42. Характерні риси та основні концепти постмодернізму як соціокультурного феномену сьогодення.

Як провідний соціокультурний феномен сучасності постмодернізм виникає в умовах постіндустріального інформаційного суспільства, формується на теоретичній базі постструктуралізму й використовує – залежно від національної своєрідності – різні художні стратегії попередніх культурних епох. Для німецького ПМ пріоритетним художнім "підґрунтям" є модернізм і романтизм. Зберігаючи основний принцип постструктуралізму – відмову від

раціонального сприйняття дійсності, постмодернізм успадковує його філософсько-естетичну базу і термінологічний апарат, що апелюють до таких

понять, як "суб’єкт", "текст", "дискурс", "структура", "ризома" (Р. Барт, Ф. Гватарі, Ж. Дельоз, Ж. Деріда, М. Фуко). Однак замість фундаментальних структуралістських орієнтирів постструктуралізм запровадив своє бачення 5 реальності: логоцентризм змінився ацентризмом, бінарність – плюралізмом,

закономірність – грою, знак – симулякром, метамова – дискурсом. Постмодернізм найчастіше прийнято розглядати як "епоху після модернізму" (Ф. Джеймісон, Ч. Дженкс, Р. Коен, Ж.-Ф. Ліотар, І. Хасан), але, використовуючи авангардну традицію модернізму і його здатність до мовного експериментування, ПМ не є тотожним йому: модернізм – трагічний, постмодернізм – відсторонено іронічний (Ю. Хабермас). Важливим ідейно-художнім джерелом ПМ є романтизм, характерний переважно для його німецької гілки. Окрім переосмислення культурної спадщини, романтична традиція актуалізується через специфічну техніку творення текстів – подвійне кодування, нелінійне письмо, інтертекстуальність, цитатність тощо.

Базуючись на традиціях постструктуралізму, модернізму й романтизму, постмодернізм відтворює не "деревну", а ризоматичну модель світу, в якій

чинності набувають іманентність, мінливість, фрагментарність, амбівалентність, що зумовлюють такий спосіб нарації, при якому тексти виявляються позбавленими центру і периферії, початку і кінця, часу і простору. Ризома з її поліморфністю й ацентричністю виступає альтернативою логічно структурованій дійсності. Ключовою особливістю постмодерністської культури є нове тлумачення знака, який зазнав трансформацій через панування епістемічної невпевненості – втрати віри в істину. Відкинувши можливість адекватного відображення дійсності, постмодернізм змінив і ставлення до знака, внаслідок чого той перестає бути єдністю означуваного й означувального і перетворюється на симулякр – копію дійсності, істини, реальності. Сукупність симулякрів створюють гіперреальність – єдино можливу форму постмодерністської дійсності. Симулятивна рефлексія постмодернізму спирається на імітацію реального життя, тобто відтворення реальності за допомогою гри. Лудична сутність сучасної культури реалізується за допомогою мовної гри з використанням цілої низки поетичних технік, серед яких провідними стають колаж, пастиш, авторська маска, подвійне кодування (І. А. Бехта, І. П. Ільїн, Ю. Крістєва). Отже постмодернізм представляє собою специфічну культурну ситуацію, базовану на

боротьбі з канонами логоцентричної традиції. Намагаючись запровадити панування письмового мовлення, він створює особливий стиль, заснований на

презумпції інтертекстуальності, хаотичного набору цитат, ігрового переосмислення дійсності.