичного ухилу під впливом ідей лінгвістів Фердинанда де Соссюра та Луї Єльмслева, та філософського ухилу під впливом ідей американського філософа Чарльза Морріса.

Виділяються три розділи семіотики:

• синтактика (або синтаксис, від грец. syntaxis — побудова, порядок) — вивчає закономірності побудови знакових систем безвідносно до їх інтерпретації, тобто співвідношення знаків один з одним;

• семантика (від грец. semantikos — те, що позначає) — вивчає відношення між знаком та його смислом;

• прагматика (давньогрец. pragmatos — дія) — вивчає відношення знаків з їх відправниками, одержувачами та контекстом знакової діяльності.

У сучасній науці виділяють декілька напрямів семіотичних досліджень.

Перший напрямок — біологічна семіотика, або біосеміотика. Цей напрямок займається вивченням систем сигналізації (комунікації) тварин, включаючи нижчих тварин та комах, тобто досліджує системи, засновані на природних знаках, або знаках, так чи інакше важливих для існування самого організму, тобто біологічно суттєвих (біологічно релевантних). (Ч. Хоккетт, США; М. І. Жинкін, СРСР).

Другий напрямок — етносеміотика. Це найбільш широкий напрямок, який містить декілька течій, одна з яких орієнтується на антропологію та етнографію, тобто вивчення переважно примітивних спільнот (Е. Холл, США; Клод Леві-Строс, Франція); друга течія — на соціальну психологію та інженерну психологію, тобто вивчення високорозвинених спільнот (Ж. Маторе, Франція; А. Чапаніс та ін., США); третя течія — на історію філософії та літератури (Р. Барт, М. Фуко та ін., Франція).

Третій напрямок — лінгвосеміотика — орієнтується на вивчення природної мови з її стилістикою. Крім того, лінгвосеміотика досліджує інші суміжні знакові системи, які:

• функціонують паралельно с мовою (наприклад, жести та міміка, що супроводжують мову);

• компенсують мову (наприклад, виразна, стилістична інтонація; типографські шрифти);

• видозмінюють її функції та її знаковий характер (наприклад, художня мова).

В останні роки у зв'язку із бурхливим розвитком моделювання природної мови і появою різних типів штучних мов (інформаційних, інформаційно-логічних, мов програмуваннятощо) розширився і об'єкт лінгвосеміотики.

Четвертий напрямок — абстрактна семіотика — вивчає лише найбільш загальні властивості та відношення, що характеризують знакові системи, незалежно від їх матеріального втілення (Р. Карнап за рубежем; В. Б. Бірюков, Д. П. Горський, А. А. Зинов'єв, В. В. Мартинов та ін., СРСР). В рамках цього напрямку створюється найбільш абстрактна, логіко-математична теорія знакових систем.

Семіотика — наука про загальні властивості знаків і знакових систем — спирається на багато ідей і резуль­татів мовознавства, а мовознавству дає нові погляди на мову й методи її дослідження. Вона вивчає мову в одно­му ряду з іншими знаковими системами (математич­ними знаками, різних видів сигналами, жестами, мімі­кою, музикою, живописом тощо). Аспект бачення й осмислення мови в семіотиці відмінний від лінгвістич­ного. Лінгвістика розглядає мову в різноманітних ас­пектах, а семіотика вивчає тільки загальні властивості знаків.

Мовознавство, або лінгвістика, — наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників.

Отже, предметом мовознавства є мова як притаман­ний тільки людині засіб спілкування й окремі конк­ретні мови в їх реальному функціонуванні, у статиці й динаміці, в їх теперішньому й минулому, в усіх їх вза­ємозв'язках та взаємодії з іншими соціальними фено­менами (суспільством, свідомістю, культурою тощо). Проблеми сутності мови, її функцій, структури і розви­тку є дуже важливими, оскільки мова є необхідною умо­вою мислення, існування й поступу суспільства. Через пізнання мови пролягає шлях до пізнання людини.