44) Плоскогірний тип рельєфу

Плоскогорный тип рельефа. Он формируется в условиях столовой (горизонтальной или близкой к ней) структуры при наличии стойких (бронирующих) пластов (Ставропольская возвышенность). Морфологический облик этого типа рельефа был охарактеризован выше. При наличии в прорезаемых реками толщах осадочных пород серии стойких пластов, разделенных более податливыми, возникает пластово-ступенчатый рельеф колорадского типа. В условиях тектонического покоя и длительного воздействия эрозионно-денудационных процессов плоскогорный рельеф может превратиться в рельеф островных столово-останцовых возвышенностей (см. рис. 3, приложение 4), а при разрушении бронирующего пласта – в рельеф островных округловершинных останцовых холмов.

72) Бе́рег — прикордонна межа суходолу і водного простору чи водостоку. Межа суші з водоймищем (океан, море, озеро, водосховище) або з водотоком (річка, струмок, тимчасовий потік). Звичайно це смуга в зоні водної дії на сушу. Межі морського берега визначаються найбільшим проникненням хвиль при штормах або при припливах і по лінії (ізобати) припинення підводної дії хвиль на береговий схил.Форми берегів і швидкості їх видозміни залежать від таких факторів:тектонічних рухів земної кори;вікових коливань рівня морів і водотоков;пріпливно-отливних дій води;швидкості розмиву або, навпаки, накопичення (акумуляція) річкових наносів в річищах річок або в їх гирлах у водоймищ;дії рослин і тварин, наприклад розвитку коралів, чагарників мангрів, очеретяних, бобрових дамб і т. п.;виробничої діяльності людини, зміцнюючих або таких, що руйнують природний берег.

Хвилі виконують руйнівну і творчу роботу. В одних місцях вони з силою б’ють об берег, руйнуючи гірські породи, якими він складений. На берегах Чорного моря сила удару хвилі може сягати 25 т на 1 м2. Не всяка споруда витримає такий натиск. При цьому вода здіймається вгору на висоту до 60 м. Під час шторму хвилі здатні переміщувати каміння вагою у кілька тонн. Щоб захистити береги і портові споруди від руйнування, будують спеціальні хвилеломи із залізобетонних плит. Творча робота хвиль – відкладання подрібнених частинок і створення піщаних та галькових пляжів. Крім того, хвилі перемішують воду, сприяють збагаченню її киснем і теплом. Це сприяє життєдіяльності організмів в Океані.

73) Підводні вали і берегові бари

характерні форми рельєфу прибійної зони мілких берегів, що формуються в прибережній частині підводного берегового схилу. Морфологічно – це більш або менш асиметричні піщані пасма (з дещо крутим схилом, оберненим у бік берега), висотою від 0,5-2,0-4,0 м, шириною до 100 м і протяжністю від декількох сотень метрів до перших десятків кілометрів. Переважно вони простежуються у вигляді цілих серій, що налічують від двох-трьох до десятків валів, які простягаються паралельно до берега та один до одного. Утворюються вали за часткового руйнування хвилі, тобто на глибинах, близьких до подвійної висоти хвилі (z = 2h) на пологих схилах (рис. 5.8). На формування донних акумулятивних форм рельєфу значно впливають форми рельєфу дна моря і підводного схилу. Нерідко підводні акумулятивні форми рельєфу формуються ніби в пастці між підводним пасмом моноклінально залягаючих порід і берегом. Дуже часто підводна акумулятивна форма у вигляді піщаного пасма чи валу за простяганням поступово переходить у пасмо, утворене корінними породами.Найближчий до берега вал характеризується найбільшою динамічністю та має явну тенденцію до переміщення у бік берега. Після сильних штормів і післяштормового згону цей вал нерідко зникає чи приєднується до берега, перетворюючись у береговий вал. Таке приєднання колишнього берегового валу може відбутися за досить короткий час – літній період, як це було на Каспійському морі, коли приріст прибережної суші становив приблизно 20 м у вигляді валу. Фронтальне приєднання першого валу до пляжу можна вважати свідченням того, що підводні вали – форми, які утворилися за поперечного переміщення наносів. Приєднання першого валу до пляжу може слугувати одним із шляхів утворення берегового валу. Оскільки підводні вали є значною перешкодою для хвиль, то вони сприяють посиленню процесу рефракції води в береговій зоні і швидкому розгортанню фронту хвилі по прямій до берега. Підводні вали, як форми акумулятивні, створені за поперечного переміщення наносів, є трасами для вздовжберегового переміщення донного піщаного матеріалу, що спричинене хвильовими течіями. Найбільші швидкості переміщення завислого піщаного матеріалу вздовж берега спостерігаються на гребені першого з боку моря підводного валу. Отже, коли будують захисні портові споруди, то рекомендують їх виносити за межі берегових валів, щоб значною мірою вплинути на скорочення занесення піщаним матеріалом акваторії порту. Для побудови значної кількості підводних валів необхідна велика кількість донних наносів. У зв’язку з цим підводні вали можна розглядати як своєрідні індикатори структури потоків наносів, якщо ці форми рельєфу розвинуті у межах берегів, де такі потоки існують. Зменшення кількості валів за простяганням потоку або їхнє цілковите зникнення свідчать про зменшення потужності або про дефіцит потоку наносів. Помічено також, що на таких ділянках проявляються значні відмінності у крупності матеріалу на валах і в міжвалових улоговинах: в улоговинах з’являється крупний матеріал, а на деяких ділянках навіть оголюються корінні породи, що засвідчує повну мобілізацію матеріалу на побудову валів. По краях вільних акумулятивних форм переважно зростає похил підводного схилу і підводні вали зникають. Найбільшу різноманітність вони мають на широких мілководдях за масового осідання намулів із потоку. Окрім того, формуванню серії багаточисельних валів сприяють вздовжберегові течії, найбільші швидкості яких приурочені до улоговин між валами. Береговими барами називають дуже великі берегові акумулятивні форми, що мають відносну висоту (від підводного підніжжя) до 10-15 м, протяжністю в декілька десятків кілометрів і шириною від декількох сотень метрів до декількох кілометрів. Вони орієнтовані переважно паралельно з загальним (генеральним) напрямом берега і відокремлені від моря прибережними мілководними акваторіями (нерідко з досить порізаною внутрішньою береговою лінією), що називають лагунами. Берегові бари – великі акумулятивні форми рельєфу у вигляді пересипу чи акумулятивних островів незначної ширини. Бари, що формуються на значній віддалі від берега, можуть мати кільцеподібну форму. Формуються бари із донного матеріалу.

Іноді берегові бари приєднуються в одній або декількох точках до виступів суші, іноді – це ланцюги акумулятивних островів, або ж є підводними формами рельєфу, які не піднімаються над рівнем моря, проте мають тенденцію перетворюватися в надводні утворення. Суттєвою особливістю берегового бара виявляється те, що він складений матеріалом донного походження – черепашником, черепашниковим піском, оолітовими пісками або пухкими відкладами іншого генезису, що вистеляють дно моря безпосередньо перед баром. Ця властивість барів прямо вказує на те, що вони зобов’язані своїм походженням процесам поперечного переміщення наносів. Берегові бари – найпоширеніші акумулятивні форми. За підрахунками О. Виноградова, загальна протяжність берегів, облямованих барами, становить 9% всієї берегової лінії Світового океану. Це Атлантичне узбережжя США, значна частина берегів Мексиканської затоки, узбережжя Південної Бразилії та Уругваю, північний берег Гвінейської затоки, узбережжя Нідерландів і ФРН, значна частина узбережжя Великої Австралійської затоки, більша частина берегів Сахаліну, західний берег Камчатки, частина узбережжя Чукотки тощо. Таке значне поширення барів змушує думати, що і причина утворення барів є досить загальною – планетарною. Щодо походження барів існує чимало гіпотез. Передусім В.П. Зенкович питання щодо їхнього утворення уподібнював з підводними валами, проте цю ідею автор згодом відкинув. Припускають також, що бари слугують пасмами дюн, що в процесі трансгресії моря були затоплені і перетворились у пересипи. В окремих випадках такий шлях утворення лагунного берега з пересипом, що морфологічно подібний до берегового бара, є можливим (наприклад, Віслинська коса, коса Кюршу-Нерія на Балтиці). Береговий бар налічує три стадії розвитку – підводну, острівну і берегову. Відповідно, утворюються форми рельєфу, що також відповідають трьом стадіям: підводний бар, острівний бар і береговий бар (рис. 5.9). Утворення підводного бара здійснюється цілковито хвильовими рухами придонних форм, а у формуванні острівного та берегового бара бере участь також прибійний потік.