Особливості розміщення підприємств і машинобудування

Розміщення машинобудівних підприємств здійснюється науково обгрунтовано. При виборі місць розміщення конкретних підприємств враховуються різні чинники і умови. Машинобудування належить до галузей так званого «вільного розміщення», оскільки воно незначною мірою залежить від таких чинників, як природне середовище, наявність корисних копалин, води і т. д. Тут варто враховувати лише наявність рівнинних місць (бажано не придатних до розвитку сільського господарства) для розміщення самого підприємства та будівництва під’їзних шляхів до нього.

Визначальну роль при розміщенні конкретних машинобудівних підприємств відіграють сировинний, споживчий і трудоресурсний чинники.

Зокрема, сировинний фактор є одним з провідних, оскільки виробництво усіх видів машинобудування тісно пов’язане з використанням металу. На 1 т готової продукції витрачається до 1,5 т основних матеріалів і сировини. В загальних витратах на виробництво машин сировина і основні матеріали становлять до 50%, а іноді і більше. Але далеко не всі галузі машинобудування орієнтуються на сировину. Це пояснюється тим, що:

• джерела сировини часто не збігаються з розміщенням машинобудівних підприємств;

• в багатьох випадках транспортування сировини обходиться дешевше, ніж транспортування готового металу.

В цілому сировинний чинник визначальний вплив чинить на розміщення найбільш металомістких галузей, зокрема виробництва вантажних вагонів і цистерн, тепловозів, тракторів, продукції важкого машинобудування.

Вагомий вплив на розміщення підприємств, що виробляють великогабаритні, об’ємні, часто з великою вагою машини, справляє споживчий чинник. Це виробництво сільськогосподарських машин, устаткування для легкої, харчової, хімічної промисловості, а також металургійного комплексу, нафто-, газовидобувної та вугільної промисловості. Виключно на споживача орієнтуються морське і річкове суднобудування, яке розміщується у морських та річкових портах.

Галузі приміської спеціалізації сільського господарства

Навколо великих міст і промислових центрів сформувалися приміські сільськогосподарські райони, які покликані задовольняти потреби населення міст в малотранспортабельній продукції землеробства і тваринництва (особливо в продукції, що швидко псується і погано зберігається або під час зберігання втрачає свої якості). Це свіже молоко і вироби з нього (сир, сметана), свіжі овочі, ягоди тощо, які у значних кількостях споживаються у великих і найбільших містах. Господарства цих районів переходять на цілорічне виробництво свіжої землеробської (в теплицях, парниках тощо) і тваринницької продукції.

Основні форми суспільної організації виробництва

дві основні форми господарювання: натуральна і товарна.

Това́рне виробни́цтво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.

Натуральне виробництво — це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних господарств характерною є економічна замкнутість. Це означає, що такі господарства повністю або майже повністю ізолювали себе від суспільного поділу праці. Натуральне господарство протилежне товарному, яке виробляє продукти для продажу.

Географічний детермінізм – світоглядна концепція, що пояснює соціально-економічний розвиток народів і країн світу географічним фактором – географічним положенням, рельєфом, кліматом, водними, ґрунтово-рослинними й мінеральними ресурсами.

економічний район — “це географічне суцільна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв’язки та нерозривно пов’язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці”. Е. Алаєв визначає економічний район як територіальне суцільну частину народного господарства країни, що має такі ознаки: спеціалізацію, комплексність, керованість. Об’єктивною основою економічного району є територіально-виробничий комплекс

Легка промисловість тісно пов'язана з сільським господарством, галузями машинобудування та хімічною промисловістю.

На Україні ряд підприємств автомобілебудування збудовано у Львові та Одесі. З 1961 року завод легкових мікролітражних автомобілів у Запоріжжі (ЗАЗ) випускає легкові, а завод КрАЗ у Кременчуку з 1959 року вантажні автомобілі. Львівський автобусний завод, який почав давати продукцію (ЛАЗ-695) з 1954 року; завод «Метал» (Львів) — автопричепи, Одеський автоскладальний — самоскиди і автомобільні причепи. У 1958 році автомобільна промисловість СРСР випустила понад 0,5 млн. автомобілів. Головна увага приділялась виробництву вантажних машин різної вантажопідйомності.

В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресурсів — алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.