48. Розташований на півночі України. Площа його становить 90,7 тисяч квадратних кілометрів. Населення — 7,5 млн чоловік.

Район охоплює території Київської, Чернігівської і Житомирської областей.

Столичний економічний район посідає друге місце в Україні за територією, а за кількістю населення поступається тільки Донецькому і Причорноморському економічним районам. Друге місце в країні належить району за виробництвом продукції промисловості, за виробництвом продукції сільського господарства район поступається тільки Причорноморському.

Природні умови

Природні умови економічного району досить різноманітні.

Корисні копалини

Серед корисних копалин переважають будівельні матеріали, особливо будівельне і декоративне каміння.

У Житомирській області знаходяться всесвітньо відомі родовища червоних, рожевих і сірих гранітів, чорних і сірих лабрадоритів. Граніти і гнейси видобувають у долинах річок Росі, Ірпеня та Тетерева. Вздовж правого берега Десни знаходяться значні поклади крейди, яка цілком придатна для виробництва цементу, високої якості паперу тощо. Сировинною базою для цементної промисловості в районі є також великі запаси мергелю. Виявлено поклади цегельних, черепичних та вогнетривких глин. Будівельні піски переважають у північній частині району.

У Чернігівській області є невеликі поклади фосфоритів, нафти (Гнідинцівське, Леляківське родовища), на Житомирщині — бурого вугілля, в Чернігівській і Жит (титанові руди) знаходяться в Житомирській області (долина ріки Ірші). У Київській області виявлено значні поклади уранових руд, що не розробляються. Район має лікувальні грязі і мінеральні води (Миронівський, Білоцерківський та Броварський райони Київської області, Житомир, Новоград-Волинський та інші).

Відкрито значні поклади бурштину.

У районі значні лісові ресурси. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС природним ресурсам, особливо рекреаційним, лісовим, ґрунтовим, завдано великої шкоди.

Демографічні показники

Середня густота населення в районі становить приблизно 82 чоловіки на 1 км² і близька до середньої в країні. В цілому населення в районі розміщене дуже нерівномірно. На це впливають природні, екологічні, економічні чинники.

Найгустіше заселена Київська область, найменше — Чернігівська. В Київській області (разом з Києвом) найвища частка міських жителів.

Народне господарство

Господарство економічного району являє собою високорозвинуту багатогалузеву промисловість і сільськогосподарське виробництво, що досить тісно пов'язані між собою. Проте промисловість у цілому переважає над сільськогосподарським виробництвом.

Основними галузями є машинобудування, хімічна, легка і харчова промисловість.

У районі вирощують цукрові буряки, льон-довгунець, хміль, картоплю, зерно, виробляють молоко і м'ясо.

Промисловіть

Паливно-енергетичний комплекс Столичного району працює в основному на довізному кам'яному вугіллі, природному газі і нафтопродуктах.

Енергетика представлена Трипільською ДРЕС та Київськими ГЕС і ГАЕС на Дніпрі.

У Столичному районі добувають більшу частину торфу в країні. Торфорозробки ведуться поблизу Замглая, Щорса, Новгорода-Сіверського (Чернігівська область), Яготина, Борисполя (Київська область).

Більш як четверту частину валової продукції промисловості району виробляє машинобудування. У районі випускають будівельно-шляхові і транспортні машини, розвинуті тракторне і сільськогосподарське машинобудування, виробництво технологічного обладнання для харчової і хімічної промисловості, торгівлі і громадського харчування, комунального господарства. Налагоджене виробництво різноманітних верстатів та інструментів. У Києві переважає точне і неметаломістке машинобудування. За межами Києва спеціалізація машинобудування, особливо в середніх і малих містах, дещо інша. Зростає частка виробництва обладнання для харчової промисловості, сільськогосподарських машин тощо.

Хімічна промисловість району не має такого повсюдного розміщення, як машинобудування і металообробка. Разом з тим в окремих промислових вузлах і центрах вона доповнює виробничі комплекси міст. Основним напрямом галузі хімічної промисловості в Столичному економічному районі є виробництво штучного і синтетичного волокна, пластмаси, шин і гумоазбестових виробів, азотних добрив, засобів захисту рослин, кормових антибіотиків, лаків і фарб тощо.

У Столичному районі добре розвинутий лісовиробничий комплекс. На нього припадає понад 12 % валової продукції промисловості. На Поліссі зосереджено основні запаси деревини, місцями лісистість тут перевищує 50 % території. Проте район не забезпечує себе деревиною. Лісовиробничий комплекс має всі стадії технологічної переробки деревини — лісозаготівлю, лісопиляння, фанерне, меблеве, паперове та лісохімічне виробництва.

Основною продукцією лісовиробничого комплексу є меблі, фанера, папір, будівельні матеріали і музичні інструменти, сувеніри. Підприємства комплексу розміщуються на півночі району або на водних і залізничних шляхах сполучення, якими з Росії і Білорусі надходить сировина.

Основними центрами меблевої промисловості є Київ, Чернігів, Житомир, Коростень, Біла Церква, Фастів, Прилуки, Поліське та інші. Целюлозно-паперова промисловість працює переважно на девізній сировині. Паперові фабрики зосереджено в Обухові Київської, Корюківці Чернігівської, Коростишеві і Малині Житомирської областей. Лісохімія представлена виробництвом скипидару, хвойно-ефірної олії, дьогтю та іншого. Найбільшими центрами її є Тетерів та Клавдієво-Тарасове Київської області.

Будівельна індустрія району орієнтується на сировинні ресурси та місця масового житлового чи промислового будівництва. Тому заводи залізобетонних конструкцій розміщуються в Києві, Житомирі, Чернігові, Білій Церкві. У районі виробляють також м'яку покрівлю, шифер, азбестоцементні труби тощо. Підприємства видобутку і обробки будівельного каміння знаходяться як у сировинних районах, так і в місцях споживання.

У районі сформувався найпотужніший у країні комплекс скляної і фарфоро-фаянсової промисловості.

Скляна промисловість дістала найбільший розвиток у Києві і поблизу нього (Буча, Бабинці, Гостомель, Мирча, Пісківка), фарфоро-фаянсова — в Житомирській області (Баранівка, Довбиш, Олевськ, Кам'яний Брід, Біла Криниця, Городниця, Коростень тощо).

Сільське господарство

Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво. Це насамперед вирощування зерна, технічних і кормових культур. Із зернових висівають озиму пшеницю, жито, ячмінь, кукурудзу, гречку, поширені зернобобові культури. Є значні територіальні відмінності в спеціалізації зернового господарства поліської і лісостепової частин району.

На півночі переважають посіви жита і гречки, на півдні — озимої пшениці і кукурудзи. З-поміж технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам і льону. Вирощують також хміль і соняшник. Дуже поширена картопля. Чернігівська область за обсягами її виробництва посідає перше місце в країні. Овочівництво найбільше зосереджено поблизу Києва. Тут же значного розвитку дістали садівництво і ягідництво.

Тваринництво в структурі сільськогосподарського виробництва вже майже зрівнялося з рослинництвом. Рівень розвитку цієї галузі вищий, ніж у середньому по країні. В цілому тваринництво Столичного району має молочно-м'ясний напрям. Найінтенсивніше розвинуте воно поблизу Києва та обласних центрів. У виробництві м'яса переважає свинина.

У районі поширено також бджільництво, шовківництво, рибальство.

Продукцію рослинництва і тваринництва району переробляє потужна харчова і легка промисловість.

Найважливішими галузями харчової промисловості, що працюють на власній сировині, є цукрова, молочна, м'ясна, борошномельно-круп'яна, хлібопекарська, кондитерська, плодоовочева, спиртова.

Цукрова промисловість представлена цукровими заводами на півдні району. В Бердичеві є цукрорафінадний завод. Підприємства молочної промисловості є в кожному адміністративному районі. У великих містах працюють потужні молочні заводи, що переробляють незбиране молоко. В малих і середніх містах, селищах міського типу і село розміщено заводи і цехи, що виробляють масло, сир, сухе молоко і молочні консерви. Найбільші молочноконсервні комбінати знаходяться в Бахмачі і Овручі.

Кілька десятків підприємств представляють м'ясну промисловість району. Найбільші з них розміщено в Києві, Чернігові, Житомирі, Бердичеві, Прилуках, Білій Церкві, Коростені, Бахмачі, Новограді-Волинському.

Плодоовочева промисловість зосереджена в Житомирі, Овручі, Ніжині, Білій Церкві, Переяславі-Хмельницькому та ін.

Борошномельно-круп'яна, хлібопекарська і кондитерська промисловість тяжіє до споживача, їх підприємства і виробництва є майже в усіх районних центрах. Більш як 70 % потужностей кондитерських підприємств зосереджено в Києві.

Спиртова промисловість району використовує відходи виробництва цукру і переробки картоплі. Підприємства цієї галузі розміщено в усіх областях району.

Легка промисловість працює як на місцевій природній, так і на хімічній сировині. Провідне місце належить текстильній промисловості (шовкова, бавовняна, трикотажна, валяльно-повстяна, первинна обробка вовни і льону), у виробничій структурі якої переважає шовкова промисловість. Хімічну сировину Дарницькому шовковому комбінату (Київ), який є найбільшим підприємством галузі в країні, постачають Київський комбінат штучного волокна, Київське і Чернігівське ВО «Хімволокно». Київський шовковий комбінат — єдине у країні підприємство, що випускає тканини з натурального шовку.

Друге місце належить вовняній промисловості. В районі виробляють понад 80 % вовняних тканин країни. Найбільші підприємства знаходяться в Чернігові, Білій Церкві, Богуславі та Березані. Велике значення мають первинна обробка льону-довгунця і виробництво лляних тканин на Житомирському льонокомбінаті.

Розвинуті швейна, трикотажна та панчішно-шкарпеткова, шкіряно-взуттєва галузі промисловості.

Шкіряно-взуттєва промисловість — це цілий комплекс виробництв із власною сировинною базою, шкіряними заводами (Васильків, Баришівка, Київ), взуттєвими фабриками (Київ, Чернігів, Прилуки, Біла Церква та ін.), шкіргалантерейним виробництвом (Київ, Чернігів).

Досить багато в районі фабрик художніх виробів (Богуслав, Переяслав-Хмельницький, Чернігів, Ніжин, Прилуки та ін.).

Транспорт

Розвиток господарства економічного району, міжрайонні і зовнішні зв'язки забезпечує його транспортна система. Особливості географічного положення району і місцезнаходження тут столиці країни визначають велику густоту шляхів сполучення і їх конфігурацію.

Головну роль у перевезеннях вантажів відіграє залізничний транспорт. Прибуття вантажів переважає в районі над відправленням. Близько 60 % всіх перевезень залізницею становлять транзитні вантажі.

Найважливіші залізничні магістралі району: Бахмач — Київ — Фастів — Козятин, Київ — Фастів — Знам'янка, Київ — Ковель, Київ — Фастів — Новоград-Волинський.

Автомобільний транспорт перевозить в основному пасажирів, а також продукцію АПК. Особливе значення має автотранспорт в місцях вирощування цукрових буряків. Задіяний він в обласних зв'язках (80 % всіх перевезень). Через район проходять також транзитні автомагістралі, що ведуть до Болгарії, Туреччини, Польщі, Росії та інших країн.

Велике значення мають річкові перевезення по Дніпру і Десні. Річками здійснюються також міждержавні сполучення.

Найбільші річкові порти: Київ, Чернігів.

Особливе місце в Столичному районі належить повітряному транспорту. Київ — найбільший вузол повітряних сполучень у країні. Інтенсивно розвиваються міжнародні зв'язки України з Росією, Китаєм, США, Японією, Туреччиною, Францією, країнами Балтії. Реконструюється найбільший в Україні Бориспільський аеропорт поблизу Києва.

У районі склалася розгалужена система трубопроводів.

Економічні зв'язки

У Столичному районі ввіз переважає над вивозом продукції. З Донбасу сюди надходять вугілля, чорні метали; з Північно-Східного району — нафтопродукти, трактори, вантажні автомобілі; з Придніпров'я — чорні і кольорові метали, легкові автомобілі, бурякозбиральні комбайни, мінеральні добрива; з Центрального — сільськогосподарські машини, обладнання для легкої і харчової промисловості, добрива тощо; з Причорноморського — руди, комбайни, верстати, ґрунтообробна техніка, продукція АПК. Карпатський район відправляє до Столичного автобуси і автонавантажувачі, автомобільні крани і телевізори, ліс і меблі тощо. З Північно-Західного району надходять вантажопасажирські автомобілі, підшипники тощо.

Натомість Столичний район забезпечує країну хімічним волокном, пластмасами, шинами і гумотехнічними виробами, медичними препаратами, кормовими антибіотиками і засобами захисту рослин, сільськогосподарськими машинами і екскаваторами, приладами і верстатами, деякими продуктами АПК (хміль, льоноволокно), тканинами, будівельним і оздоблювальним каменем тощо.

Для Столичного району характерний не однаковий рівень економічного розвитку. У Київській області він перевищує середній по країні, у Житомирській і Чернігівській областях — дуже низький, оскільки концентрація промисловості там невелика.

50. Міжнародні економічні зв’язки є суперечливим комплексом економічних відносин, який існує між окремими країнами, регіональними обєднання, домогосподарствами.

В Україні виходячи з сучасних умов міжнародні економічні зв’язки будуються на основі міжнародних фінансів, міжнародної економічної інтеграції.

51. Інтеграція – відновлення і в найширшому значення стосується стану пов’язаного диференційованих частин в єдине ціле.

Міжнародна інтеграція – передбачає процес посилення зв’язків між окремими національними та транснаціональними агентами країнами, інфраструктури що призводить до одержання додаткових переваг у соціально-економічного розвитку і конкурентній боротьби.

Можна визначити такі прояви процесу інтеграції:

1)За учасниками інтеграційного процесу

А)мікрорівень (взаємодія фірм і домогосподарств проявляється через процеси транс націоналізації)

Б) мезорівень (взаємодія регіонів, окремих виробничих комплексів, секторів економіки тощо)

В) макрорівень (взаємодія національної економіки і формування інтеграційних утворень)

Г) мегарівень (взаємодія національної економіки з глобальним простором)

2) За формами

А) Форма асоціації та формування економічного співробітництва (взаємодія, координація проблем у сфері торгівлі, інвестування, конкуренції, соціальної політики)

Б) професійні торгівельні угоди невзаємного характеру (на дво або більше сторонній основі, розглядається як підготовчий етап інтеграції)

В) Зона вільної торгівлі перший етап міжнародної економічної інтеграції (передбачає повну відміну торгівельних барєрів між країнами учасниками)

Г) Митний союз (відміняються торгівельні барєри, але запроваджується загальний митний тариф і система нетарифного регулювання для третіх країн)

Д) Загальний ринок (складаються обмеження при взаємній торгівлі і країни учасниці проводять спільну зовнішню торгівельну політику) Передбачають координацію діяльності через періодині наради глав держави.

Е) Економічний союз – передбачається уніфікація національного законодавства в певних областях також країни учасниці гармонізують бюджетну, грошово-кредитну, податкову систему.

Основними передумовами для здійснення міжнародної інтеграції є і політикоправові передумови, економічні умови, соціальнокультурні.

52. Україна на рівні вже після незалежності визначила свій курс на вступ до ЄС

ЄС стосовно визначення вступу тих чи інших країн дозволяє виокремити такі основні групи:

1.Країни, які найближчі в перспективі можуть стати членами ЄС, оскільки параметри їх соціального та економічного розвитку відповідають стандартам ЄС.

2. Країни у середньостроковій перспективі можуть стати членами ЄС, бо параметри їх розвитку частково не відповідають стандартам ЄС.

3. Країни, які можуть стати членами ЄС у довгостроковому періоді.

Членство України у ЄС дозволить одержати такі переваги:

1.Розширення доступу українських товаровиробників до європейського ринку.

2. Посилення конкурентної боротьби, як на внутрішньому так і на зовнішніх ринках, що призведе до хронологічного оновлення нашого виробництва.

3. Сприяння розвитку регіональної спеціалізації і кооперації у виробництві науки і техніки на основі найбільш прогресивних і впливових формах.

4. Розширення просторових можливостей для переміщення факторів виробництва та усунення перешкод цього руху.

На теперішній момент перспективи Європи інтеграції України пов’язані з реалізацією програми європейської політики суспільства, яка передбачає:

1)Участь у внутрішньому ринку ЄС; також участь у різних ключових аспектах політики та програм європейського союзу.

2) Зменшення торгівельних барєрів що збільшить інвестиції та стимулюватиме економічний і соціальний розвиток.

3) Можливості поступового відкриття для участі у європейських програмах пов’язаних з розвитком культури і охорони навколишнього середовища.

4) Фінансова підтримка.

53. Членство України у СОТ (2008) охоплює такі основні принципи:

1)Позбавлення будь-якої дискримінації

2) Передбачуваність

3) Відкрита для чесної конкуренції

55. Під сталим розвитком розуміють такий економічний поступ, який задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу спроможність прийдешніх поколінь задовольнити свої потреби.

Щоб досягнути сталого розвитку, люди повинні забезпечити спільність економічного зростання і розвитку з охорони довкілля. Для цього треба зберегти стійкість процесів обміну у довкіллі.

Сучасний економічний розвиток світу відзначається таким тенденціям:

1)Економічне зростання залежить від вилучення з навколишнього природного середовища сировини у все більших і більших обсягах, поверненням у вигляді відходів.

2) Зростаючий потік використаних природних ресурсів досяг меж екологічної стабільності на землі.

3) Біосфера не встигає відновлюватися.

4) Світова економіка вийшла за межі своєї екологічної ситуації.

5) Природа вимагає покінчити еру глобального розвитку.

56. Процес організації економіки, що спрямований на досягнення збалансованості у взаємовідносинах природи та економіки підпорядковується таким підходам:

1)Свідома людина і, відповідно, свідома нація не повинні орієнтуватися лише на економічну доцільність господарювання, але й на екологічну.

2) Сталий розвиток передбачає відтворення не лише праці і капіталу, але й біосфери на стійкій основі.

3) Економічне зростання у часі повинно ставити усе більш нейтральний щодо довкілля.

4) Техніка, технології, фінанси, організація виробництва загалом повинні звести до мінімуму втрат довкілля.

Створення економічної збалансованості економіки вимагає признання неминучості обмежень на певні форми зростання, а саме на споживання природих ресурсів. В зв’язку з цим твердженням багатьох економістів та політиків про необхідність безмежної економічної діяльності повинно піддавтися сумнівк.

57. Природокористування, науковий напрям, який досліджує принцип раціонального використання природних ресурсів, тому об’єктом природокористування є комплекс відносин між природним середовищем, що є умовою життя людини і соціально-економічним розвитком.

Метою природокористування – оптимізація відносин між навколишнім середовищем з метою збереження та відтворення умов життя людини.

Природокористування може бути таких видів:

1)Пряме природокористування (вилучення природних ресурсів з метою використання у процесі виробництва)

2) Напрям природокористування (природні ресурси використовують без їх вилучення)

З точки зору платності природокористування може бути загальним або безкоштовним, тобто життєво необхідні потреби задовільнити без закріплення окремих прав власності.

Раціональне природокористування – система діяльності, яка повинна забезпечити з економічною експлуатацію природних ресурсів та умов, найбільш ефективним їх відтворення.

Раціональне природокористування передбачає такі основні принципи:

1)Принцип нульового рівня споживання ресурсів – орієнтує на те, що визначається базовий рік для п-ва і фіксує обсяги використання природних ресурсів.

2) Принцип відповідності антропогенного навантаження існуйочому природо ресурсному потенціалу.

3) Принцип збереження просторової цінності природних систем

4) Принцип збереження природо обумовленого існуючого обігу ресурсів у процесі антропогеної діяльності.

5) Принцип погодження виробничого ритму.

6) Принцип пріоритетності екологічної оптимальності на довгострокову перспективу.

58. В економічній економіці в межах відповідних шкіл та напрямів були визначені такі основні підходи до взаємодії природи і людини:

1)Фізіократизм (ідея природного порядку; основна галузь – с/г, земля головний ресурс)

2) Класична (абстраговані від екологічної проблеми, основне – праця і капітал, земля – основа розвитку національної економіки)

3) Неомальтузіанство (обмеження економічного зростання, наслідок зменшення можливостей навколишнього середовища)

4) Неокласична (суто механічне питання досягнення економічної рівноваги беручи за основу здатність природних ресурсів, її більше цікавлять попит і пропозиція готових товарів)

5) Марксизм (відносини «людина-середовище» боротьба за володіння або контроль ресурсів)

6) Кейнсіансіантсво (державне регулювання національною економікою і питання екстерна лій)

59. українські вчені економісти теж долучилися до формування теорій природокористування:

С. Подолинський – повязав між собою фізичні вчення про енергію та економічні вчення

М. Руденко – обґрунтував появу нової науки фізична економіка. В основі зання про сонячну економіку як національне багатство.

В. Вернадський – вчення про ноосферу і зокрема визначив структуру природного середовища яке склалося з 6 типів речовини:

1)Жива речовина (організми)

2) Біокоста (живі і неживі)

3)Біогенне (продукти життєдіяльності)

4) Нежива

5) Радіоактивна

6) Космічна

60. Економічний моніторинг безеперервне спостереження за станом параметрів атмосфери повітря, водних, земельних, біологічних ресурсів та відходів виробництва метою якого є здійснення контролю та отримання цих параметрів в межах збалансованої рівноваги

. Моніторинг довкілля, екомоніторинг— комплексна науково-інформаційна система регламентованих періодичних безперервних, довгострокових спостережень, оцінки і прогнозу змін стану природного середовища з метою виявлення негативних змін і вироблення рекомендацій по їх усуненню або ослабленню.Моніторинг як багатоцільова інформаційна система включає:

біоекологічний моніторинг, що вивчає природне середовище з точки зору його впливу на стан здоров'я людей;геосистемний, або природно-господарський моніторинг, що вивчає зміни геосистем (у тому числі природних), з яких складається навколишнє середовище (геомоніторинг);

біосферний моніторинг, що забезпечує спостереження, контроль і прогноз можливих змін природного середовища в глобальному масштабі (біомоніторинг),

моніторинг геологічного середовища (літомоніторинг).

Виходячи із завдань і впливу об'єктивних умов екологічний моніторинг (моніторинг довкілля) можна розділити на:

Загальний (стандартний) — оптимальне за кількістю досліджувальних параметрів, систематичне дослідження компонентів біосфери.

Оперативний (кризовий).

Фоновий (науковий) — високоточні наукові спостереження за всіма компонентами біосфери, які проводяться переважно в заповідниках.

Базовий — спостереження за загальними природними явищами без покладання на них антропогенних впливів.

Фоновий — вивчає як спостереження за біологічними об'єктами, так і за світовими явищами в біосфері Землі.

Імпактний — спостереження за регіональними впливами в особливо небезпечних місцях

61. Система екологічного моніторингу ґрунтується на принципах:

1)Достовірності

2) Системності спостереження

3) Принцип багато рівності

4) Принцип узгодження нормативного та методичного забезпеченя

5) Комплексна оцінка

6) Оперативну обманність інформації

7) Достовірність

62. Економічні заходи, спрямовані на охорону навколишнього природного середовища і раціональне використання природних ресурсів, включають:

визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

установлення лімітів використання природних ресурсів, викидів в атмосферне повітря, скидання стічних вод у водні об’єкти і розміщення відходів;

установлення нормативів і розмірів зборів за використання природних ресурсів, викиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів і інші види шкідливого впливу;

збори за погіршення якості природних ресурсів (зниження родючості ґрунтів, продуктивності лісів, рибопродуктивності водних об’єктів і т.д.);

надання суб’єктам підприємницької діяльності податкових, кредитних і інших пільг при впровадженні ними ресурсозберігаючих процесів, безвідхідних технологій, розвитку нетрадиційних джерел енергії, здійсненні інших ефективних заходів по охороні навколишнього природного середовища і заощадженню природних і енергетичних ресурсів;

відшкодування збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства;

стимулювання діяльності по охороні навколишнього природного середовища й економії природних і енергетичних ресурсів.

64. Екологíчний ауд́ит — це визначення сучасного екологічного стану усіх компонентів навколишнього середовища (літосфери та мінерально-сировинних ресурсів; геофізичних полів Землі і Космосу та їх впливу на довкілля і здоров'я людей; геоморфосфери (рельєфу) та небезпечних ендо- та екзогеодинамічних процесів, руйнуючих літосферу і перетворюючих рельєф; поверхневої та підземної гідросфери і водних ресурсів; атмосфери і кліматичних ресурсів; фіто- та зоосфер і біологічних ресурсів; демосфери та стану здоров'я населення у зв'язку з екологічними чинниками; техносфери та її впливу на всі попередні компоненти природних екосистем).

Кінцевою метою екологічного аудиту є визначення відповідності сучасної екологічної ситуації екологічним стандартам, які б забезпечували оптимальний стан довкілля та безпеку життєдіяльностілюдини. Екологічний моніторинг виконується на прикладі нафтогазопромислового району і його результатом є комп'ютерна система кореляції захворюваності населення досліджуваних територій від екологічних чинників, яка включає:

1) бази даних різних рівнів захворюваності населення у різних районах за хворобами згідно з діючою міжнародною класифікацією хвороб (МКХ);

2) бази даних з хімічного забруднення ґрунтів, поверхневих і ґрунтових вод, атмосферного повітря і рослинності важкими металами, радіонуклідами, нафтопродуктами;

3) комп'ютерні карти екологічного стану геологічного середовища, геофізичних полів, геоморфосфери, ландшафтів;

4) електронні карти хімічного забруднення ґрунтів, гідросфери, атмосфери і фітосфери;

5) карти екологічного стану техносфери району.

Комп'ютерний кореляційний аналіз баз даних захворюваності кожної із груп хвороб МКХ разом з комп'ютерними (електронними) картами екологічного стану кожного із компонентів довкілля досліджуваної території дозволяє визначити пряму кореляційну залежністьміж різними захворюваннями і ступенем трансформації довкілля. На основі авдиту і менеджментурозробляється прогноз розвитку екологічної ситуації у залежності від того чи іншого сценарію перспектив видобутку нафтиі газув тому чи іншому районі.

65. Охоро́на довкі́лля (рос. охрана окружающей среды, англ. environmental protection / control / conservation, нім. Umweltwissenschaften) — система заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, збереження особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки. Це сукупність державних, адміністративних, правових, економічних, політичних і суспільних заходів, спрямованих на раціональне використання, відтворення і збереження природних ресурсів землі, обмеження негативного впливу людської діяльності на навколишнє середовище.

Це більше ніж наукова дисципліна, перш за все - екологія, з якою її найчастіше розуміють чи плутають. Визначною особливістю є практичний напрям діяльності і широкий спектр соціально-культурних і природних відносин, яких вона стосується. В СРСР перший університетський курс на цю тему більше 30 років читає Кавтарадзе Дмитро Миколайович, який також був засновником і керівником однойменной лабораторії в МДУ ім. М.В. Ломоносова. На її базі були розроблені і впроваджені у навчальний процес по всьому СРСР ділові і імітаційні ігри, які дозволяють на практиці відчути характер природоохранної діяльності, побачити цілісність і взаємопов'язаність світу.

66. Охорона навколишнього природного середовища пов’язана з розробленням і здійсненням комплексу екологічно спрямованих заходів, що запобігають або знижують негативний вплив антропогенної діяльності на природу. Природоохоронні заходи розглядаються у вузькому і широкому значенні.

У вузькому значенні природоохоронні заходи – це види господарської діяльності, які безпосередньо спрямовані на вирішення певних природоохоронних завдань. Як правило, подібні заходи мають одно-цільову спрямованість, тобто призначені для досягнення однієї конкретної природоохоронної мети, вирішення одного завдання. Це може бути:

§ будівництво очисних споруд і пристроїв;

§ переробка і утилізація відходів;

§ рекультивація земель;

§ заходи щодо боротьби з ерозією ґрунтів та ін.

Такий розподіл обумовлений тим, що природоохоронні заходи вважаються не універсальною, а вузькоцільовою сферою діяльності, спрямованою на досягнення конкретних цілей при обмежених фінансових і матеріальних ресурсах.

У широкому значенні до природоохоронних заходів можна віднести всі види господарської діяльності, що прямо і побічно сприяють зниженню або ліквідації негативного впливу людини на довкілля.

Серед вищезгаданих природоохоронних заходів до екологічно спрямованих дій у широкому значенні належать ті, які так чи інакше підвищують загальну ефективність функціонування економічних

систем. У кінцевому підсумку це обумовлює зменшення ресурсомісткості (матеріаломіткості, енерго – або водомісткості) виробництва одиниці продукції (виконання певної роботи чи надання послуг). Інакше кажучи, зменшується питома потреба в зазначених ресурсах. Результатом цього є відносне зменшення екологічного тиску на стадіях виробництва, тобто зникають або зменшуються потреби в ресурсі, а

також негативні наслідки його виробництва. Як правило, екологічно спрямовані заходи непрямої дії мають багатоцільовий характер. Крім екологічних ефектів, вони дають можливість отримати цілу низку економічних і соціальних результатів, зокрема зменшення виробничих і соціальних витрат, покращення за рахунок цього достатку людей тощо. Подібні заходи передбачають:

§ раціональне розміщення підприємства;

§ охорону надр і раціональне використання мінеральних ресурсів;

§ упровадження маловідходних технологічних процесів;

§ зміну обсягів і структури виробництва;

§ збільшення випуску екологічно чистої продукції;

§ регулювання транспортних потоків та ін.

Загальними для будь-яких заходів екологічної спрямованості є два моменти:

§ по-перше, вони спрямовані на досягнення конкретного результату, соціального або економічного;

§ по-друге, вони потребують витрат коштів або інших ресурсів.

З державного бюджету інвестуються переважно великі природоохоронні програми та проекти загального призначення, а саме: державні програми ліквідації наслідків промислових аварій та стихійних лих; державні територіальні й галузеві перспективні та поточні плани з охорони й відтворення природних ресурсів; державні плани і кошторис на ведення заповідного господарства та організацію заповідної справи в цілому у заповідниках, природних парках, пам’ятках природи, заказниках тощо. Капіталовкладення на ці заходи в минулі роки були незначними, часто виділялися за залишковим принципом.

Одним з основних критеріїв результативності екологічної політики є досягнення високої ефективності природоохоронних заходів. Ефективність природоохоронних заходів визначається через аналіз витрат і вигод від реалізації проекту. Теорія ефективності чітко розмежовує поняття ефекту й ефективності, розглядаючи перший як результат

заходу, а другий як співвідношення ефекту і витрат, що його зумовили.

Ефект (від лат. еffectus – виконання, дія) означає результат, наслідок певних причин, дій. Ефект вимірюється в матеріальному, соціальному, і грошовому вираженнях. Зокрема, він може оцінюватися

обсягом додатково виробленої чи спожитої продукції, тобто штуками, кубічними чи квадратними метрами, тоннами тощо, а також показниками покращення здоров’я населення – зниженням захворюваності або смертності, виробничого травматизму, підвищенням середньої тривалості життя. Якщо зазначені результати отримують грошову оцінку, можна говорити про отримання економічного ефекту.

Економічний ефект – це виражений у грошовій формі результат будь-яких дій, зокрема вищезазначених господарських заходів.

Якщо згадані результати впливають не тільки на суто виробничу сферу, але й обумовлюють зміни, пов’язані з впливом на здоров’я або умови життєдіяльності людини, можна говорити про соціально-економічний ефект. Якщо ж ці зміни стосуються природоохоронної сфери, використовують поняття еколого-економічного ефекту.

Ефективність природоохоронних заходів визначається за допомогою дисконтування. Найбільш привабливим із загальноекономічних позицій є проект, що задовольняє умови формули:

C + r ∙ K → min,

де С – поточні витрати;

К – капітальні вкладення;

r – коефіцієнт дисконтування.

Держава може регулювати нормативні показники (коефіцієнти) дисконтування, знижуючи їх для проектів, пов’язаних з використанням та охороною природних ресурсів. Так, у Великобританії для державних капіталовкладень норма дисконту коливається в межах 6%, у Росії для оцінки проектів з охорони та відновлення лісових ресурсів норма дисконту знижується до 3,3%, хоча усереднений аналогічний показник для економіки дорівнює 12%.