Картофелеводстпід

У нашій країні картопля має велике значення. Його використовують як харчову, технічну та кормову культуру. Боольшое значення картоплі і як технічної культури. Він служить сировиною крохмалю паточной, декстріновой промисловості, йде на виробництво глюкози, спІрта та ін Картоплю широко використовують на кормові цілі. Особливо він цінний для свиней і молочної худоби. Тваринам згодовують бульби, бадилля та продукти промислової переробки картоплі. Картопля росте на різних грунтах, але найбільші врожаї забезпечує на добре Окультуренонних легких і середніх суглинках. Чим менше щільність грунту в зоні клубнеобразованія і краще постачання кореневої системи киснем повітря, тим вище урожай. Картопля для умов українського сільського господарства завжди вважався гарантійної культурою. Якщо результат озимих залежить від кількістьства опадів і відсутність заморозків наприкінці весни і початку літа в Киеве, ярових від кількості дощів і відсутності заморозків в серпні місяці, то урожай картоплі залежить від опадів в середині літа. Навіть для різко континентального клімату заморозки в середині літа нехарактерних, а рясні дощі в період зтретьої декади червня по другу декаду липня вельми вірогідні. Таким чином, навіть при самих несприятливих погодних умов урожай картоплі можна вважати гарантованим. Якщо додати, що картопля може використовуватись не тільки як чисто продовольчої культури, але й вигодовування худобаа в Киеве, в харчової та легкої промисловості, то ефективність його вирощування ставати безумовної. До цього слід додати порівняльну невибагливість картоплі, його незначну чутливість до продуктивності грунтів та хорошу реакцію на добрива В якості негативнихфакторів вирощування картоплі слід відзначити порівняно високу трудомісткість до 250 чол. год. на 1 га посадок. Висока трудомісткість обумовлює і низьку рентабельність виробництва картоплі. Ця обставина в Киеве, а також несприятливі тенденції в структурі харчування основної частини населенняпризвели до того, що в даний час виключно велика частина картоплі виробляється в особистих підсобних господарствах. В якості негативних факторів, що знижують врожайність і якісні характеристики картоплі, слід зазначити практично нульову механізацію процесів посадки, обработкі і збору врожаю, а також внесення добрив, майже повна відсутність селекційної роботи та порушення температурновлажностних режимів зберігання продукції.

Сукупність галузей народного господарства становить економіку країни. Усі галузі народного господарства розвиваються за економічними законами, що діють у суспільстві. Водночас сільське господарство має специфічні природні та соціально-економічні особливості, які вирізняють його з-поміж інших галузей народного господарства і зумовлюють специфіку дії об'єктивних економічних законів. 1. Сільське господарство розвивається на основі різних форм власності і видів господарювання. У 2006 р. в сільському господарстві України функціонувало 57858 підприємств. За організаційно-правовими формами господарювання ці підприємства поділяються так: кількість господарських товариств становила 7545, або 13,1%, приватних підприємств - 4112, або 7,1 %, виробничих кооперативів - 1373, або 2,4%, фермерських господарств - 42932, або 74,2%, державних підприємств - 371, або 0,6%, підприємств інших форм господарювання - 1525, або 2,6% загальної кількості підприємств. Рівень господарювання і характер економічної відокремленості цих господарств визначають специфічні особливості їхніх взаємовідносин з державою і певні відмінності у способах використання механізму дії економічних законів. 2. На відміну від інших галузей матеріального виробництва земля в сільському господарстві є головним і незамінним засобом виробництва. При правильному використанні в процесі сільськогосподарського виробництва властивості землі не тільки зберігаються, а й постійно поліпшуються. Ця особливість землі як засобу виробництва є основою раціональних систем землеробства. 3. Економічний процес відтворення в сільському господарстві тісно пов'язаний і незмінно переплітається з природним процесом, оскільки розвиток і відтворення рослин і тварин (а вони є засобами виробництва) відбуваються за біологічними законами. Для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва потрібно враховувати дію не тільки економічних законів, а й законів природи, зокрема біологічні особливості відтворення рослин і тварин у різних зонах країни. Ця особливість сільського господарства зумовлює специфіку технології виробництва сільськогосподарської продукції. 4. Значна різниця між періодом виробництва і робочим періодом сільськогосподарського виробництва спричинює його сезонний характер. Період виробництва визначається часом перебування продукту у виробництві, а робочий період - лише часом, протягом якого продукт піддається дії праці. Отже, період виробництва включає час безпосередньої дії праці людини, а також час, коли він здійснюється на основі росту і розвитку живих організмів і не потребує трудових затрат. Сезонний характер сільськогосподарського виробництва зумовлює нерівномірність використання робочої сили, машин і знарядь, одержання продукції та надходження коштів від її реалізації. 5. Сільськогосподарське виробництво просторово розосереджене, що спричинює великі обсяги внутрішньогосподарських перевезень вантажів (зерна, кормів, добрив, пального тощо), а також витрат енергетичних ресурсів і засобів виробництва. 6. На відміну від промисловості, частина одержаної продукції використовується в подальшому виробничому процесі як засіб виробництва. Це насіння, корми, молодняк тварин та інша продукція, частка якої становить понад 20% валової продукції сільського господарства. Тому збільшення обсягів сільськогосподарської продукції залежить не тільки від ефективності промислових засобів виробництва, а й від продуктивності засобів, відтворених у галузі. Оскільки сільськогосподарська продукція не може бути повністю товарною, господарствам необхідно мати спеціалізовані приміщення і сховища для зберігання виробничих запасів. 7. Природні умови є надзвичайно важливим чинником виробництва, великою мірою зумовлюють кінцеві результати і рівень його ефективності. Продукція створюється в процесі виробництва в результаті природного функціонування живих організмів - рослин і тварин. Нестандартність предметів праці ускладнює процес виробництва і ставить особливі вимоги до формування системи машин. Отже, специфіка сільськогосподарського виробництва має об'єктивний характер. У зв'язку з цим зберігаються відмінності між промисловою і сільськогосподарською працею, а індустріальний розвиток сільського господарства ніколи не матиме всіх тих рис, які властиві промисловості. Особливості сільського господарства як галузі народного господарства визначають структуру виробництва, рівень забезпеченості й використання техніки, склад робочої сили, характер поділу праці та форми її організації, зумовлюють нерівномірність надходження коштів від реалізації продукції тощо. Звідси своєрідний характер дії економічних законів у сільському господарстві, специфіка його відтворення і розвитку.

Дешевле чем здесь - телефонов не будет нигде! vcene.ua от 300 грн. Серед матеріальних факторів, необхідних для життя людей, осо-бливе місце належить землі. Вона є природною і незамінною основою будь-якого виробництва, з нею нерозривно пов’язаний розвиток люд-ського суспільства. Без землі неможливе ніяке виробництво, неможли-ве й саме існування людини. “Праця є батько багатства, земля – його мати,” – писав у XVII ст. англійський вчений Уільям Петті. Планомір-не і раціональне використання землі має винятково важливе значення в економіці суспільства, в розвитку продуктивних сил. У сільському господарстві земля є не лише матеріальною осно-вою цієї галузі, вона виступає активним учасником виробництва, виконуючи ще дві функції: під час механічного обробітку та інших заходів, спрямованих на її поліпшення (удобрення, зрошення, осу-шення тощо), земля є предметом праці, на який людина діє в про1. Сільське господарство як галузь матеріального виробництва цесі виробництва, і знаряддям праці, за допомогою якого людина впливає на вирощувані культури. Виняткова роль землі як головного засобу виробництва в сіль-ському господарстві зумовлена її особливостями, які істотно відріз-няють її від інших засобів. Розглянемо основні з них. Усі засоби виробництва, крім землі, є результатом попередньої людської праці; в міру розвитку продуктивних сил кількість їх збіль-шується, а якість поліпшується. Менш досконалі засоби замінюють-ся новими, більш досконалими і економічно вигідними. Земля є продуктом самої природи, площа її обмежена; її не можна ні збіль-шити в розмірах, ні заново створити, ні замінити будь-яким іншим засобом виробництва. Обмеженість і незамінність землі зумовлю-ють необхідність систематичного використання ділянок, незалежно від їх якостей, у незмінно повторюваному процесі виробництва. Переважну більшість засобів виробництва (трактори, комбайни, фабричні верстати та ін.) можна використовувати в різних місцях, переміщуючи їх з місця на місце на різні відстані за потреби. Землю ж не можна перенести в інше місце (за винятком закритого ґрунту); її можна використовувати лише там, де вона створена природою. Окремі ділянки землі є нерівноцінними за якістю і природною родючістю, що зумовлює необхідність диференційованого засто-сування агротехнічних заходів у землеробстві в різних природно-економічних зонах. Це потрібно враховувати також під час пла-нування й розміщення сільськогосподарського виробництва і при оцінці результатів господарської діяльності землекористувачів. Усі засоби виробництва в процесі використання зношуються і врешті-решт вибувають зовсім. Земля ж є вічним засобом виробни-цтва. Вона не тільки не втрачає свої продуктивні якості, а, навпаки, за умови правильного використання весь час поліпшується, відтво-рює і підвищує продуктивність. Саме на цих основних особливостях землі ґрунтується необхід-ність раціонального її використання, бережливого ставлення до неї. Характер використання землі зумовлюється багатьма природ-ними, технічними, економічними й іншими факторами. Проте ви-рішальна роль належить соціально-економічним умовам. Площа України становить 60,3 млн га. Територія її простягаєть-ся із заходу на схід: від 22-х до 40° східної довготи на 1300 км, а з півночі на південь – від 52-х до 45° північної широти – майже на 900 км. Розміщується вона у трьох природних зонах – Поліссі, Лісосте-Введення до спеціальності агрономія пу і Степу Східно-Європейської рівнини. До її меж входять також частина Карпат, Кримський півострів. Сільськогосподарські угіддя України становлять 69 % усієї зе-мельної площі, а орні землі – 78 % загальної площі сільськогоспо-дарських угідь (відповідно 41,8 і 32,6 млн га). Найбільш поширені серед орних земель – чорноземи (типові, звичайні, південні), які становлять 60,6 %. Друге місце займають дерново-підзолисті ґрунти – 16,1 %, сірі лісові – 13,6 %, каштано-ві – 4,6 %. Разом ці ґрунти складають основний фонд орних земель країни. Україна займає третину загальної території центральної Європи і є власницею майже 40 % світової площі чорноземів – найродючіших ґрунтів суходолу. Однак науково необгрунтована інтенсифікація землеробства в умовах екстенсивного розвитку сільськогосподар-ського виробництва та необгрунтований розвиток добувної промис-ловості за умов адміністративно-командного управління економі-кою призвели до того, що сучасний стан використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природоко-ристування. А воно ґрунтується на визначенні суспільної потреби у продуктах харчування, житлі, соціальних благах, екології довкілля. Однак і досі земля – єдиний природний ресурс, використання якого практично не лімітується. Ігнорування правил раціонального при-родокористування та конкретних особливостей регіонального роз-витку агропромислового сектору – одна з основних причин кризо-вого стану земельного фонду України та його використання. Незбалансоване внесення добрив, висока питома частка посівів просапних культур, низька частка багаторічних трав за високої роз-ораності сільськогосподарських угідь, тривале екстенсивне вико-ристання чорноземів та інших земель зумовили прогресуючу дегра-дацію ґрунтів, яка збільшується. Негативна дія сільськогосподарської техніки на ґрунти прояв-ляється в погіршенні водного, повітряного, теплового та поживного режимів. Внаслідок ущільнення ґрунтів зменшується інфільтрація опа-дів, збільшується стік талих і дощових вод, спостерігається застій води в замкнутих низинах. Все це підвищує потенціальну загрозу прояву водоерозійних процесів. 1. Сільське господарство як галузь матеріального виробництва Однією з основних ознак деградації земель в Україні є ерозія грунтів. Щороку площа еродованих земель збільшується на 80–100 тис. га. З продуктами ерозії щороку виносяться сотні тисяч тонн по-живних речовин, втрати яких компенсуються внесенням добрив тільки на 20–25 %. Найбільш уражені водною ерозією землі в південно-східному та центральному регіонах держави. Частка зми-тих сільськогосподарських угідь в Луганській області сягнула 84 %, Донецькій – 62, Одеській, Кіровоградській, Харківській облас-тях – 49 %. Згідно з державним земельним кадастром України, серед сільського-сподарських угідь 1,8 млн га засолених земель, 2,8 – солонцюва тих, 11,8 – кислих, 2,2 – перезволожених, 2,0 – заболоче-них, 0,47 – кам’янистих та 12,8 млн га – змитих. Найзагрозливіший стан сільськогосподарських угідь у Кірово-градській, Донецькій, Харківській, Луганській, Чернігівській і Пол-тавській областях та Автономній Республіці Крим. У Кіровоградській області, наприклад, із 2 млн га сільгоспугідь 1 млн га – змиті землі, а в Полтавській області з 2,2 млн га сільгоспугідь 0,7 млн га – засолені і солонцюваті, 0,9 млн га – кислі. Застосування підвищених норм внесення мінеральних добрив, особливо неочищених, низької якості, а також захоплення отрутохі-мікатами широкої дії, значна частина яких повільно розкладається і має здатність до концентрації в живих організмах, зробило сіль-ськогосподарське виробництво небезпечним для здоров’я людини. Отруйні речовини (канцерогенні, мутагенні, алергійні) нагромаджу-ються в продуктах харчування, ґрунтових водах у кількостях, які в десятки і сотні разів перевищують санітарно-допустимі норми. Катастрофа 1986 р. на Чорнобильській атомній електростанції зумовила створення в Україні ситуації, що за своїм змістом набли-жається до глобальної екологічної кризи. Внаслідок катастрофи порушився сталий устрій та господарська діяльність у 77 районах України, а загальна площа найбільш забруднених сільськогосподар-ських угідь сягнула 4,6 млн га. Шкідливий антропогенний вплив на земельні ресурси, розгул стихій, розбуджених та посилених людиною, завдає ґрунтам ве-личезної, часом непоправної шкоди. Це, насамперед, погіршення ґрунтової структури, механічне руйнування та ущільнення ґрунту, постійне збіднення на гумус та поживні речовини, водна та вітрова Введення до спеціальності агрономія ерозії, забруднення ґрунту отрутохімікатами, мастилом та пальним, важкими металами, радіонуклідами тощо. Високий рівень розвитку виробництва і сприятливі грунтово-кліматичні умови для ведення сільського господарства практично в кожному регіоні України зумовили збільшення площі використову-ваних земель. Тільки 8 % території України ще перебуває в природ-ному стані. Це болота, озера, а також гірські масиви. Таким чином, всі придатні для землекористування території вже використовують-ся в різних сферах господарської діяльності. Наприклад, забезпе-ченість економіки України землями – найважливішим природним ресурсом – у 5–6 разів перевищує цей показник у інших країнах Європи. Нинішній стан землеробства характеризується величезними втра тами енергії, яка міститься в органічній речовині грунту, і еле-ментів живлення. З урахуванням дегуміфікації, втрати енергії в зем-леробстві майже втричі перевищують її відновлення за допомогою внесення органічних та мінеральних добрив. Розробці комплексу агротехнічних, меліоративних і організацій-них заходів щодо підвищення родючості ґрунтів і охорони земельних ресурсів мають передувати глибокі знання факторів життя рослин, законів землеробства, показників родючості і окультуреності, а також режимів (водного, повітряного, теплового, поживного) ґрунтів. Основним завданням наукового землеробства є вивчення зако-нів росту і розвитку рослин, пізнання умов, які потрібні для вирощу-вання високих урожаїв, і на основі цього розроблення ефективних заходів для активного керування цими умовами. Такого погляду до-тримувався, як відомо, і К.А. Тімірязєв (1948). «Культурна рослина і вимоги, які вона ставить, – ось корінне наукове завдання землероб-ства», – писав він. Знання наукових основ землеробства забезпечують диференці-йований підхід до розробки агротехнічних і меліоративних заходів з метою підвищення родючості ґрунтів і продуктивності агрофітоце-нозів. Вони дають змогу уникнути шаблонного запровадження тих чи інших заходів у землеробстві. З цього приводу «патріарх росій-ського землеробства» І.О. Стебут ще в 1904 р. наказував студентам: «Не просіть у мене рецептів. Не рецепти даю я вам, і не копіїстів і книжників хотів би бачити в вас, а, перш за все, свідомо мислячих людей, майстрів своєї справи, господарів... інтелігентних працівни-ків російського села». 1. Сільське господарство як галузь матеріального виробництва Однією з найважливіших відмінних особливостей сільсько-го господарства є те, що головні засоби виробництва представлені живими організмами. Це різні рослини, тварини, гриби і мікроор-ганізми. В промисловості засоби виробництва – неживі. Правда, останнім часом бурхливий розвиток одержує біохімічна промисло-вість, де засобами виробництва вже виступають живі організми – мікроорганізми, рослини. Проте це особлива галузь промисловості, основні процеси якої узяті з сільськогосподарського виробництва. Біохімічна промисловість не промисловість в чистому вигляді, тим паче, що і основна сировина, яка використовується в ній, органічно-го походження. Вирощування рослин – тривалий і вельми складний процес, пов’язаний з чинниками зовнішнього середовища, що постійно змі-нюються, важко прогнозованими і регульованими. Та й сама росли-на, її ріст і розвиток набагато складніші за будь-який промисловий процес. Усі засоби виробництва в промисловості являють собою матеріалізовані ідеї, знання, втілені в метал та інші матеріали. Прак-тично всі вони – творіння розуму і рук людини, речовий вираз її знань. Які б не були складні машини, верстати, апаратура – вони самі, їх робота, принципи дії цілком доступні для повного пізнання і можуть бути відрегульованими на розрахунковий рівень виробни-цтва і відповідну якість продукції. В сільському господарстві при-рода рослин – фотосинтез, спадковість тощо до кінця ще не пізнані людиною. Тому управління біологічними процесами формування урожаю обмежене. Сучасна агрономічна наука і практика мають в своєму розпорядженні потужний багаж знань і ефективні заходи та технічні засоби впливу на ріст і розвиток рослин. Проте вони все-таки істотно поступаються технічним досягненням в промисловос-ті. Несприятливі метеорологічні умови можуть завдати шкоди промисловому виробництву, сільське ж господарство іноді може опинитися в повній залежності від них. Погодно-кліматичні умови України не завжди сприяють отри-манню високих і сталих врожаїв сільськогосподарських культур. Пояснюється це шкідливою дією небезпечних для землеробства метеорологічних явищ (посух, суховіїв, заморозків, граду, сильних морозів, льодової кірки, перезволоження, сильних злив і вітрів, випрівання і випирання рослин та ін.), які можуть пошкоджувати Введення до спеціальності агрономія культурні рослини, а в окремих випадках і повністю знищують уро-жай. Вплив несприятливих, особливо екстремальних, погодних умов на стан землеробства дуже чітко можна простежити за змінами вро-жайності окремих культур. За даними Всесвітньої метеорологічної організації, опади визначають 75 % мінливості урожаїв пшениці в Індії, від 36 до 80 % – у преріях США, від 36 до 62 % – у преріях Ка-нади (провінція Саскачеван). Загибель посівів узимку призводить до пересівання озимих культур, що спричиняє збільшення обсягу весняних польових ро-біт, додаткові витрати насіннєвого матеріалу. Заморозки, як і сухо-вії, погіршують якість зерна; пилові бурі пошкоджують ґрунтовий покрив; сильні вітри і зливи призводять до вилягання посівів, чим утруднюють збирання врожаю; хуртовини й сильні снігопади завда-ють шкоди тваринництву. Не кожне несприятливе метеорологічне явище є небезпечним для землеробства. Небезпечні явища відрізняються інтенсивністю, площею поширення та іншими ознаками. Так, посуха й суховії на-лежать до особливо небезпечних у тому випадку, коли вони охоплю-ють понад 10 % посівної площі (області, країни) за тривалості про-тягом 10 днів і більше жаркої, сухої погоди та незначних (менше 10 мм) запасах доступної вологи в орному шарі грунту. Високий рівень технічної оснащеності землеробства дозволяє більш оперативно маневрувати агротехнічними і меліоративними заходами відповідно до метеорологічних умов, особливо екстре-мальних, що склалися чи передбачаються, з метою послаблення або навіть уникнення негативного впливу несприятливої погоди і най-більш раціонально використовувати її сприятливі сторони. Основоположник генетичного ґрунтознавства, відомий росій-ський вчений В.В. Докучаєв (1883) зазначав, що «грунт і клімат основні і найважливіші фактори землеробства – перші і неминучі умови врожаїв». Спеціалістам агропромислового комплексу необхідно не тільки вміти ефективно використовувати ресурси клімату для підвищення продуктивності землеробства, а й захищати сільськогосподарські культури від небезпечних метеорологічних явищ. Основні з них в теплий період року – заморозки, посухи, суховії, пилові бурі, град, сильні зливи, а взимку – сильні морози, ожеледь 1. Сільське господарство як галузь матеріального виробництва і деякі інші явища, пов’язані з особливостями залягання снігового покриву і температурного режиму грунту та повітря. Слід зазначити, що рослини є не тільки засобом сільськогоспо-дарського виробництва, що перетворює сонячну енергію в енергію органічної речовини, але й продуктом цього виробництва. В оточу-ючому нас рослинному світі зустрічається велика різноманітність рослин з різною здатністю засвоювати сонячну енергію за досить значних відхилень в кліматичних умовах. Це дає великі можливості селекціонерам створювати нові сорти, гібриди і навіть культури. Постійна потреба в органічній речовині, як джерелі енергії, пов’язана з величезними її витратами і необхідністю щорічного по-новлення. Звідси обов’язковою властивістю сільського господар-ства є безперервність вироб-ництва. Це пов’язано також з тим, що більшість сільськогосподарських продуктів непридатна для трива-лого зберігання. Вони, здебільшого є живими організмами або їх частинами. Під час зберігання в них перебігають життєві процеси, пов’язані з витратою енергії. Ця енергія вивільняється в результаті біохімічних процесів в накопиченій у рослинах органічній речовині. Витрата енергії пов’язана з неминучою витратою самого продукту і зниженням його продовольчої якості. Наприклад, в такій продукції землеробства як огірки, полуниця і вишня біохімічні процеси пере-бігають так інтенсивно, що за звичайних домашніх умов цю продук-цію можна зберегти без істотного зниження якості всього декілька днів. Певна частина продукції баштанних і овочевих культур, карто-плі може зберігатися до року. Зерно пшениці, рису, гороху та інших зернових і зернобобових культур здатне до тривалішого зберігання – декілька років. Проте зерно – це теж живий організм, і в ньому, хоча й повільно, але постійно перебігають життєві процеси, відбу-вається витрата органічної речовини і накопичення несприятливих продуктів дисиміляції. З часом зерно зменшується в масі, а його хлі-бопекарські якості погіршуються. Труднощі з тривалим зберіганням сільськогосподарських про-дуктів полягають також в тому, що вони зазнають пошкодження різ-ними шкідниками і ураження хворобами. Обов’язковою умовою прогресивного розвитку сільського гос-подарства є безперервне нарощування виробництва високоякісної конкурентоспроможної продукції землеробства і тваринництва. Сільськогосподарське виробництво істотно залежить від надхо-дження сонячної енергії на землю по періодах року і протягом доби. Введення до спеціальності агрономія Зміни в інтенсивності притоку кінетичної енергії сонця створюють сезонну і добову циклічність у всьому біологічному світі і, природ-но, в сільськогосподарському виробництві. Робочі періоди тут суво-ро приурочені до певних фаз росту і розвитку культурних рослин. Виконання значної частини сільськогоспо-дарських робіт має певну послідовність і залежність від погодних умов року. Деякі види робіт необхідно проводити в дуже стислі строки, що створює нерівномір-ність у використанні трудових ресурсів. Особливо напружені в зем-леробстві періоди сівби, збирання урожаю і деякі інші. Ріст і розвиток культурних рослин завжди залежить від кон-кретних грунтово-кліматичних умов, тому агротехнічні заходи мають зональний характер і щорічно уточнюються з урахуванням погодних умов, що складаються, особливостей кожного поля. Отри-мання високих урожаїв сільськогосподарських культур досягається творчим застосуванням енерго-зберігаючих і екологічно безпечних технологій з урахуванням обставин, що склалися. Виробничий процес в сільському господарстві істотно відріз-няється від промислового організацією і характером праці. В про-мисловості крупні колективи зібрані разом і їх діяльність постійно знаходиться в полі зору технологів. У сільському господарстві по-сіви займають великі площі, виробничі підрозділи розосереджені по території господарства. Оскільки виконавці робіт розміщені по всій території господар-ства, між ними немає постійного зв’язку. Своєчасний контроль за проведенням всіх технологічних операцій в оптимальні строки і ви-сокоякісно дуже усклад-нюється. За цих умов разом з матеріальною і моральною зацікавленістю особливого значення набувають само-стійність та ініціатива всіх працівників сільськогосподарського ви-робництва. Продуктивність праці в сільському господарстві безперервно підвищується з подальшою технічною оснащеністю і поступовим впровадженням прогресивних методів роботи. Великі земельні площі, різноманітність рельєфу місцевості обумовлюють необхідність застосування в сільськогосподарсько-му виробництві специфічної техніки, яка значно відрізняється від промислової, і велика частина її (комбайни, трактори, сільськогос-подарські машини) працює в русі. Це зумовлює непродуктивні ви-трати енергії на переміщення машин і грунтообробних знарядь, а та-кож істотні ускладнення технологій багатьох виробничих процесів. 1. Сільське господарство як галузь матеріального виробництва Спроби створення електротракторів, електроплугів робилися давно (початок 20-х рр. ХХ ст.), проте і дотепер такі машини ще не вийшли на поля господарств. Особливо гостро це питання постало після роз-паювання землі, коли утворилися фермерські господарства. За темпами розвитку сільське господарство значно поступаєть-ся промисловому виробництву. За 70 років (1917-1987) об’єм