Менеджмент

Тема 2. Виникнення і розвиток менеджменту

Самостійна робота № 2 (2 год.)

Історія розвитку менеджменту

План:

1.Передумови виникнення науки управління організацією.

2.Етапи розвитку менеджменту. Наукові школи менеджменту, їх внесок у формування науки про менеджмент.

3.Розвиток управлінської думки в Україні.

1. Наука про менеджмент виникла на початку ХХ ст. і динамічно розвивається. Але, необхідність в управлінській діяльності виникла ще на перших етапах становлення людського суспільства. Так, первісні люди змушені були певним чином будувати свою діяльність, оскільки у процесі полювання, пошуку їжі виникла потреба у створенні груп мисливців, збирачів плодів і призначенні керівників цих груп. Почали з’являтися перші лідери (вожді), виникла потреба в здійсненні управлінських функцій (наприклад, розроблення плану полювання, розташування мисливців під час полювання та ін.). Але ця управлінська діяльність здійснювалася не послідовно, не продумано, не бралися до уваги закономірності, досвід, тому не можна стверджувати, що наука про менеджмент зародилася у первісні часи.

Взагалі, вперше проблему управління почали розв’язувати стародавні єгиптяни. Саме вони ще 6 тисяч років тому дійшли висновку щодо необхідності цілеспрямованої діяльності людей, її планування та контролю за результатами.

Певний внесок до теорії управління було зроблено і в епоху античності. Ще за 400 років до н.е. принцип універсальності управління сформулював Сократ, а Ксенофонт в той же час визнав управління як особливий вид мистецтва. В 900р. Аль-Фарабі, один з найвизначніших учених Сходу, сформулював систему вимог до керівника. У Європі цією проблемою (визначення якостей керівника), однак значно пізніше (в 1525р.), займався італієць Нікколо Макіавеллі.

За рабовласницького ладу та феодалізму певних підходів та механізмів менеджменту все-таки не було створено, але певні елементи управління вже існували. Так, уже в далеку давнину були створені великі організації, які мали певну структуру і певні рівні управління.

Прикладом таких організацій може бути імперія Олександра Македонського (пізніше - Римська імперія), яка охоплювала величезні площі і об’єднувала мільйони людей від Азії до Європи. Римська імперія проіснувала сотні років. Римські легіони вирізнялися чіткою структурою управління, до складу якої входили генерали й офіцери, поділом армії на дивізії, що забезпечувало успіх бойових дій (325 лет до н.е.). Завойовані території віддавались під управління губернаторів, котрі підпорядковувались Риму, будувались дороги, встановлювались зв’язки.

Поняття «менеджмент», в близькому до сучасного розумінні, з’явилося лише на початку промислової революції в ХУІІІ - ХІХ ст., в Англії, а потім було розповсюджено по всьому світі. Своїм народженням менеджмент зобов’язаний зростанню в той час кількості великих підприємств з сотнями та тисячами робітників. Їх власники вже не могли кваліфіковано керувати одноосібно такою кількістю підлеглих і вимушені були наймати для цього спеціальних людей – менеджерів, професійних управлінців. В зв’язку з цим, в Англії були відзначені перші спроби організації виробничого процесу на підприємствах на наукових засадах. Однією з найбільш нагальних проблем тогочасного виробництва була проблема якості продукції. Однак, методи управління виробництвом ще перебували в той час у зачатковому стані, але необхідність їх створення і застосування вже була очевидною для багатьох промисловців.

Основною силою, яка пробудила інтерес до управління була промислова революція в Англії, але ідея того, що управління може внести суттєвий внесок в розвиток і успіх підприємств, вперше зародилася в Америці. Так, в 1881р., вперше у світі, в одному з коледжей США Джозеф Вартон розпочав викладання дисципліни «Менеджмент». Саме Америка стала країною сучасного управління. Це було пов’язано з тим, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. США була практично єдиною країною, де підприємницька діяльність людини не залежала від її походження, національності, релігії тощо. Мільйони емігрантів з Європи в пошуках кращої долі створили величезний ринок робочої сили, на якому працелюбна і здібна людина могла досягти значного успіху. Уряд Сполучених Штатів серйозно підтримував ідею освіти для всіх, хто її бажав здобути, оскільки саме освіта сприяла збільшенню чисельності людей, які були інтелектуально розвиненими і здатними працювати на різних ділянках бізнесу, включаючи управління. Сукупність цих та інших факторів стали основою розвитку менеджменту, початком визнання управління, як науки і самостійної галузі досліджень.

2. В історії менеджменту чітко окреслюється 6 основних етапів його розвитку:

1. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва.

2. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків.

3. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок .

4. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів в управлінні організацією.

5. Формування системних та ситуаційних підходів.

6. Комп’ютеризація управлінських процесів.

1 етап. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва. Характеризується підвищенням ефективності організації шляхом удосконалення виробничих процесів та операцій. Цей етап характеризується розвитком школи наукового управління, школи “фордизму”, класичної (адміністративної) школи управління.

Школа наукового управління (1885-1920рр.).

В її основі - роботи Фредеріка Тейлора (1856-1915), Френка Гілбрейта(1868-1924) і Лілії Гілбрейт (1878-1972) та ін.

Ф.Тейлор і подружжя Гілбрейт, які починали свою кар’єру робітниками, займалися спостереженнями, замірами і аналізом операцій ручної праці, нормуванням праці тощо. Завдяки концепції наукового управління менеджмент був ними визначений самостійною галуззю наукових досліджень. У працях “Управління фабрикою” (1903) та “Принципи наукового менеджменту” (1911) Ф.Тейлор розробив комплекс принципів і методів наукової організації праці.

На основі проведених досліджень прихильники школи наукового управління прийшли до висновку, що для ефективного управління організацією потрібно дотримуватися таких принципів наукового управління:

а) використання спостережень, замірів, логіки та аналізу для вдосконалення тих операцій, які виконуються вручну;

б) менеджмент, як наука повинен базуватися на передові наукові дослідження, точні науки;

в) відбір працівників, які найкраще підходять для виконання завдання і забезпечення їх навчання;

г) систематичне і правильне використання матеріального стимулювання для підвищення продуктивності праці;

д) забезпечення робітників необхідними ресурсами для виконання поставлених завдань.

Школа “фордизму” (1899 – 1945рр.). ЇЇ засновник Генрі Форд (1863-1947) розробив теорію, в основу якої поклав ідею потоково-масового виробництва, тобто конвейера. Систему управління, що ґрунтується на цій теорії, було названо “терором машини”. Г.Форд спершу працював менеджером Детройтської автомобільної компанії, а потім, ставши її власником, сформував механізми чіткого контролю і планування, ефективного мотивування, конвеєрного складання автомобілів, безперервних технологічних процесів, інноваційного розвитку.

Класична (адміністративна) школа управління (1920 – 1950 рр.). Головні її напрацювання стосуються ролі та функцій менеджерів. Започаткована ця школа Анрі Файолем (1841-1925), якого вважають “батьком” менеджменту. А.Файоль був керівником інституційного рівня управління, оскільки керував французькою вугільною компанією. А.Файоль поділив процес управління на 5 основних функцій: планування, організування, розпорядництво, координування та контролювання. На основі його розробок у 20-х роках ХХ ст. було сформульовано поняття “організаційна структура управління підприємством”.

А.Файоль сформулював 14 принципів менеджменту, деякі з них: розподіл праці; дисципліна; підпорядкування особистих інтересів загальним; винагорода персоналу; стабільність робочого місця; ініціатива; корпоративний дух та ін.

2 етап. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків.

Цей етап пов’язаний із визначенням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності. На цьому етапі сформувалися дві основні школи: людських стосунків та поведінських наук.

Школа людських стосунків (1930 – 1950 рр.).

Засновниками цієї школи є Мері-Паркер Фолліт (1868 - 1933) та Елтон Мейо (1880 - 1949). У цій школі головну увагу зосереджено на турботі про людину. Представники цієї школи рекомендували здійснювати управління людьми шляхом впливу безпосередніх керівників на підлеглих. Вони виходили з того, що уважне ставлення до людей значно підвищує продуктивність праці.

Школа поведінських наук (з 1950р. до сьогодення).

Сформувалася ця школа завдяки напрацюванням Дугласа Мак-Грегора (1906 - 1964), Фредеріка Грецберга, Ренсона Лайкерта та ін. Основу її становлять методи налагодження міжособистісних стосунків, підвищення ефективності людських ресурсів, формування колективів за психологічною сумісністю тощо. На відміну від школи людських стосунків представники цієї школи прагнули надати допомогу працівникові у розумінні власних можливостей і талантів. Основною метою цієї школи було підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок зростання активності кожного робітника.