45. Українська Держава п. Скоропадського.

Окупувавши УНР, німецьке командування не було зацікавлене тримати при владі Центральну Раду, тому що:

1. ЦР не мала адміністративного апарату для збору продовольства і сировини для Німеччини (через що постачання неодноразово зривалися);

2. проти союзу з ЦР (соціалістами) був кайзер Німеччини;

3. відсутність підтримки народом ЦР.

В результаті: 29 квітня 1918 р. на хліборобському з'їзді в Києві за підтримкою німецького командування була повалена ЦР і для «порятунку країни від хаосу» проголошений гетьманом Павло Петрович Скоропадський.

Внутрішня політика гетьманського уряду:

1. сформовано Кабінет міністрів із великих землевласників, в основному російськомовних (ряд українських діячів відмовилися ввійти в кабінет у зв’язку з розгіном ЦР);

2. налагоджено дієздатний адміністративний апарат (старости, земські урядники, фахові чиновники, поліція і т.п.), що забезпечило майже безперебійне постачання Німеччини продовольством, сировиною і т.д.;

3. розпочато формування білогвардійської Південної армії на чолі зі ставлеником Краснова — генералом Семеновим;

4. відновлено поміщицьке землеволодіння.

Зовнішня політика:

а) союз із Німеччиною;

б) встановлення дипломатичних відносин із 12 країнами;

в) підписано мирний договір із Росією;

г) безкінечна дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати східногалицькі землі і Холмщину;

д) контакти з білокозачим Доном.

Політика в області культури:

а) створення умов для розвитку просвітництва й української культури;

б) відкриття більше 150 гімназій, 2 університетів (у Києві і Кам'янці-Подільському), Української Академії наук;

в) відкриття національного архіву, Держбібліотеки й інших просвітніх центрів;

г) введеня у більшості шкіл української мови.

В цілому влада Скоропадського не була стійкою, тому що:

1. не розв’язала економічних проблем, повернула дореволюційні порядки на селі;

2. не створила національно-незалежної держави, оточивши себе царськими чиновниками, що мріяли про «велику і неподільну Росію»;

3. проводила каральні експедиції (захист поміщиків);

4. опора на німецькі війська була хиткою, тому що Німеччина програвала війну;

5. соціальна база гетьманщини була занадто вузькою, щоб влада протрималася тривалий час.

46. Проголошення зунр та її злука з унр

У Галичині 18 жовтня 1918 р. у Львові відбувся загальний збір українських політичних діячів Галичини і Буковини, що обрало керівний орган — Національну Раду, яка заявила про прагнення об'єднати всі західноукраїнські землі в єдину державу. У листопаді 1918 р. Національна Рада ввела війська до Львова і в Східну Галичину, проголосила 18 листопада 1918 р. утворення Західноукраїнської Народної республіки (ЗУНР, Президент — Є. Петрушевич, голова уряду — К. Левицький).

Глибокі й радикальні зміни ЗУНР проводила у соціально-політичній сфері, економіці, освіті, культурі тощо. Так, 15 лютого 1919 р. Українська національна рада прийняла закон про державну мову. Нею стала українська. Національним меншинам гарантувалося право вживати в офіційних відносинах з державною владою усно чи письмово рідну мову, а владі, державним інституціям відповідати рідною мовою громадян, котрі звертаються до них. Національним меншинам також гарантувалося право вільно розвивати свою мову, культуру, мати свої школи, бібліотеки, видавництва, видавати періодичні видання.

У квітні був виданий закон про громадянство та правовий статус чужинців, а також розпорядження з переліком спеціальних вимог до службовців державних інституцій.

Керівництво ЗУНР займалося, звичайно ж, і розв'язанням соціально-економічних проблем. Найболючішою з них була земельна. Над цим працювали всі політичні партії та спеціальна комісія Української національної ради, яку очолив Лев Бачинський. Після довгих і завзятих дебатів у квітні нарешті було прийнято закон про земельну реформу. Він передбачав конфіскацію земель поміщиків та інших великих земельних власників понад встановлений максимум. Ці землі переходили у «земельний фонд» ЗУНР, з якого мали наділятися безземельні та малоземельні селяни.

Не було зроблено, на жаль, нічого суттєвого в інтересах робітництва, хоча проводилась діяльність, спрямована на поліпшення охорони праці, санітарних умов, підвищення заробітної платні, поліпшення житлових умов робітників.

Дуже гострою була продовольча проблема. Весь край в економічному відношенні дощенту був розграблений війною. Воюючі сторони конфісковували у населення всі їстівні, промислові товари, транспорт, одяг. Населення краю голодувало, зокрема гірські повіти.

Влада ЗУНР намагалася поліпшити становище: створила так званий харчовий відділ, очолений Степаном Федаком, взяла на облік всі запаси харчів і товарів першої «необхідності. Вони розподілялися між найбіднішими верствами населення краю, а власникам виплачувалася компенсація. Щоправда, цих запасів було зовсім небагато.

Значну продовольчу допомогу ЗУНР надавав уряд Української Народної Республіки. До квітня сюди було доставлено 233 вагони зерна, 730 вагонів цукру, 127 вагонів інших продовольчих товарів. Для закупівлі картоплі уряд України виділив бідному населенню Галичини 5 млн. гривень.

Із деякими державами (Чехословаччиною, Австрією) уряд ЗУНР уклав торговельні угоди, щоправда, до їх реалізації не дійшло. Розв'язувалося питання охорони здоров'я. Відкривалися лікарні, поліклініки, медпункти, аптеки.

Багато було зроблено у галузі освіти. Передусім розпочалася українізація школи. Зрештою, її почало саме населення з перших днів встановлення української влади. У кожному населеному пункті відкривалися українські початкові школи: 30 середніх шкіл (з них 20 гімназій), три реальні школи, сім учительських гімназій.

Активною була і зовнішньополітична, дипломатична діяльність ЗУНР. Із початку існування Українська національна рада вирядила делегацію на чолі з державним секретарем зовнішніх справ В. Панейком у Париж, щоб на Паризькій мирній конференції домогтися дипломатичного визнання і відстоювати інтереси ЗУНР.