- •1. Загальне поняття про мову, мовлення, мовленнєву діяльність
- •Види мовлення
- •Мова та мовлення: спільне й відмінне
- •Функції мовлення
- •Монологічне мовлення - це таке мовлення, коли говорить одна особа, а інші слухають, сприймають її мову.
- •Письмове мовлення - це особливий різновид мовного процесу, що дає змогу спілкуватися з відсутніми співрозмовниками як сучасникам того, хто пише, так і тим, що житимуть потім.
- •Загальне поняття про семантику
- •Мовлення як рефлекторний за природою процес здійснюється за участю другої сигнальної системи в тісному взаємозв´язку з першою сигнальною системою.
- •Слово як поняття
- •Фізіологічна основа мовлення
- •Основними комунікативними уміннями є:
- •Основні теорії засвоєння мови і розвитку мовлення
- •Формування лексичної сторони мовлення у дитини дошкільного віку
- •Поняття про значення і смисл слова
- •Лінгвістичний компонент мовленнєвої діяльності
- •24.Формування лексичної сторони мовлення
- •Труднощі відтворення писемного мовлення глухими школярами
- •Розвиток зв’язного мовлення у дітей
- •Ж. Піаже, л. Виготський феномен егоцентричного мовлення
- •Розуміння мовлення, його особливості
- •Порушення морфологічної системи словозміни
- •Форми монологічного мовлення
- •Дія програмування мовленнєвого висловлення
- •Синтаксична система мовлення та її засвоєння дітьми з вадами слуху.
- •Функції мовлення:
- •Утворення звуків мовлення
- •Породження мовлення
Основними комунікативними уміннями є:
- уміння здійснювати усномовленнєве спілкування (у монологічній і діалогічній формах);
- уміння розуміти зі слуху зміст автентичних текстів;
- уміння читати і розуміти автентичні тексти різних жанрів і видів із різним рівнем розуміння змісту, розглядаючи їх як джерело різноманітної інформації і як засіб оволодіння нею;
- уміння здійснювати спілкування у писемній формі відповідно до поставлених завдань;
- уміння адекватно використовувати досвід, набутий у вивченні рідної мови
- уміння використовувати у разі необхідності невербальні засоби спілкування за умови дефіциту наявних мовних засобів.
Розвиток комунікативних умінь неможливий без оволодіння мовними засобами реалізації усного і писемного мовлення. Проте знання лексичного і граматичного матеріалу ще не забезпечує становлення комунікативних умінь. Необхідні уміння оперування цим матеріалом, а також використання його для породження і розпізнавання інформації у певних сферах спілкування.
Комунікативні мовні компетенції формуються на основі взаємопов'язаного мовленнєвого, соціокультурного, соціолінгвістичного і мовного розвитку учнів відповідно до їхніх вікових особливостей та інтересів на кожному етапі оволодіння мовою і складаються з:
- мовної (лінгвістичної) компетенції, яка забезпечує оволодіння учнями мовним матеріалом з метою використання його в усному і писемному мовленні;
- соціолінгвістичної компетенції, яка забезпечує формування умінь користуватися у процесі спілкування мовленнєвими реаліями (зразками), особливими правилами мовленнєвої поведінки,
- прагматичної компетенції, яка пов'язана зі знаннями принципів, за якими висловлювання організовуються, структуруються, використовуються для здійснення комунікативних функцій та узгоджуються згідно з інтерактивними та трансактивними схемами.
При навчанні комунікативної компетенції увага майбутнього викладача має бути звернена на співвіднесення фонетики, граматичних явищ, лексики, аудіювання, говоріння, читання і письма з їх мовленнєвими функціями. Такий підхід дає можливість краще зрозуміти, запам'ятати, осмислити форму, зміст, сутність мовних явищ і мовлення, а також запобігти (зменшити) помилок мовного і дискурсивного характеру. Саме в реальних комунікативних ситуаціях формується граматична грамотність, засвоюються лексичні одиниці, удосконалюються вимова і мовлення. Майбутній викладач має зважати на труднощі, які виникають при визначенні значення і вживання граматичного явища. Значною мірою це відбувається тому, що при цьому вони не пов'язуються з мовленнєвими функціями, властивими даній граматичній структурі.
Формування граматичних навичок і умінь базується на трьох основних етапах: пояснення правил, опрацювання мовленнєвих зразків, використання граматичних явищ у різноманітних комунікативних ситуаціях. Але ці етапи не завжди слідують один за одним, деякі з них можуть повторюватись, тобто має місце циклічність у засвоєнні граматичного явища. При реалізації поетапності використовуються такі основні прийоми: демонстрація мовленнєвого зразка; імітація; дії за зразком; по аналогії; дії з опорою на наочність, у т. ч. на мовленнєву ситуацію; опора на мовленнєвий зразок і правила; порівняння граматичних явищ з такими в рідній мові; порівняння форми граматичної структури з подібною та опора на раніше вивчений матеріал; всебічний аналіз граматичного явища.
Опрацювання граматичного явища має відбуватись в комунікативних ситуаціях з усіх видів мовлення.
Технологія навчання граматичним навичкам в основних рисах має такий вигляд:
діяльний характер;
комунікативна спрямованість;
зважання на первинність слухомоторних зв'язків;
опора на зразок, на дію по аналогії;
опора на свідомість і поєднання з практичними діями;
стимулювання мовленнєвої активності і самостійності;
опора на принципи наочності, доступності, міцності і систематичності;
Для формування граматичної компетенції використовуються вправи: мовні; умовно-мовленнєві; мовленнєві. Мовні вправи виконуються переважно на початковому етапі навчання. Умовно-мовленнєві вправи є ефективними при формуванні граматичних навичок, завдяки яким здійснюється мовлення в навчальних умовах. Вони наближають мовлення до такого в природних ситуаціях. Мовленнєві вправи (їх ще називають дійсними мовленнєвими вправами) повторюють процес реальної комунікації у різних видах мовлення. Основний сенс цих вправ полягає в тому, що вони виконуються в процесі навчального спілкування в створених комунікативних ситуаціях, завдяки яким опрацьовується говоріння, аудіювання, читання, письмо та граматичні, лексичні і фонетичні навички. Про рівень граматичних навичок засвідчує контроль їх сформованості. Об'єктами контролю виступають такі навички: оформлення слова; зв'язок лексичних одиниць в реченні; розпізнавання граматичної форми; співвіднесення граматичної форми і значення; володіння граматичними правилами; конструювання і оформлення фраз; розуміння, сприйняття, усвідомлення, осмислення граматичного змісту, структури речень і словоформ.
