48. “Воєнний комунізм” (1919-1921рр)

«Воєнний комунізм» - державна політика надзвичайних заходів, запроваджених більшовицьким урядом Радянської Росії в період з 1918 по 1921 pp. Складалася з багатьох елементів: витискання з економіки капіталістичних відносин; зосередження промисловості і транспорту в руках держави; спроб перейти до соціалістичних і навіть комуністичних засад виробництва й розподілу; продрозкладки як основного методу забезпечення продовольчих потреб держави; заміни торгівлі державним розподілом за класовою ознакою; згортання товарно-грошових відносин, натуралізації господарських зв'язків і заробітної плати; загальної трудовоїповинності тощо.

Ідея побудови безтоварного соціалізму шляхом заміни торгівлі планомірним, організованим у загальнодержавному масштабі розподілом продуктів закріплялась низкою декретів Раднаркому, прийнятих у 1920 р.: "Про безкоштовний відпуск населенню продовольчих продуктів" (4 грудня); "Про безкоштовний відпуск населенню предметів широкого вжитку" (17 грудня); "Про ска­сування плати за всякого роду паливо" (23 грудня).

Пропонувались різні проекти ліквідації грошей і заміни їх обліковими трудовими або енергетичними одиницями — "тре­дами", "енедами". Проте кризовий стан економіки свідчив про неефективність застосованих заходів.

В Україні, де до 65 % врожаю йшло на ринок (у Катерино­славській губернії — 50 %, Таврійській — 60, Херсонській — 65 % тощо), несхвально ставились до такої політики. Невдово­лення викликав і план колективізації села, проголошений 14 лю­того 1919 р. у Декреті ВЦВК "Про соціалістичне землекористу­вання і про заходи до соціалістичного землеробства". Курс на ліквідацію великих поміщицьких селянських господарств та на перехід від одноосібного господарювання до усуспільнення ви­робництва викликав невдоволення та протест селянських мас.

Протягом громадянської війни, воєнної інтервенції та бло­кади країни з боку Антанти відбулось різке скорочення вироб­ництва, знизилась продуктивність праці, збільшилася зношеність устаткування тощо. Економіка країни перебувала у стані глибо­кої розрухи: було зруйновано 70 тис. км залізниць, половину рухомого складу, загальні матеріальні втрати від війни становили 39 млрд. золотих рублів, або чверть національного багатства. Украї­на, зокрема Донбас, на території якої велись воєнні дії, зазнала найбільших руйнувань. Становище селянства також було тяжким. Занепад промис­ловості й відсутність вільного товарообороту позбавляли селян зацікавленості у розширенні свого виробництва. Після закінчення громадянської війни наприкінці 1920 р. на перший план вийшло завдання відбудови народного госпо­дарства. Перехід до розвитку в мирних умовах вимагав також зміни методів управління економікою країни. Воєнізована сис­тема управління, бюрократизація апарату, незадоволення продрозкладкою викликали весною 1921 р. внутрішньополітичну кри­зу, яка виявлялась у повстаннях і страйках на підприємствах.

«Воєнний комунізм» забезпечував переважно військові потреби, але загалом був неефективним і посилював деградацію економіки. Сприймаючи «воєнний комунізм» як здійснення цілеспрямованої програми соціалістичного перетворення суспільства, більшовики не відмовилися від нього й після завершення громадянської війни. Однак катастрофічний стан економіки призвів до масового невдоволення цією політикою, що спричинило виступи проти більшовицького режиму. Для збереження влади В. Ленін ініціював прийняття рішення (у березні 1921 р. на X з'їзді РКП(б)) про заміну продрозкладки продподатком, що означало перехід від «воєнного комунізму» до нової економічної політики (непу).