1954 P. Hkbc був реформований у Комітет державної безпеки (кдб). В Україні його очолював в. Нікітченко. Кдб переглядав заведені раніше політичні справи.

У лютому 1956 р. в Москві відбувся XX з'їзд КПРС. На закритому засіданні М. Хрущов виступив із доповіддю «Про культ особи та його наслідки» (пізніше вийшла Постанова ЦК КПРС

«Про подолання культу особи та його наслідків», опублікована в газетах). У доповіді М. Хрущова було наведено кричущі факти беззаконня і сваволі сталінського режиму в 1930 — на початку 1950-х pp., йшлося про трагедію початкового періоду Великої Вітчизняної війни, депортацію малих народів (у тому числі кримських татар, караїмів); Й. Сталін був представлений жорстоким тираном і диктатором. Ця доповідь повністю була опублікована в засобах масової інформації лише в роки перебудови.

Із вулиць і майданів прибирали портрети й погруддя Й. Сталіна. У листопаді 1961 р. Сталінську область перейменували в Донецьку, а обласний центр Сталіне — у Донецьк.

Проте десталінізація мала незавершений характер. Партійне керівництво не зважилося глибоко проаналізувати сутність тоталітарного ладу, виявити причини формування режиму особистої влади Й. Сталіна. Політика комуністичної партії вважалася правильною, а соціально-політичні деформації пов'язувалися лише зі зловживаннями владою з боку особисто Й. Сталіна і його найближчого оточення.

В Україні відбувався процес лібералізації суспільно-політичного життя. УРСР стала одержувати певні політичні дивіденди як одна з найрозвиненіших республік СРСР. За часів М. Хрущова половину вищого партійного керівництва складали вихідці з України. У 1954 р. пройшли урочистості, присвячені 300-річчю приєднання України до складу Росії. Почалося переписування історії України, яка стала вважатися складовою частиною історії Росії; з'явилося поняття «возз'єднання України з Росією». У лютому 1954 р, за рішенням Президії Верховної Ради СРСР зі складу РСФСР до складу УРСР було передано Крим.

Письменник Ілля Еренбург назвав період у суспільно-політичному житті країни кінця 1950 — середини 1960-х pp. «відлигою». Зміни, що відбулися, сприяли прогресивному розвитку України. Але непослідовність, суперечливість цих змін призвели до того, що сутність політичного режиму майже не змінилася. Довести реформи до кінця й докорінно оздоровити суспільство не вдалося.