Основні теорії засвоєння мови і розвитку мовлення

• Розвиток мовлення (навчання мовленнєвої діяльності) базується на:

• теорії мовленнєвої діяльності (Л. С. Виготський),

• теорії поетапного формування розумових дій (П. Я. Гальперін),

• даних психолінгвістики про співвідношення системи мови і мовної спроможності людини (О. О. Леонтьєв),

• теорії формування мовної особистості (Ю. М. Караулов).

Щоб ефективно навчати мовленнєвої діяльності, вчитель повинен знати психологічні закономірності її сприйняття, розуміння, відтворення і виробництва, тобто мати елементарне уявлення про механізми мовлення (М. І. Жинкін), про структуру мовленнєвої діяльності: мотивацію, мовленнєву інтенцію, орієнтування в умовах спілкування, про внутрішнє і зовнішнє мовлення, про короткочасну і довгочасну пам’ять, про асоціативну природу людської пам’яті, про випереджувальний синтез (прогнозування в процесі породження мовлення) і пов’язане з ним чуття мови, про свідоме і підсвідоме в засвоєнні мови, про роль логічного і емоційного чинників у засвоєнні мови.

Формування лексичної сторони мовлення у дитини дошкільного віку

Зміст і методи традиційного обстеження, спрямовані на виявлення відхилень у формуванні лексичної сторони мовлення, зазвичай, містять серію завдань, мета яких – виявлення обсягу словника і його якісних особливостей. У зв'язку з цим вивчається репрезентованість в активному словнику дитини і розуміння слів, що відносяться до різних морфологічних категорій, та виражають різний за ступенем складності зміст:

- слів, що безпосередньо співвідносяться з певними предметами, їхніми діями і якостями;

- слів, що не мають безпосередньої предметної співвіднесеності і позначають складні збірні поняття, суму якостей, ознак, явищ (наприклад, зима, весна, хитрий, добрий тощо);

- слів, що мають близькі або протилежні значення (синонімічні, антонімічні, твірні, похідні, багатозначні).

Проте, виявлення названих слів в активному словнику дитини можна створює поверхове враження щодо бідності або багатства її словника. Критеріїв для його об'єктивної оцінки немає, тому що еталонні рівні мовленнєвого розвитку дитини не розроблені.

Крім того, словниковий склад мови характеризується не лише кількістю слів, але й якістю, різнорідністю словникових груп, що його утворюють, або смислових шарів. Головною проблемою розвитку словника є засвоєння значення (семантики) слів. "Слово має складну семантичну будову: виділяють його лексичне і психологічне значення" (Л.   Виготський, О.  Лурія, О. Леонтьєв).

Під лексичним значенням слова розуміють його "предметно-речовинний зміст, оформлений за законами граматики певної мови" (В.  Виноградов).

Лексичне значення слова складається з його предметного значення, носієм якого є корінь слова, і дериваційного значення, вираженого словотворчими суфіксами.

В основі лексичного значення лежить узагальнення. В мові немає назв для кожного конкретного предмета, явища, ознаки, але є назви для їхніх класів і груп. Таким чином, лексичне значення слова – це узагальнене відображення однорідних предметів, дій, явищ, якостей. Вищим ступенем узагальнення лексичного значення слова є його абстрактне (категоріальне) значення як частини мови.

Виділяють п'ять видів (категорій) абстрактно-лексичних значень: предмет, число, дія, ознака предмета та ознака дії. Узагальнене лексичне значення мають і окремі морфеми, що утворюють слово. "Конкретні" (одиничні) лексичні значення різних слів неоднорідні за своїми зв'язками, з предметами і поняттями та один з одним.

Аналіз типології лексичних значень (Б.  Головін) дає змогу виділити окремі з них, формування яких у дітей із відхиленнями в мовленнєвому розвитку може виявитися порушеним. Це значення переносні, абстрактні, безобразні, синонімічні, антонімічні, твірні та похідні, з різною мірою узагальненості лексичного значення.

Більшість слів мови має кілька лексичних значень (полісемія), що виявляються на рівні сполучення мовних знаків, тобто у словосполученні.

Багатозначність слова – результат розвитку лексичного значення слова, і тому є показником рівня лексичного розвитку дитини. Вивчаючи відхилення мовленнєвого розвитку важливо також з'ясовування питання про диференціацію цих значень (полісемічних, синонімічних, антонімічних), що проявиться в засвоєнні норм лексичної сполучуваності (валентності слів). Таким чином, вивчення рівня засвоєння лексичної семантики пов'язане з виявленням сформованості зазначених лексичних значень слова.

Психологічне значення слова - це "узагальнене відображення дійсності, вироблене людиною і зафіксоване у формі поняття, знання або уміння, як узагальненого образу дії" (О. Леонтьев). Його О. Лурія визначає як понятійну співвіднесеність слова, на відміну від лексичного значення, що позначається як предметна співвіднесеність слова.

В основі словесного поняття лежить узагальнене лексичне значення слова. Його формування визначається певними чинниками: за кожним словом приховується ряд потенційних зв'язків і відношень, в які може вступати предмет (що позначається тим або іншим словом), і в які його ставить наша активна пізнавальна діяльність. Ці складні зв'язки і відношення, що визначаються словесним поняттям, встановлюються суспільним досвідом. Вони можуть установлюватися також і розгорнутим мовленням, що спирається на логіко-граматичну систему мови (О. Лурія). Окремі слова в мовленні не лише позначають окремі предмети, а й можуть за допомогою морфологічних і синтаксичних маркерів (флексій, прийменників, порядку слів) ставити ці предмети у визначені відношення.

Очевидно, показником розвитку словника і має бути, передусім, засвоєння дитиною зазначеної семантичної структури слова. Проте для правильної діагностики відхилень у її засвоєнні необхідно знати етапи її формування.