Стратегія і тактика управління ризиками
Існує дві основні стратегії управління ризиками: пасивний захист та активне реагування.
Пасивний захист - це стратегія різних видів і способів страхування. При пасивному захисті від ризиків фінансові менеджери можуть обирати різні способи страхування в залежності від джерел ризику і напрямів підприємницької діяльності, які зумовлюють виникнення ризику. Страхування може здійснюватись через страхові компанії, процедури хеджування, самострахування.
Зі страховою компанією укладають договори страхування:
певного майна від втрати, нестачі чи ушкодження;
підприємницьких ризиків (від збитків у підприємницькій діяльності) через порушення контрагентами підприємства своїх зобов’язань, змін умов діяльності через обставини, які не залежать від підприємства, неотримання очікуваних доходів;
відповідальності підприємства перед третіми особами за заподіяння їм шкоди (наприклад, страхування відповідальності транспортного підприємства-перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, вантажовласникам, вантажоодержувачам тощо).
Крім того, зі страховою компанією можна укласти договір на надання комплексу послуг з менеджменту ризиків.
Використовуючи процедури хеджуваня, можна застрахуватися від несприятливих змін цін за контрактами на придбання (продаж) товарних ресурсів, цінних паперів чи валютних цінностей. Інструментами хеджирування є ф’ючерсний контракт - стандартний документ, що свідчить про зобов’язання продати (купити) відповідну кількість базового активу (товарів, цінних паперів чи валюти) у визначений час у майбутньому за ціною, зафіксованою у контракті під час його укладання та форвардний контракт - двостороння угода в стандартній формі, що свідчить про зобов’язання придбати (продати) відповідну кількість базового активу (товарів, цінних паперів, валюти) у визначений час і на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни під час укладання контракту.
Своєрідним страховим полісом, що забезпечує захист від фінансового ризику, при здійсненні угод з цінними паперами, товарами чи валютними цінностями є опціон. Опціон - стандартний документ, що закріплює право (а не зобов'язання, як при укладанні ф’ючерсних і форвардних контрактів) його власника на придбання (опціон на покупку) чи продаж (опціон на продаж) у зазначений термін певної кількості відповідного активу за ціною активу, яка зафіксована у опціоні. Власник опціону може скористатися правом, що закріплене у ньому. Якщо власнику опціону невигідно його використовувати, він втрачає тільки премію (ціну, сплачену за опціон), що складає, як правило, невелику частку ціни базового активу, на який випущений опціон.
Самострахування - спосіб захисту від ризику шляхом створення внутрішніх резервів для фінансування можливих втрат. Це доцільно у тому випадку, коли імовірність збитків незначна, або вартість майна, яке страхується, відносно невелика у порівнянні з доходами фірми. Але на створення страхових резервів відволікаються кошти, що могли б принести дохід, тому менеджери, з одного боку, прагнуть їх мінімізувати, а з іншого боку - знизити ризик втрат. Вибрати оптимальний обсяг резервів досить складно.
Для цього необхідно проаналізувати збитки, понесені фірмою у результаті реалізації різних ризиків за попередні періоди, зіставляти розмір очікуваних втрат у майбутньому із ситуацією на страховому ринку і періодично переглядати рівень внутрішніх страхових резервів.
Крупні фірми мають більше можливостей для вибору варіантів страхування. Вони часто комбінують різні способи страхування, а також створюють власні страхові компанії (кептиви), що здійснюють управління страховими резервами. Кептив - акціонерна страхова компанія, що обслуговує страхові інтереси засновників, а також підприємств, що входять у структуру концернів чи крупних фінансово-промислових груп.
Активне реагування включає такі методи управління ризиком: поділ ризиків, передача ризиків, скорочення ризиків за рахунок здійснення різних технічних заходів, навчання персоналу і диверсифікація діяльності. Може застосовуватися і комбінований підхід, тобто одночасне використання усіх чи окремих перерахованих вище методів.
Поділ ризиків здійснюється, як правило, розосередженням майна підприємства з метою скорочення можливих втрат за одну подію. Майно можна розосередити двома шляхами:
фізично відокремити (наприклад, відкрити рахунки у різних банках для збереження коштів);
розділити майно між власниками (наприклад, між материнською компанією і дочірніми підприємствами).
Передача ризиків здійснюється укладанням контрактів, у яких передбачаються ризики, що бере на себе інша сторона (наприклад, договір підряду на будівництво, коли підрядна організація бере на себе всі ризики, пов’язані з будівництвом об’єкта).
Технічні способи скорочення ризиків можуть включати різні технічні пристрої для запобігання аварій, пожеж, розкрадань тощо.
Навчання персоналу здійснюють з метою скорочення ризиків на всіх стадіях виробництва і реалізації продукції, позаяк відсутність певних знань, безтурботність, недбалість персоналу фірми часто може виявитися причиною істотних збитків.
Диверсифікація діяльності може здійснюватися за двома напрямами - виробничої і фінансової.
Виробнича диверсифікація здійснюється у результаті реальних інвестицій (капітальних вкладень) в освоєння виробництва нових видів продукції, розширення асортименту випуску продукції.
Фінансова диверсифікація здійснюється за допомогою прямих фінансових інвестицій у придбання інших підприємств чи значної частки у статутному капіталі, що дозволяє контролювати підприємство, у засновництво дочірніх підприємств, злиття з іншою фірмою чи її поглинання тощо.
Після вибору стратегії і тактики управління ризиком менеджери виконують конкретні процедури: оформлення договорів страхування, висновку ф’ючерсних контрактів, придбання опціонів, фінансування проектів диверсифікації та інші дії відповідно до розробленої програми управління ризиками.