48. Порівняльна характеристика доекспериментальних і класичних планів в експериментальній психології.

Доексперемент – це плани тих експериментів, в яких не враховуються вимоги, що ставляться до класичних експерим. Їх можна використати лише для демонстрації наук ефектів, а не для наук дослідження.

1. Х О. 2. О1 х О2. 3. порівняння статистичних груп для 2х нееквівалентних груп вплив тестування

Х О1 О2.

Для класичних планів ознакою є 2 групи: Е і К, але найвірніша ознака – це коли дослідження перевіряє зв'язок між 1 залежною і 1 незалежною змінною.

Доекспериментальні плани Плани низької складності, які є швидше помилкою ніж правилом, оскільки несуть в собі багато загроз валідності експерименту. Ознаки: нееквівалентність досліджуваних груп при наявності чи відсутності контрольної групи. Широкі можливості контролю змінних. Наявність значної кількості загроз внутрішньої валідності а відсутність можливого контролю за зовнішньою. Неможливість висновку про однозначний каузальний зв'язок. Відсутні або низькі можливості контролю змінних.

У багатофакторних експериментах можливий вибір плану одного з двох типів: класичного або факторного. Класичний план застосовується у всіх областях. Факторний план часто буває коротше, завжди точніше (при однаковій тривалості експерименту), але знаходить менш широке застосування. Класичний план полягає в тому, що всі незалежні перемінні, крім однієї, вважають постійними, а ця одна перемінна змінюється у всьому інтервалі значень. Зна-ходиться залежність Z від змінюваної перемінної (наприклад, X). Змінюючи наступну перемінну (наприклад Y), вважаючи інші перемінні постійними, знаходять залежність Z від Y, тобто класичний багатофакторний експеримент являє собою послідовність однофакторних експериментів. Таким шляхом знаходяться порівняно прості функції:Z = AY" + BXn; Z = AYnXn; Z = AYBCX іт. ін. При класичному експерименті - частковому або повному - план може бути незбалансованим. Так, якщо залежність Z від перемінної X більш істот-на, чим від Y, то можна, наприклад, узяти десять рівнів перемінної X і усього три рівні перемінної Y. Класичним варіантом плану є план для 2 незалежних груп. Існують три основні версії цього плану. Тут R-рандомізація, Х-вплив, О 1 - тестування першої групи, О 2 - тестування другої групи.

49. Квазіекспериментальні плани.

Квазіекспериментальні плани. Плани експериментів близькі до ідеалу, які однак в силу певних умов організації та проведення містять загрози валідності.

«Проміжний» між природними методами проведення дослідження та методами, де застосовується строгий контроль змінних. Часто його ототожнюють (зокрема, Ф.-Дж. МакГіган) з методом систематичного спостереження, при якому експериментатор не впливає на досліджуваний об'єкт. Але така точка зору не виправдана. Інша справа, що вплив може бути виділено в природі як незалежна від дослідника, природно происхо дящее, але в цьому випадку ми отримуємо дослідний метод, що займає імен ¬ но проміжне положення між експериментом і спостереженням. Під квазіекспериментом прийнято розуміти такий метод, при якому не вдається повністю реалізованной схему, наказує ідеальним дослідженням, але ці відносини частково компенсуються використанням особливих квазіекспериментальних планів. квазіексперимент— метод до­слідження, який спрямований на встановлення каузальних зв'язків, але відрізняється від експерименту зниженим рівнем вимог до проце­дури відбору досліджуваних або недостатнім контролем за незалеж­ними і побічними змінними. Т. Корнілова як приклад називає квазіекспериментальне дослі­дження особливостей розумової діяльності студентів з різною вира-женістю когнітивного стилю, зокрема за такою його формою, як "по-ленезалежність" [12]. У дослідженні вивчалася стратегія формування штучних понять, зокрема час обдумування (і).

Когнітивний стиль — аналог незалежної змінної виступав як чин­ник, за яким відрізняються нееквівалентні групи. Досліджувані розпо­ділялися на групи за медіаною показників виміру когнітивного сти­лю, зокрема за "поленезалежністю", коли 50 % студентів були іденти­фіковані як "поленезалежні", а інші 50 % — як "полезалежні".

Експериментальна схема такого дослідження є квазіексперимен-тальним планом із аналогом незалежної змінної (табл. 13).

Реалізація цього плану дала змогу встановити більший час форму­вання штучних понять для "полезалежних" досліджуваних. При цьому дослідження здійснювалося за такими етапами:

• етап попереднього відбору груп з різним складом;

• етап "якби" експериментального порівняння значень залежної змінної в цих групах, тобто пошук експериментального ефекту;

• етап контролю змішувань цього основного ефекту з побічними змінними, який полягає у вимірі впливу кожної з можливих побічних змінних.

На останньому етапі враховується, що основна загроза валідному висновку полягає в тому, що за ефект причинного впливу основної змінної може бути прийнятий вплив певної побічної змінної, особли­во якщо вона знаходиться в кореляційному зв'язку з основною — ана­логом незалежної змінної, за якою спочатку визначалися відмінності між групами.

Статистичне рішення в останньому випадку залежить від того, чи існує статистично значуща різниця між групами за базисною змінною.

Якщо така різниця існує, це обумовлює відхилення 0-гіпотези. Для остаточного рішення перевіряється відсутність значущого кореляцій­ного зв'язку між базовою і побічними змінними; якщо такого зв'язку не виявлено, констатується, що вплив незалежної змінної доведено.

Якщо ж між базовою і побічними змінними існує значущий зв'язок, дається оцінка впливу побічної змінної на залежну. З цією метою вся сукупність показників об'єднується в одну вибірку і по-новому розпо­діляється на групи відповідно до значень побічної змінної. У цьому випадку побічна змінна виступає як нова основа відмінності груп.

Далі оцінюється значущість зв'язку між побічною і залежною змін­ними. У разі існування кореляції між базовою і побічними змінними або виявлення ефекту різних значень залежної змінної у різних розпо­ділах робиться висновок про вплив побічної змінної.